Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.02.2021 року у справі №810/127/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 810/127/16

адміністративне провадження № К/9901/28940/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В. В.,

суддів - Бившевої Л. І., Ханової Р. Ф.,

при секретарі: Дразі Р. В.,

за участю: представника відповідача Передибайло А. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Пласт" до Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області, Управління Державного казначейства України у Шишацькому районі Полтавської області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення надміру сплачених коштів, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 15.02.2016 (суддя - Лапій С. М. ) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016 (головуючий суддя - Бєлова Л. В., судді:

Епель О. В., Карпушова О. В. ) у справі №810/127/16.

встановив:

Приватне акціонерне товариство "Пласт" (далі - ПрАТ "Пласт") звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправною бездіяльність Шишацького відділення Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області щодо неповернення Приватному акціонерному товариству "Пласт" помилково та надміру сплачених грошових зобов'язань у розмірі 16735209,23 грн. та стягнути суму переплати з бюджету, до якого було зараховано суму такої переплати.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 15.02.2016 позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Шишацького відділення Миргородської ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області щодо не повернення ПрАТ "Пласт" помилково та надміру сплачених грошових зобов'язань у розмірі 16735209,23 грн.

Стягнуто з Державного бюджету України в особі Управління Державного казначейства України у Шишацькому районі Полтавської області (код ЄДРПОУ 37748700, банк ГУ ДК України у Полтавській області, МФО 831019) на користь ПрАТ "Пласт" (код ЄДРПОУ 25168700) суму помилково та надміру сплачених грошових зобов'язань у розмірі 16735209,23 грн.

Стягнуто з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Шишацького відділення Миргородської ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області на користь Приватного акціонерного товариства "Пласт" понесені витрати по сплаті судового збору (квитанція від 05.01.2016 № 30) у розмірі 251028,14 грн.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016 Київського окружного адміністративного суду від 15.02.2016 в частині стягнення з Державного бюджету України в особі управління Державного казначейства України у Шишацькому районі Полтавської області (код ЄДРПОУ 37748700, банк ГУ ДК СУ у Полтавській області, МФО 831019) на користь ПрАТ "Пласт" суму помилково та надміру сплачених грошових зобов'язань у розмірі 16735209,23 грн. скасовано.

Прийнято у цій частині нову постанову, якою зобов'язано Миргородську ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області прийняти висновок про повернення з Державного бюджету України ПрАТ "Пласт" сум надмірно сплачених грошових зобов'язань та подати його для виконання управлінню Державного казначейства України у Шишацькому районі Полтавської області.

Змінено абзац 3 резолютивної частини постанови Київського окружного адміністративного суду від 15.02.2016 та викладено у наступній редакції:

"Стягнути на користь ПрАТ "Пласт" понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 251028,14 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області.

В решті постанову Київського окружного адміністративного суду від 15.02.2016 залишено без змін.

Стягнуто до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Миргородської ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області судовий збір за подання апеляційної скарги на постанову Київського окружного адміністративного суду від
15.02.2016 у розмірі 276130,95 грн.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Державної податкової служби у Полтавській області оскаржило їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 15.02.2016, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

В обґрунтування своїх доводів відповідач зазначає, що судами попередніх інстанцій не надана оцінка обставинам щодо узгодження зобов'язань, які позивач вважає надміру чи помилково сплаченими; ПрАТ "Пласт" на момент звернення до суду з даним позовом не подавав до контролюючого органу уточнюючі розрахунки відповідно до вимог пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України з плати за користування надрами для видобування корисних копалин за відповідні періоди.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу ПрАТ "Пласт" зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, в період серпень - грудень 2014 ПрАТ "Пласт" здійснено оплату за користування надрами до Державного бюджету у Шишацькому районі Полтавської області: за серпень 2014 року - 30.09.2014 на суму 9641039,26 грн. ; за вересень 2014 року - 30.10.2014 на суму 9535088,72 грн. ; за жовтень 2014 року - 28.11.2014 на суму 8089782,64 грн. ; за листопад 2014 року -
30.12.2014 на суму 3519622,05 грн. ; за грудень 2014 року - на суму 4294713,01
грн.

Загальна сума за вказаний період склала 35080245,68 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 30.09.2014 № 609, № 22, від 30.10.2014 № 5, від
28.11.2014 № 234, від 30.12.2014 № 414, від 27.02.2015 № 634, від 30.03.2015 № 832, від 28.05.2015 № 1129, від 30.04.2015 № 991, від 30.06.2015 № 1206 та від
30.07.2015 № 1384.

07.12.2015 ПрАТ "Пласт" звернулося із заявою про повернення помилково та надміру сплачених грошових зобов'язань № 769 до Шишацького відділення Миргородської ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області, в якій обґрунтував своє звернення тим, що помилково здійснив переплату з плати за користування надрами за серпень-грудень 2014 року за ставками, які діяли на дату набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України" №1621-VII від 31.07.2014 та продовжували діяти після цієї дати до кінця 2014 року, при тому що мав сплачувати за вказаний період за ставками, встановленими підпунктом 263.9.1 пункту 263.9 статті 263 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим просив перерахувати йому кошти, які були помилково та надмірно сплачені, у розмірі 16735209,23 грн.

Шишацьке відділення Миргородської ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області листом від
16.12.2015 № 395/8/16-30-15-01-22 повідомило позивача, що на підставі поданих позивачем податкових декларацій за серпень-грудень 2014 року в ІС "Податковий блок" в картці особового рахунку (КОР) позивача по платежах "Рентна плата за користування надрами для видобування природного газу" та "Рентна плата за користування надрами для видобування газового конденсату" у вересні-грудні 2014- січні 2015 року було проведено нарахування податкових зобов'язань. Станом на
01.12.2015 за його даними переплата рахується у сумі 442062,72 грн. (2 та 3 квартали 2015 року), переплата в розмірі 16735209,23 грн. не обліковується.

Відповідно до підпункту 9.1.9 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України плата за користування надрами належить до загальнодержавних податків та зборів.

Положення статті 263 Податкового кодексу України визначають особливості справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин, зокрема, підпункт 263.9.1 пункту 263.9 цієї статті визначає ставки такої плати, які встановлюються у відсотках від вартості товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини).

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України" від 31.07.2014 №1621-VII (далі-Закон №1621-VII), який набрав чинності 03.08.2014, внесено зміни до Податкового кодексу України України, зокрема, доповнено розділ ХХ "Перехідні положення" підрозділом 9-1 такого змісту: тимчасово, до 01.01.2015, встановлюються такі особливості застосування деяких норм розділу XI "Плата за користування надрами" Податкового кодексу України: ставки плати за користування надрами для видобування нафти, конденсату, газу природного, залізної руди, визначені підпунктом 263.9.1 Податкового кодексу України, встановлюються на період, визначений абзацом першим цього пункту, у відсотках від вартості товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) в розмірах, наведених у таблиці.

Водночас положеннями підпункту 263.9.1 пункту 263.9 статті 263 Податкового кодексу України ставки плати за користування надрами для видобування корисних копалин встановлювались у відсотках від вартості товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) у значно менших розмірах, ніж визначено ~law41~.

Таким чином, ~law42~ збільшено ставки плати за користування надрами, при цьому, будь-яких змін (доповнень) безпосередньо до підпункту 263.9.1 пункту
263.9 статті 263 Податкового кодексу України внесено не було.

При вирішенні даного спору суди попередніх інстанцій виходили з того, що підпункт 21 пункту 1 розділу 1 Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України" №1621-VII від
31.07.2014 р. яким внесено зміни до розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, не скасовував підпункт 263.9.1. пункту 263.9 статті 263 Податкового кодексу України, тобто станом на вересень-грудень 2014р. діяли норми Податкового кодексу України, які встановлювали різні ставки податку плати за користування надрами, а тому розмір помилково та надміру сплачених позивачем грошових зобов'язань за серпень-грудень 2014 року склав 16735209,23 грн.

Надаючи оцінку обставинам у справі, Верховний Суд виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 263.11.1 пункту 263.1 статті 263 Податкового кодексу України платник плати за користування надрами для видобування корисних копалин та уповноважена особа, визначена відповідно до підпункту 263.11.1 пункту 263.1 статті 263 Податкового кодексу України, до закінчення граничного строку подання податкових розрахунків, визначеного розділом II підпункту 263.11.1 пункту 263.1 статті 263 Податкового кодексу України, та за формою, встановленою відповідно до підпункту 263.11.1 пункту 263.1 статті 263 Податкового кодексу України, подають за податковий (звітний) період, що дорівнює календарному кварталу, а при видобуванні вуглеводневої сировини, що дорівнює календарному місяцю, податкові розрахунки з плати за користування надрами для видобування корисних копалин до контролюючого органу.

Форму Податкового розрахунку з плати за користування надрами для видобування корисних копалин у 2014 році було затверджено наказом Міністерства фінансів України від 17.09.2012 № 1000, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України
15.10.2012 № 1732/22044.

Вказана форма податкової звітності, згідно з вимогами підпункту 263.11.1 пункту
263.1 статті 263 Податкового кодексу України заповнюється та подається до податкового органу самостійно суб'єктом господарювання. Відповідні форми надають можливість платнику податків подати уточнюючі розрахунки за відповідні податкові періоди.

Пунктом 54.1 статті 54 Податкового кодексу України встановлено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені Пунктом 54.1 статті 54 Податкового кодексу України. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

За змістом абзаців пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Отже, коригування самостійно визначеного платником податку податкового зобов'язання можливе виключно шляхом подання відповідних уточнюючих розрахунків або відображення уточнених показників у наступних податкових періодах.

Оцінюючи спірні правовідносини у цій справі, суди попередніх інстанцій виходили з відмінності розміру ставок податку, визначених положеннями Закону № 1621 та підпункту 263.9.1 пункту 263.9 статті 263 Податкового кодексу України та неузгодженості нормативного регулювання.

Верховний Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою окремі положення статті 43 Податкового кодексу України, якою визначено умови повернення помилково та /або надміру сплачених грошових зобов'язань.

Застосування процедури, визначеної статтею 43 Податкового кодексу України, можливе виключно за наявності фактичної підстави - наявності помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань.

Визначення вказаних термінів наведено відповідно у підпунктах 14.1.182 та
14.1.115 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

Помилково сплачені грошові зобов'язання - суми коштів, які на певну дату надійшли до відповідного бюджету від юридичних осіб (їх філій, відділень, інших відокремлених підрозділів, що не мають статусу юридичної особи) або фізичних осіб (які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності або не мають такого статусу), що не є платниками таких грошових зобов'язань (підпункт 14.1.182 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Надміру сплаченими грошовими зобов'язаннями є суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату (підпункт 14.1.115 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Вирішуючи даний спір судами попередніх інстанцій не досліджено чи обліковувалася вказана сума, заявлена позивачем, як помилково та/або надміру сплачена, що є передумовою складання висновку на повернення такої суми (її частини) та інших документів, необхідних у розумінні пункту восьмого Порядку взаємодії територiальних органів Державної фіскальної служби України, мiсцевих фiнансових органiв та територiальних органiв Державної казначейської служби України у процесi повернення платникам податкiв помилково та/або надмiру сплачених сум грошових зобов'язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від
15.2.2015 № 1146, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31.12.2015 № 1679/28124.

Дослідження обставин, наведених вище, є неможливим без надання судами попередніх інстанцій оцінки доводам відповідача щодо попередньої узгодженості зобов'язань, які позивач вважає надміру чи помилково сплаченими.

Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Доказами в адміністративному судочинстві, відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017) є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частина друга цієї статті).

Відповідно до частини 3 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених частини 3 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного з'ясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів.

Отже, під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Виходячи з положень частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 250, 341, 344, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області - задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 15.02.2016 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016 у справі №810/127/16 - скасувати.

Справу №810/127/16 передати на новий розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ. В. Хохуляк Л. І. Бившева Р. Ф. Ханова