Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 серпня 2018 року

Київ

справа №804/734/14

адміністративне провадження №К/9901/8973/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива Інвестмент»на постановуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року (суддя О.І. Верба)та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року (колегія суддів у складі: О.М. Панченко, В.Є. Чередниченко, А.О. Коршун)у справі № 804/734/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива Інвестмент»доДержавної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській областітретя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Дніпропетровська міська радапровизнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Перспектива Інвестмент» (далі - ТОВ «Перспектива Інвестмент») звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11 грудня 2013 року №0002671503.

Позов мотивований тим, що контролюючий орган неправомірно застосував коефіцієнт 1,5 при вирішення питання про мінімальний розмір орендної плати, оскільки ділянка не відноситься до територій та об'єктів історико-культурного призначення.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року, у позові відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 11 грудня 2013 року №0002671503 прийнято відповідачем в підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений Податковим кодексом України.

Не погоджуючись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, оскільки вважає, що судові рішення були ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на те, що із набранням чинності Податкового кодексу України не змінились ставки орендної плати, коефіцієнти за використання земельних ділянок на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, використання яких не пов'язано з функціональним призначенням цих територій та об'єктів порівняно із Законом України «Про плату за землю», а також про те, що саме договір (договори) оренди земельної ділянки є підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку.

Відзив або заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між Дніпропетровською міською радою (орендодавець) та ТОВ «Перспектива Інвестмент» (орендар) укладені наступні договори оренди земельних ділянок та додаткові угоди до них, згідно яких, на підставі рішень міської ради надано в користування земельні ділянки з цільовим призначенням - «Землі історико-культурного призначення»:

- від 24 червня 2010 року за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Шаумяна, 10, кадастровий номер 1210100000:03:329:0010, площа 0,1875 га (пункт 5.2. договору, пункт 39 додатку до рішення від 06 серпня 2008 року №193/35);

- від 01 жовтня 2008 року за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Дзержинського, 35-Б, кадастровий номер 1210100000:03:328:0151, площа 0,0345 га (пункт 5.2. договору, пункт 2 рішення від 06 серпня 2008 року №135/35);

- від 17 жовтня 2008 року за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Дзержинського, 35-Т, 35-Л, 35-П, кадастровий номер 1210100000:2:328:0211, площа 2,4709 га (пункт 5.2. договору, пункт 38 додатку до рішення від 06 серпня 2008 року №193/35);

- від 08 квітня 2005 року за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Дзержинського, 35-Б, кадастровий номер 1210100000:03:328:0147, площа 0,47 га (пункт 5.2. договору, пункт 38 додатку до рішення від 06 серпня 2008 року №193/35);

- від 08 квітня 2005 року за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Дзержинського, 35-Б, кадастровий номер 1210100000:03:328:0148, площа 0,0674 га (пункт 5.2. договору, пункт 2 рішення від 19 вересня 2008 року №114/36);

- від 13 грудня 2007 року за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Дзержинського, 35-Б, кадастровий номер 1210100000:03:328:0152, площа 0,53 га (пункт 5.2. договору, рішення від 27 червня 2008 року №203/16).

Також між вказаними особами, із вказаними умовами цільового призначення земельної ділянки, укладений договір про встановлення земельного сервітуту від 26 листопада 2008 року за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Дзержинського, 35-Б, кадастровий номер 1210100000:03:328:0166, площа 0,1040 га.

Орендовані земельні ділянки також віднесені рішеннями органу місцевого самоврядування до категорії «Землі історико-культурного призначення».

Позивач подав до податкового органу податкову декларацію з плати за землю (орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності), в якій задекларовано податкове зобов'язання по орендній платі за 2011 рік в розмірі 132025,61 грн. (за січень 11002,18 грн., за лютий-грудень по 11002,13 грн.), за 2012 рік - 132025,61 грн. (за січень-грудень по 11002,14 грн.), за 9 місяців 2013 року - 99019,26 грн. по 11002,14 грн. щомісячно.

Податковою інспекцією проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Перспектива Інвестмент» з питання повноти нарахування орендної плати за землю за період з 01 січня 2011 року по 31 жовтня 2013 року, за результатами якої складено акт 20 листопада 2013 року №2218/1583/31850716 про порушення підпункту. 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 та пункту 276.3 статті 276 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем за 2011-2013 рр. занижено розмір орендної плати за земельні ділянки на 177884,18 грн.

11 грудня 2013 року на підставі висновків акту перевірки №2218/1583/31850716 від 20 листопада 2013 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0002671503, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання за основним платежем в розмірі 177884,18 грн. та 36386,40 грн. штрафних (фінансових) санкції.

Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) убачається, що користування землею в Україні є платним.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, Податковий кодекс України визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону України «Про оренду землі».

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, в якій би формі не справлялась плата за землю (чи то у вигляді земельного податку, чи то у вигляді орендної плати), вона у відповідності до положень Податкового кодексу України залишається загальнодержавним податком.

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.

В свою чергу, норми статті 288 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) містять вичерпні правила визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 Податкового кодексу України).

Підпунктами 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII ПК; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки.

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі. Диспозиція розглядуваної норми чітко розрізняє розмір орендної плати (яка визначається договором) та річну суму платежу (яка, в свою чергу, не може бути меншою від затвердженого законодавцем розміру).

Отже, незалежно від того, чи вносилися зміни до змісту договору оренди в частині встановлення розміру орендної плати, Податковий кодекс України вимагає, аби річний платіж був не менше трикратного розміру земельного податку.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Отже, з набранням чинності Податкового кодексу України річний розмір орендної плати, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

Даний висновок також узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України в постанові від 02 грудня 2014 року у справі № 21-274а14.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Особливості встановлення ставок земельного податку врегульовані статтею 276 Податкового кодексу України, згідно п. 276.3. якої визначено, що податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів) на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, використання яких не пов'язано з функціональним призначенням цих територій та об'єктів, справляється у розмірі, обчисленому відповідно до статей 274 і 275 цього Кодексу із застосуванням таких коефіцієнтів: міжнародного значення - 7,5; загальнодержавного значення - 3,75; місцевого значення - 1,5.

Відповідно до пункту «д» статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, серед яких визначено землі історико-культурного призначення.

Порядок встановлення та зміни цільового призначення земельних ділянок врегульовано статтею 20 Земельного кодексу України, за змістом якої віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

З огляду на вищевикладене, а також беручи до уваги те, що категорія орендованих земель була встановлена органом місцевого самоврядування та згідно договорів оренди цільове призначення орендованих земельних ділянок - «Землі історико-культурного призначення» та їх використання не пов'язано з функціональним призначенням, враховуючи, що орендна плата у 2011-2013 роках розраховувалась позивачем без урахування коефіцієнта 1.5, передбаченого за користування земельною ділянкою з таким цільовим призначенням, на думку Верховного Суду податковим органом правомірно донараховано грошове зобов'язання та прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива Інвестмент» залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

........................

........................

...........................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду