Історія справи

Ухвала КАС ВП від 15.04.2020 року у справі №814/1990/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 квітня 2020 року

Київ

справа №814/1990/16

адміністративне провадження №К/9901/39656/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.11.2016 (суддя - В. В. Біоносенко) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2017 (колегія суддів: І.О. Турецька, Л.В. Стас, І.П. Косцова) у справі № 814/1990/16 за позовом Приватного підприємства фірми «Юнікс Трейд Ко» до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство фірма «Юнікс Трейд Ко» (далі - Підприємство) звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (далі - ДФС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0003041401, №0003051401 та №0003061401 від 04.10.16.

В обґрунтування вимог позивач послався на необґрунтованість висновку відповідача про порушення ним порядку формування своїх витрат та доходів, у зв`язку із чим доводи ДФС про їх завищення та завищення суми податкового кредиту є безпідставними. Відповідно, позивач вважає, що нарахування спірними рішеннями податку на доходи прибуток, ПДВ та носить протиправний характер.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.11.2016, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2017 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовані податкові повідомлення-рішення ДФС від 04.10.2016: № 0003041401, № 0003051401 та № 0003061401.

Рішення судів обґрунтовано тим, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки, не відповідають дійсності, тоді як позивач та його контрагенти є сумлінними суб`єктами господарювання, що надавали послуги та товар згідно запитів та домовленостей Підприємства. Останній, в свою чергу, належно відображав такі господарські операції в бухгалтерському обліку, тоді як наявність в ньому певних недоліків не може свідчити про безтоварність чи удаваність таких правовідносин.

Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в яких просить їх скасувати, у задоволені позову відмовити.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу відповідача, які надійшли ще до Вищого адміністративного суду України, позивач просить її залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 15.08.2016 по 12.09.2016 ДФС проведено документальну планову виїзну перевірку Підприємства за період з 1.07.2014 по 30.06.2016, за результатами якої складено Акт від 19.09.2016.

У висновках даного Акту контролюючий орган зазначив про порушення позивачем ст.ст.44, 134, 135, 138, 139, 198, 200 Податкового кодексу України, що призвело до:

- заниження податку на прибуток на суму 350 630,00 грн.;

- заниження податку на додану вартість в сумі 199 408,00 грн.;

- завищення від`ємного значення на суму 47 525,00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган 4.10.2016 прийняв спірні податкові повідомлення-рішення:

- №0003041401 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним зобов`язанням в сумі 199 408,00 грн. та штрафу 99 704,00 грн.;

- №0003051401 про збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток за основним зобов`язанням в сумі 350 630,00 грн. та штрафу 56 030,50 грн.

- №0003061401 про завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 47 525,00 грн.

Порушення податкового законодавства, що призвело до заниження податку на прибуток, на думку відповідача, виразилися в отриманні безкоштовних послуг за договором оренди від ФОП ОСОБА_1 та в результаті проведення безтоварної операції з ПП «Логістик Груп».

Заниження податку на додану вартість в сумі 199408,00 грн. та завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 47525,00 грн. відбулося, за ствердженням контролюючого органу, по операціям з контрагентами ТОВ «МІЛЄ» та ТОВ «ДЖЕРМАН ХАУЗ». За цими операціями позивач включив до складу валових витрат суму коштів на купівлю побутової техніки та меблів, які не використовувалися у власній господарській діяльності позивача.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду, який їх скасував, з чим погоджується Верховний Суд, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 ПК України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 135.4.1 пункту 135.4 статті 135 ПК України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов`язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо).

Приписами пункту 135.2 статті 135 та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що як доходи, так і витрати, визначаються на підставі первинних документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 137.10 статті 137 ПК України передбачено, що суми безповоротної фінансової допомоги та безоплатно отримані товари (роботи, послуги) вважаються доходами на дату фактичного отримання платником податку товарів (робіт, послуг) або за датою надходження коштів на банківський рахунок чи в касу платника податку, якщо інше не передбачено цим розділом.

При цьому відповідно до підпункту 14.1.267 пункту 14.1 статті 14 ПК України безповоротна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних).

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналіз вищенаведених норм ПК України свідчить про те, що до складу валових витрат платника податку належать витрати, які: 1) підтверджені первинними документами; 2) пов`язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг і охороною праці), тому право на зменшення об`єкта оподаткування податку на прибуток на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб`єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що 1.01.2014 Підприємство уклало договір оренди нежитлових приміщень (складів) №1/14 за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 2366,00 кв.м. з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та додаткову угоду до цього договору про те, що оплата оренди приміщення здійснюється у строк до 31.12.2022. За зазначений період сторонами за договором оренди за період з 1.07.2015 по 30.06.2016 було складено акти виконаних робіт на загальну суму 567840,00 грн.

Позивачем 10.02.2012 було укладено з ПП «Логістик Груп» договір поставки №10/01/02, за яким ПП «Логістик Груп» (Постачальник) здійснює поставку автозапчастин та інших автомобільних товарів Підприємству (Покупець), а останній приймає та оплачує такі товари на умовах передбачених договором. Протягом 2014-2016 років позивач сплатив ПП «Логістик Груп» за поставлені запасні частини для автомобілів на загальну суму 1380100 гривень.

Також, 29.12.15 позивач уклав договір роздрібної купівлі-продажу з ТОВ «Мілє» на придбання посудомийної машини, сушильної машини, автоматичної пральної машини, комплекту кріплень для встановлення пральних і сушильних машин в колону на загальну суму 210180 гривень, в т.ч. ПДВ 35030 гривень.

11.01.16 Підприємство уклало договір поставки товару №11/01 з ТОВ «Джерман Хауз». Відповідно до цього договору ТОВ «Джерман Хауз» поставив на адресу позивача офісні меблі: столи, стільці, полки, табурети, дивани, дзеркало на загальну суму 986266 гривень, в т.ч. ПДВ 164377,67 гривень.

Як встановлено судами попередніх інстанції першим порушенням, яке відповідачем зазначено а акті перевірки - не відображення Підприємством в бухгалтерському обліку та не сплата послуг від ОСОБА_1 по наданню об`єкта в оренду, згідно договору оренди №1/14 від 1.01.2014. Відповідач зазначає, що ця послуга, за яку не були сплачені позивачем за 2014 рік кошти є безоплатно отриманою допомогою. (пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України).

Натомість Суд, погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, що фактично такий висновок був зроблений відповідачем, у зв`язку із допущеною помилкою бухгалтера позивача, яка ним була визнана та не заперечується. При цьому вид вказаного договору оренди, обов`язкові умови, які до нього ставляться Цивільним та Господарським кодексами України, та акти здачі-прийняття робіт, що були укладені позивачем та власником об`єкту оренди спростовують доводи ДФС про безоплатне використання його у господарській діяльності позивача.

Крім того, в договорі оренди зазначено, що у разі виникнення заборгованості за орендним платежем, то Орендар (позивач у справі) зобов`язаний погасити заборгованість не пізніше 31.12.2022 року.

Щодо порушення, відображеного відповідачем в акті перевірки про проведення безтоварної операції з ПП «Логістик Груп».

Проведення господарських операцій суб`єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Зважаючи на вимоги вищенаведених норм попередні судові інстанції, вирішуючи спір по суті, дійшли правильного висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування бухгалтерського обліку наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій між позивачем та ППФ «Юнікс Трейд Ко» та ПП «Логістик Груп», 10.02.2012 укладено договір поставки №10/01/02, відповідно до якого останній зобов`язується протягом дії договору постачати позивачу автомобільні запчастини, масла, фільтри, та інші товари для автомобілів.

На підтвердження фактичного виконання договору позивачем надано: видаткові та податкові накладні; генеральні довіреності; товарно-транспортні накладні. Суди встановили, що товар використовувався у власній господарській діяльності.

Щодо доводів відповідача про наявність певних недоліків саме видаткових накладних, виписаних за наслідками договору поставки №10/01/02 від 10.02.2012 та те, що у ПП «Логістик Груп» в 2011 році було анульовано свідоцтво платника ПДВ, то Верховний Суд зауважує, що вказані недоліки у видаткових накладних не може бути єдиною підставою для визнання безтоварними правовідносинами позивача і ПП «Логістик Груп», з огляду на наведені вище обставини. Анулювання свідоцтва платника ПДВ у ПП «Логістик Груп» не ставить у залежність позивача відносити до витрат у бухгалтерському обліку операції, які мали місце з таким суб`єктом господарювання. Тим більше, що самим відповідачем в акті перевірки, а.с. 17 акту, вказується, що встановлене порушення не вплинуло на визначення податку на додану вартість.

Крім того, наявність належно оформлених ТТН щодо поставки товару позивачу його контрагентом була предметом судового розгляду. Зауваження податкового органу про їх відсутність на час проведення перевірки, а також договору оренди автомобіля не приймаються Судом до уваги, оскільки судами надана цим доводам оцінка.

Одночасно Верховний Суд вважає за необхідне зауважити, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 № 207 затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні.

За змістом пунктів 1 та 2 вказаного Переліку наявність ТТН є обов`язковою у випадку здійснення перевезень на договірних умовах. У випадку ж здійснення перевезення для власних потреб - накладна не оформлюється.

Таким чином, ТТН підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів (якщо таке перевезення здійснюється на договірних умовах), документує рух матеріальних цінностей та є одним із доказів реальності здійснення господарської операції з постачання товарів.

Відсутність ТТН, тим не менш, не може бути самостійною підставою вважати господарську операцією такою, що не відбулася, а причини відсутності ТТН у кожному конкретному випадку мають бути досліджені судом.

Тому питання щодо наявності ТТН, а також правильності її оформлення має оцінюватися в сукупності з іншими документами, створеними в процесі здійснення господарської операції.

Підсумовуючи наведене, та враховуючи те, що суди попередніх інстанцій встановили наявність правових підстав для формування Підприємством податкового обліку за наслідками господарських операцій з ПП «Логістик Груп», що підтверджені належно оформленими первинними та бухгалтерськими документами, часткова відсутність та/або помилки в ТТН щодо поставки товару, не можуть бути єдиною підставою для висновку про нереальність чи удаваність таких господарських операцій.

Щодо порушення факту включення позивачем до складу витрат суми коштів на купівлю побутової техніки та меблів у ТОВ «МІЛЄ» та ТОВ «ДЖЕРМАН ХАУЗ», які не використовувалися у власній господарській діяльності позивача, то Верховний Суд погоджуючись із висновками судів попередніх інстанції і вважає такі доводи не підтвердженими у належний спосіб з таких підстав.

Зокрема, відповідач вказує, що відповідні ТМЦ були придбані і поміщені в орендованому позивачем складі, що виключає можливість їх використання. Натомість, згідно із наявних в матеріалах справи договору суборенди оренди приміщення та схеми розташування в ньому офісно-побутових приміщень, в яких відведені місця під їдальню та душові кімнати, видаткових накладних, договорів поставки товару та їх ведення в експлуатацію основних засобів на Підприємстві, актів приймання передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів придбані у МІЛЄ» посудомийної, пральної та сушильної машин, а також меблів у ТОВ «ДЖЕРМАН ХАУЗ» свідчить про використання позивачем їх у власній господарській діяльності саме на орендованому об`єкті частково переоснащеному в офіс.

Враховуючи вищенаведене, Суд касаційної інстанції погоджується з позицією суду першої та апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.11.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2017 - без змін.

2. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва

С.С. Пасічник ,

Судді Верховного Суду