Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.11.2018 року у справі №6/131
Ухвала КАС ВП від 14.03.2018 року у справі №6/131

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 листопада 2018 року

Київ

справа №6/131

адміністративне провадження №К/9901/6614/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача Бевзенка В.М.,

суддів: Данилевич Н.А., Шарапи В.М.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.10.2015 (головуючий суддя - Погрібніченко І.М., судді: Іщук І.О., Шулежко В.П.)

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2016 (головуючий суддя - Мамчур Я.С., судді: Шостак О.О., Желтобрюх І.Л.)

у справі №6/131

за позовом ОСОБА_2

до Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту,

третя особа - Міністр Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту

про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, третя особа - Міністр Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив визнати протиправним рішення Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту стосовно видачі наказу від 23.04.2009 №156к про звільнення його з посади начальника юридичного управління на підставі пункту п'ятого статті 40 Кодексу законів про працю України, як такого, що не з'являвся на роботу протягом більш як чотири місяці підряд внаслідок тимчасової непрацездатності; скасувати пункт другий наказу від 23.04.2009 № 156-к про звільнення ОСОБА_2 з посади та відновити на посаді начальника юридичного управління; стягнути з Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту на його користь середньомісячний заробіток за вимушений прогул, за період з 23.04.2009 по день винесення рішення суду на суму 213 730 грн., та відшкодувати моральну шкоду в сумі 50 000 грн.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.10.2015 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано пункт 2 наказу Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 23.04.2009 №156-к в частині звільнення ОСОБА_2 з посади начальника юридичного управління 18.12.2008 відповідно до пункту 5 статті 40 Кодексу законів про працю України, як такого, що не з'являвся на роботу протягом більш як чотири місяці підряд внаслідок тимчасової непрацездатності; поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника юридичного управління Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту з 23.04.2009; стягнуто з Міністерства молоді і спорту України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.04.2009 по 23.10.2015; в іншій частині - відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2016 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.10.2015 в частині задоволення адміністративного позову щодо стягнення з Міністерства молоді і спорту України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.04.2009 по 23.10.2015 - скасовано, відмовлено у задоволені позову в цій частині. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.10.2015 - залишено без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції в частині відмови в задоволенні позову, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати в цій частині та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю, оскільки вважає, що рішення судів попередніх інстанції в цій частині були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані рішення залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права в частині оскарження, Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до наказу Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 06.06.2008 №2340 юридичне управління (11 штатних одиниць) реорганізоване шляхом його розподілу на окремі структурні підрозділи - відділ експертизи проектів нормативних актів і взаємодії з Верховною Радою України (7 штатних одиниць) та Договірно - правовий сектор (4 штатних одиниці) та затверджено їх чисельність.

Вказана структура була погоджена з Кабінетом Міністрів України відповідно до листа від 13.06.2008 №30369/1/1-08. Зміни до штатного розпису Міністерства були погоджені у Міністерстві фінансів України та введені в дію з 18.06.2008.

ОСОБА_2 був повідомлений про наступне вивільнення, відповідно до наказу Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 06.06.2008 №2340, та йому було запропоновано посаду завідувача договірно-правового сектору.

Відповідно до актів від 18.06.2008 ОСОБА_2 відмовився підписувати попередження про наступне вивільнення з одночасною пропозицією посади завідувача договірно-правового сектору.

Міністерством України у справах сім'ї, молоді та спорту 18.06.2008 був поданий звіт про заплановане вивільнення працівників форма №4-ПН (план) стосовно позивача.

Відповідач листом від 20.08.2008 №10.1/10202 ОСОБА_2 надіслав копію наказу «Про звільнення ОСОБА_2» №392-к від 15.08.2008 та запропонував отримати трудову книжку у відділі кадрів.

Наказом від 15.08.2008 №392-к на департамент економіки і фінансів було покладено обов'язок провести фінансові розрахунки, а саме: нарахувати вихідну допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України України та грошову компенсацію за 15 календарних днів невикористаної щорічної додаткової відпустки за вислугу років державної служби за 2008 рік; грошову компенсацію за 15,5 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 09.02.2008 по день звільнення.

Відповідно до довідки відповідача позивачу було виплачено вищезазначені виплати за платіжним дорученням №723 від 28.08.2008.

У зв'язку з наданням до відділу кадрів ОСОБА_2 листків непрацездатності серія ААБ №062203; серія ААС №672012, дату звільнення ОСОБА_2 відповідно до наказу від 27.08.2008 №403-к з 18.08.2008 перенесено на 02.09.2008.

04.09.2008 відповідачем був поданий звіт про фактичне вивільнення працівників формі №4-ПН (факт) стосовно ОСОБА_2

Листом від 25.09.2008 №10.1/11649 відповідач надіслав ОСОБА_2 копію зазначеного наказу про звільнення.

Однак, в порушення статті 40 Кодексу законів про працю України ОСОБА_2 був звільнений 02.09.2008 під час перебування на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності серія АББ № 063431.

Позивач звернувся до Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту з заявою від 13.01.2009 №11 про поновлення його на роботі, однак листом від 24.01.2009 №10.1/683 відповідач повідомив, що відповідна вакантна посада відсутня.

Територіальною державною інспекцією праці у м. Києві була проведена перевірка додержання законодавства про працю, загальнообов'язкового державного соціального страхування при звільненні з посади начальника юридичного управління ОСОБА_2 За результатом перевірки складено акт від 24.03.2009 №26-06-66/181 та встановлено, що відповідачем були порушені вимоги статей 43 та частини третьої статті 40 Кодексу законів України про працю, а саме подання Міністра України у справах сім'ї, молоді та спорту Павленка Ю.О. про звільнення позивача з займаної посади розглядалося у відсутності працівника та без його письмової заяви, а також звільнення ОСОБА_2 відбулося під час перебування позивача на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності за №063431.

На підставі вказаного акту Територіальною державною інспекцією праці у м. Києві був винесений припис від 24.03.2009 №26-06-66/181-152 про усунення порушень, згідно з яким зобов'язано Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту та Міністра Павленка Ю.О. привести звільнення працівника ОСОБА_2 у відповідність до частини третьої статті 40, статті 43 Кодексу законів про працю України.

У зв'язку з цим, відповідачем звільнення ОСОБА_2 приведено у відповідність до норм Кодексу законів про працю України, а саме: наказом від 23.04.2009 №156-к скасовані попередні накази від 15.08.2008 №392-к "Про звільнення ОСОБА_2 " та від 27.08.2008 №403-к "Про внесення змін до наказу від 15.08.2008 №392-к" та звільнено ОСОБА_2 з посади начальника юридичного управління 18.12.2008 відповідно до пункту п'ятого статті 40 Кодексу законів про працю України як такого, що не з'являвся на роботу протягом більш як чотири місяці підряд внаслідок тимчасової непрацездатності.

Суд першої інстанції, посилаючись на положення статті 235 Кодексу законів про працю та пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100) дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині позовних вимог про стягнення з Міністерства молоді і спорту України на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 23.04.2009 по 23.10.2015.

Суд апеляційної інстанції не погодився з вказаними висновками суду першої інстанції та дійшов протилежних висновків, оскільки не було затримки у видачі трудової книжки, підстава звільнення не перешкоджала працевлаштуванню, а позивач працював з 16.06.2009 та отримував заробітну плату. Крім того, позивач працював та отримував доходи, що перевищують суму в 213 730 грн., яка заявлена в позовних вимогах.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не обґрунтовано в чому полягає ця шкода, не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті позивача. Окрім цього, позивачем не обґрунтовано розмір відшкодування моральної шкоди на суму 50 000 грн.

Щодо відмови в задоволенні позову в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд касаційної інстанції виходить з наступного.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктом два статті 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд вважає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, оскільки позивачем не обґрунтовано в чому полягає ця шкода, не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті позивача та не обґрунтовано розмір відшкодування моральної шкоди на суму 50 000 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 23.04.2009 по 23.10.2015, Суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав у цей час. У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому, враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Таким чином, Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Однак, судами попередніх інстанцій не встановлено суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Також, судами не враховано фактичних обставини працевлаштування позивача після звільнення. При цьому, судами не враховано, що при визначенні суми оплати за час вимушеного прогулу враховується заробіток за місцем нової роботи.

Суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За правилами пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Отже, судами попередніх інстанцій неповно з'ясовано дійсні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, чим допущено порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування ухвалених рішень та направлення справи на новий розгляд.

За таких обставин суд приходить до висновку, що підлягають скасуванню постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.10.2015 в частині задоволення адміністративного позову в частині позовних вимог про зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2016 про скасування рішення суду першої інстанції в цій частині з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2016 в частині відмови в задоволенні позову в частині позовних вимог про стягнення з Міністерства молоді і спорту України на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.10.2015 в частині задоволення позову в частині позовних вимог про стягнення з Міністерства молоді і спорту України на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу - скасувати та справу в цій частині направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2016 та постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.10.2015 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач В.М.Бевзенко

судді Н.А.Данилевич

В.М. Шарапа