Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 листопада 2018 року

Київ

справа №818/1120/17

адміністративне провадження №К/9901/46932/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області (далі - ДПІ)на постановуХарківського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2018(колегія у складі суддів: О.М. Мінаєва, Я.М. Макаренко, Н.С. Бартош)у справі № 818/1120/17за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» (далі - Товариство)доДПІтретя особаОфіс великих платників податків ДФС провизнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними дії ДПІ щодо проведення перевірки за результатами якої 08.06.2015 складено акт № 2628/2206/34013028/2106 та визнати протиправним, скасувати податкове повідомлення - рішення №0002492206 від 23.10.2015.

Позов обґрунтовано тим, що у ДПІ не було законодавчих підстав для зміни черговості погашення податкового боргу з податку на прибуток. При цьому відповідачем порушено порядок проведення самої перевірки, шляхом завчасного неповідомлення його про проведення такої.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 08.11.2017 (суддя - М.М. Шаповал) у задоволені позову відмовлено, у зв'язку із порушенням позивачем граничного терміну сплати узгодженого податкового зобов'язання по авансовим внескам з податку на прибуток за жовтень 2014 року на 305 календарних днів, що вказує на обґрунтованість застосування ДПІ штрафу в розмірі 20% погашеної суми податкового боргу. Твердження позивача щодо порушення порядку проведення вказаної перевірки визнаються судом необґрунтованими, оскільки в ході судового розгляду даної справи судом встановлено, що представник позивача фактично визнала наявність податкового боргу у товариства, а виявлене в ході перевірки порушення пов'язувала з порушенням порядку зарахування коштів, визначеного пунктом 87.9. статті 87 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Натомість постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2018 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано протиправними дії ДПІ щодо проведення перевірки, за результатами якої складено акт № 2628/2206/34013028/216 від 08.10.2015. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ № 0002492206 від 23.10.2015.

Мотивом вказаного рішення стало те, що контролюючим органом під час проведення позапланової невиїзної перевірки позивача були порушені процедурні вимоги вимог ПК України, зокрема платник не був завчасно повідомлений про початок її проведення.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати залишивши в силі постанову суду першої інстанції. Вказується, що ДПІ виконані вимоги ПК України та надіслано позивачу наказ та повідомлення про початок проведення відносно нього перевірки, але за отримання цих документів контролюючий орган не несе відповідальності. Також зазначає, що суд апеляційної інстанції, всупереч змінам до Конституції України, прийняв до провадження та розглянув касаційну скаргу представника позивача, який не має статусу адвоката.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведена документальна позапланова невиїзна перевірка з питань своєчасності сплати до бюджету податкових зобов'язань по авансових внесках з податку на прибуток приватних підприємств за жовтень 2014 року, визначених згідно податковою декларацією з податку на прибуток за 2013 рік № 9090682922 від 26.02.2014 на суму щомісячного авансового внеску Товариства, за результатами якої складено акт перевірки №2628/2206/3401028/216 від 08.10.2015.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.10.2015 № 0002492206 про сплату штрафу у розмірі 20% від несвоєчасно сплачених авансових внесків з податку на прибуток у сумі 240000 грн. за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання по авансовому внеску з податку на прибуток приватних підприємств на 305 календарних днів в розмірі 1200000 грн.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням та діями ДПІ по проведенню перевірки, позивач звернувся до суду.

Відповідно до статті 62 ПК України (тут і надалі в редакції, чинній на момент проведення перевірки) одним із способів здійснення податкового контролю є перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Відповідно до пункту 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Статтею 79 ПК України визначено особливості проведення документальної невиїзної перевірки.

Зокрема, пунктом 79.1 статті 79 ПК України визначено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

За правилами пункту 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

При цьому, незважаючи на проголошену пунктом 79.3 статті 79 ПК України необов'язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній має право бути присутнім, що також узгоджується із приписами підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК України.

Сам вид перевірки (позапланова невиїзна), без надання платнику податків права на подання відповідних пояснень та документів, що стосуються предмету перевірки, позбавляє контролюючий орган можливості об'єктивно здійснити аналіз законності діяльності такого платника й дійти обґрунтованих висновків стосовно податкового правопорушення.

Отже, з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.

Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої, а саме - компетенції у податкового органу на прийняття акту індивідуальної дії (податкового повідомлення-рішення).

Наведене правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду України у постанові від 27.01.2015 (справа №21-425а14), а також Верховного Суду у постановах від 06.02.2018 (справа №802/1241/17-а), від 21.02.2018 (справа №821/371/17) та від 15.08.2018 (справа №806/831/16).

У справі, що розглядається, суд апеляційної встановив, що повідомлення від 29.09.2015 №102 разом з наказом від 29.09.2015 №1076 про проведення позапланової невиїзної перевірки позивача, податковим органом надіслано поштою 29.09.2015, яке вручено позивачу лише 07.10.2015, тобто після завершення перевірки (перевірка проводилась з 29.09.2015 по 01.10.2015).

З огляду на обставини направлення позивачу повідомлення про проведення перевірки та копії наказу лише в день проведення перевірки, що позбавило його можливості реалізації свого права на ознайомлення із ними до початку здійснення контрольного заходу та подання відповідних пояснень й документів, касаційний суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції у даній справі про проведення відповідачем перевірки без наявності на те правових підстав.

Як наслідок акт такої перевірки з викладеними у ньому висновками, є доказом, здобутим з порушенням закону, й не має юридичної значимості, а тому прийняте на його підставі податкове повідомлення-рішення не може бути визнано правомірним. Доводи представника відповідача про не оскарження Товариством наказу про призначення такої перевірки і не надання заперечень до даного акту є не прийнятними, тому що наказ направлено несвоєчасно, а дії по його оскарженню як і надання заперечень на акт є виключно правом платника.

Враховуючи вищенаведене, Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги про наявність підстав для задоволення позову.

Щодо доводів відповідача про порушення судом апеляційної інстанції вимог процесуального права, в частині прийняття до провадження та розгляду апеляційної скарги представника позивача, який станом на 01.01.2018 не був адвокатом, слід зазначити наступне.

Статтею 55 КАС України передбачено право сторони, третьої особи в адміністративній справі, а також особі, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що юридична особа, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

При цьому, за змістом частин 1 та 3 статті 59 КАС України повноваження представників сторін та інших учасників справи - юридичних осіб мають бути підтверджені довіреністю юридичної особи, яка від її імені видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.

Цією ж статтею КАС України (частина 6) встановлено, що відповідність копії документа, що підтверджує повноваження представника, оригіналу може бути засвідчена підписом судді. Оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи.

30.09.2016 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 №1401-VIII, яким Конституцію України доповнено статтею 131-2, в силу положень частини 3 якої, представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення здійснюється виключно адвокатами.

Наведене кореспондується з положеннями статті 57 КАС України, частиною першою якої встановлено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно з абзацом 1 підпункту 11 пункту 16-1 Перехідних положень Конституції України з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» представництво відповідно до статті 131-2 цієї Конституції виключно адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01.01.2017; у судах апеляційної інстанції - з 01.01.2018; у судах першої інстанції - з 01.01.2019.

Застереження щодо виключення з цього правила міститься лише в абзаці 3 названого підпункту, яким передбачено, що представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.

Отже, представництво у апеляційних судах з 01.01.2018, у провадженнях, розпочатих після 30 вересня 2016 року, має здійснюватися адвокатами.

Апеляційна скарга представника Товариства - Л.В. Похилько зареєстрована 23.11.2017, що підтверджується номером вхідної кореспонденції суду (а.с.141-145), тому доводи відповідача в цій частині є необгрунтованими.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2018 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

........................

........................

........................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду