Історія справи

Ухвала КАС ВП від 14.11.2019 року у справі №806/97/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 грудня 2019 року

Київ

справа №806/97/15

адміністративне провадження №К/9901/8520/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І. А.,

суддів - Пасічник С. С., Юрченко В. П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 26.02.2015 (суддя Романченко Є. Ю.)

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2015 (судді Бондарчук І. Ф., Моніч Б. С., Хаюк С. М. )

у справі № 806/97/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРІАДА-ПЛЮС"

до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальність "ПРАУС"

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРІАДА-ПЛЮС" (далі - позивач, ТОВ "ТРІАДА-ПЛЮС") звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області (далі - відповідач, Житомирська ОДПІ ГУ Міндоходів у Житомирській області), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальність "ПРАУС", в якому просило суд, з урахуванням уточнених позовних вимог, визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.10.2014 № 0001902201, № 0001912201, № 0001632201, № 0000571706 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 23 685 грн, у тому числі 14 460 грн - за основним платежем та 9225 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями та від
16.12.2014 № 0000721706.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 26.02.2015, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від
12.05.2015, адміністративний позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області від 06 жовтня 2014 року № 0001902201, № 0001912201, № 0001632201 та від 16 грудня 2014 року № 0000721706. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області від 06 жовтня 2014 року № 0000571706 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 23685,00 грн. у тому числі за основним платежем на 14460 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями на 9225 грн.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 26.02.2015 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2015 і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що позивачем безпідставно включено до складу витрат суми коштів по господарським взаємовідносинах з ТОВ "Праус", оскільки позивачем не надано документів, які є обов'язковими при транспортуванні та прийманні нафтопродуктів. При цьому податковий орган посилається на сумнівність діяльності контрагентів ТОВ "Праус" (контрагент позивача) по ланцюгу постачання.

До висновків про порушення позивачем касової дисципліни податковий орган дійшов в зв'язку з тим, що понесені витрати працівниками підприємства не підтверджені документами у відповідності до авансових звітів. Відтак, сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих в установлені законодавством строки включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Позивач в письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від
24.01.2018 касаційну скаргу разом з матеріалами справи було передано судді-доповідачу Васильєвій І. А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С. С. та Юрченко В. П.

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 08.08.2014 по 04.09.2014 на підставі наказу від 29.07.2014 № 1780, направлень від 08.08.2014 № 1360, № 1361, № 1362, № 1363, № 1364, від 19.08.2014 № 1427, згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.14 статті 75, статей 77, 81 Податкового кодексу України, посадовими особами відповідача була проведена планова документальна виїзна перевірка ТОВ "Тріада Плюс" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з
01.07.2012 по 31.12.2013, та з питань дотримання вимог законодавства по єдиному соціальному внеску за період з 01.07.2012 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт від 12.09.2014 № 5585/06-25-22-01/37151644 та встановлено наступні порушення:

відсутність об'єкту оподаткування податком на прибуток, який підпадає під визначення статей 22, 134, 135, 137, 138 Податкового кодексу України по операціях з придбання товарів у ТОВ "Праус" на суму 8 387 539 грн та по операціях з продажу цих товарів ТОВ ВТФ "Авіас" (м. Дніпропетровськ, код ЄДРПОУ 32560942) за 2013 рік;

відсутність об'єкту оподаткування податком на додану вартість, який підпадає під визначення статей 22, 185, 187, 198 Податкового кодексу України по операціях з придбання товарів у ТОВ "Праус" на суму ПДВ 1 677 507 грн та по операціях з продажу цих товарів ТОВ ВТФ "Авіас" (м. Дніпропетровськ, код ЄДРПОУ 32560942) за серпень - грудень 2013 року;

пункту 44.1 статті 44, пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпунктів 139.1.9 пунктів 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 564 166 грн., в т. ч. за 2013 рік - 564 166
грн;

пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пунктів 201.1, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну сум 1 579 915
грн;

занижено від'ємне значення по податку на додану вартість по рядку 24 Декларації в сумі 733 911 за грудень 2013 року;

занижено від'ємне значення по податку на додану вартість по рядку 19 Декларації в сумі 246145 за грудень 2013 року; підпункту 164.1.1 пункту 164.1 статті 164, пункту 167.1 статті 167, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України - за результатами перевірки донараховано 14 460,00 грн;

пункту 51.1 статті 51, підпункту "б" пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, "Порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 року №1020), тому підприємству необхідно подати уточнюючий розрахунок ф. 1-ДФ за відповідний період.

пунктів 2.11,3.1,3.2 "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. №637, а саме: відсутні достовірні підтвердні документи до авансових звітів на загальну суму 96 400,00 грн.

Відповідно до статті 129 Податкового кодексу України нараховано пені в сумі 2
320,23 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 06.10.2014 були прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0001902201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 846 249 грн, в тому числі 564 166 грн - за основним платежем та 282 083 грн - за штрафними (фінансовими); № 0001912201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2 369 873 грн, в тому числі 1 579 915 грн - за основним платежем та 789 958 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0001632201, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій на суму 96 400 грн; № 0000571706, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 24 705 грн, в тому числі 14 460 грн - за основним платежем та 10 245 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями, від 16.12.2014 № 0000721706, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 5
203,09 грн, в том числі 2551,68 грн - за основним платежем та 2651,41 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїм контрагентом правочинів, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень. Крім того, документальним підтвердженням фактично понесених витрат працівниками підприємства є безпосередньо авансовий звіт. Сам же авансовий звіт може бути підтверджений будь-яким документом, що фіксує факт витрати готівки.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4,138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5,138.10.6 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України; крім витрат, визначених у пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України.

Згідно підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2,138.11 цієї статті, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкту оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України.

Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 01 серпня 2013 року між ТОВ "ПРАУС" (Постачальник) та ТОВ "ТРІАДА-ПЛЮС" (Покупець) було укладено договір поставки нафтопродуктів №49/08-П, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити нафтопродукти, в подальшому "Товар", згідно умов Договору. Пунктом 4.2 Договору передбачено, що Товар поставляється Покупцю партіями, в кількості та за ціною, визначеними Додатковими угодами на умовах: EXW - резервуари нафтобаз ПАТ "Дніпронафтопродукт" і інших нафтобаз, що належать ПАТ "Дніпронафтопродукт" на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів (ІНКОТЕРМС-2010). Відповідно до п. 4.6 Договору поставки №49/08-П від 01.08.2013 року, Товар вважається поставленим Постачальником та прийнятим Покупцем, та право власності на Товар до Покупця переходить з моменту підписання видаткової накладної або акту прийому-передачі товару.

Факт виконання вказаного договору підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі нафтопродуктів, податковими накладними, платіжними дорученнями.

З моменту придбання паливо-мастильних матеріалів, вони передавалися на зберігання до ПАТ "Дніпронафтопродукт", згідно договору зберігання №2607/10-4 від 26.07.2010 року, укладеного між ВАТ "Дніпронафтопродукт" (зберігач) та ТОВ "ТРІАДА-ПЛЮС" (поклажодавець), в порядку та на умовах якого зберігач зобов'язується приймати та зберігати нафтопродукти та інші товарно-матеріальні цінності, які передаються поклажодавцем, і повернути їх поклажодавцеві у схоронності за першою його вимогою. Згідно п.1.2 даного Договору, зберігач має право здійснювати відпуск Товару зі складів третіх осіб, які знаходяться в договірних відносинах зі сторонами цього Договору. Також, за умовами даного договору нафтопродукти, які передані на зберігання, не переходять у власність зберігача.

З ціллю перевезення власних нафтопродуктів зі складів зберігання ПАТ "Дніпронафтопродукт ", ТОВ "ТРІАДА-ПЛЮС" були укладені договори перевезення вантажів автомобільним транспортом, а саме: договір №Е05/13 перевезення вантажів від 18.03.2013р. з ТОВ "ЕКО-ВЕЙ"; договір №97 про перевезення вантажів автомобільним транспортом від 26.11.2012р. з ТОВ "Торговий дім "КРЕМЕНЧУКНАФТОПРОДУКТСЕРВІС"; договір №3004-6/13 перевезення вантажів автомобільним транспортом від 30.04.2013 року з ПП "Капрайа".

Також, між ТОВ "ТРІАДА-ПЛЮС" (постачальник) та ТОВ ВТФ "Авіас" (покупець)
30.07.2010 року укладено договір поставки №П-14017, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язаний здійснювати відпуск товару через мережу АЗС ТОВ "ТРІАДА-ПЛЮС", які розташовані в межах Житомирської області, по довірчим документам Покупця, а саме по паливним карткам та скретч-карткам. Предметом договору передбачено обов'язок постачальника поставити, а покупця прийняти і оплатити паливно-мастильні матеріали (бензини, дизельне паливо, газ) в кількості і по ціні, передбаченими у відповідних доповненнях, які є невід'ємною частиною даного договору. Передача товару підтверджується актами прийому-передачі товару.

Вказаний факт свідчить про наявність у позивача економічної доцільності для придбання паливо-мастильних матеріалів.

Контролюючий орган в касаційній скарзі та в акті перевірки зазначає, що до перевірки не було надано сертифікатів та паспортів, отриманих від ТОВ "Праус", а надані сертифікати та паспорти не підтверджують придбання ПММ від вказаного постачальника.

Разом з тим, судами встановлено, що перевезення товару відбувалося на підставі товарно-транспортних накладних, з наданням сертифікатів відповідності та паспортів якості на відповідний вид нафтопродукту. В той же час, сертифікати відповідності та паспорти якості не є документами суворої форми звітності, а є документами, що свідчать про якісні характеристики товару. З урахуванням зазначеного, посилання у касаційній скарзі на ненадання паспортів якості та сертифікатів відповідності є безпідставним.

Щодо порушення позивачем касової дисципліни, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 2.11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в України (далі - Положення № 637) видача готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт) здійснюється відповідно до законодавства України.

Касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Касові операції, що проводяться відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", оформляються згідно з вимогами Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (пункти 3.1,3.2 Положення № 637).

За правилами пункту 7.47 Положення № 637 для перевірки використовуються потрібні касові та розрахункові документи підприємства (підприємця) (касова книга, касові ордери, журнал реєстрації прибуткових і видаткових касових документів, звіти працівників щодо витрачання підзвітних сум), а також документи, що підтверджують здійснені покупцем (замовником) витрати готівки під час придбання товарів, оплати наданих послуг та виконаних робіт (касові та товарні чеки, розрахункові квитанції, квитанції до прибуткових касових ордерів, інші розрахункові документи, а також рахунки-фактури, податкові накладні, договори на поставку продукції, надання послуг, виконання робіт, товарно-транспортні накладні тощо).

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що підставою для притягнення позивача до відповідальності за порушення пункту 2.11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні є відсутність платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів.

Крім того, обставини справи, встановлені судами попередніх судових інстанцій, свідчать про зафіксоване перевіркою порушення позивачем п.2.11 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ №637 від 15.12.2004 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 40/10320), яким передбачено, що видача готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт) здійснюється відповідно до законодавства України. Встановлене перевіркою порушення полягає у тому, що підзвітними особами позивача до авансових звітів було додано документи, що не підтверджують витрачання готівкових коштів у відповідній сумі.

За встановлене перевіркою порушення до позивача застосована відповідальність, передбачена абзацом 6 статті 1 Указу Президента "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" №436/95 від 12.06.1995 (зі змінами та доповненнями), за проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера, іншого письмового документа), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, - у розмірі сплачених коштів.

Таким чином, враховуючи наявність в матеріалах справи документів, які підтверджують сплату покупцем грошових коштів, безпідставним є застосування до позивача відповідальності передбаченої абзацом 6 статті 1 Указу Президента "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки".

Відтак і донарахування позивачу грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб в порядку підпункту 164.2.11 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України є безпідставним.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 26.02.2015 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2015 у справі № 806/97/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. А. ВасильєваСудді: С. С. Пасічник В. П. Юрченко