Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 травня 2019 року

м. Київ

справа №826/10711/14

адміністративне провадження №К/9901/4650/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пожмашкомплект" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.09.2014 (суддя - Соколова О.А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2014 (судді - Костюк Л.О., Твердохліб В.А., Бужак Н.П.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пожмашкомплект" (далі - ТОВ "Пожмашкомплект") до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

ТОВ "Пожмашкомплект" звернулося до суду з адміністративним позовом до ДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.05.2014 №0002082201 та №0002092201, якими товариству зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість (далі - ПДВ) за березень 2014 року на 23`917,00 грн та збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 28`401,00 грн.

Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що висновки податкової перевірки, які стали підставою для прийняття зазначених актів індивідуальної дії, про неправомірне формування товариством даних свого податкового обліку за відсутності реального вчинення господарських операцій із ТОВ "Капексбуд" є безпідставними, оскільки реальність господарських операцій між позивачем і ТОВ "Капексбуд" підтверджується даними первинних бухгалтерських документів, які оформленні відповідно до вимог чинного законодавства та були надані у повному обсязі. На момент вчинення спірних операцій контрагент мав господарську та податкову правосуб'єктність. А заперечення керівника ТОВ "Капексбуд" щодо його непричетності до господарської діяльності підприємства, як і відсутність товариства за місцезнаходженням, подальша втрата статусу платника податків ПДВ - 06.11.2013, не є беззаперечною підставою для визнання господарських операцій з таким контрагентом безтоварними.

Суди попередніх інстанцій встановили, що фактичною підставою для прийняття податкових повідомлень - рішень, з приводу правомірності яких виник спір, слугував акт від 17.04.2014 № 799/26-53-22-01-21-32957506 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із ТОВ "Капексбуд" у період з 01.04.2013 по 30.06.2013. Згідно з висновком цього акта товариство безпідставно сформувало свої дані податкового обліку за наслідками господарських операцій із ТОВ "Капексбуд". Як на підставу таких висновків ДПІ посилається на неможливість реального здійснення платником податків таких господарських операцій, оскільки під час здійснення заходів податкового контролю (акт від 03.10.2013 № 557/26-54-22-2/38510737 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Капексбуд" щодо підтвердження господарських відносин з платником податків за період з лютого 2013 року по серпень 2013 року) встановлено, що ТОВ "Капексбуд" за місцезнаходженням відсутнє та не має матеріально - технічних можливостей та трудових ресурсів, необхідних для здійснення відповідної господарської діяльності. Крім того, згідно з наданими показами у межах кримінальної справи № 3201311008000071, порушеної за фактом фіктивного підприємництва, свідок ОСОБА_1 , який є директором ТОВ "Капексбуд", заперечив свою причетність до господарської діяльності зазначеного товариства, зазначивши, що вказану юридичну особу зареєстрував за грошову винагороду. Тобто, ТОВ "Капексбуд" має ознаки фіктивного підприємництва.

Ці доводи ДПІ були предметом оцінки судами першої та апеляційної інстанцій.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 09.09.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2014, у задоволенні адміністративного позову відмовив з тих підстав, що у ході розгляду справи позивач належними та допустимими доказами не підтвердив свої заперечення проти наданих податковим органом доказів, які спростовують висновки податкової перевірки про фіктивний характер господарських операцій між позивачем та його контрагентом - ТОВ "Капексбуд".

Позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного встановлення обставин у справі та вирішення спору, просить скасувати зазначені судові рішення та задовольнити позов. При цьому на обґрунтування вимог касаційної скарги позивач наводить ті ж самі доводи, що були наведені на обґрунтування позову. Також зазначає, що матеріали досудового розслідування, у межах якого був допитаний директор ТОВ "Капексбуд", не можуть мати преюдиційний характер у розумінні статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, чинного на час розгляду і вирішення справи).

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19.12.2014 № К/800/60524/14 відкрив касаційне провадження у цій справі.

Відповідач не реалізував своє процесуальне право щодо подання заперечень на касаційну скаргу позивача.

Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2106 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 № 2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 13.05.2019 касаційну скаргу відповідача прийняв до провадження та визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Порядок формування платником податку на прибуток підприємств витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту у період, охоплений перевіркою, регулювався нормами статей 138, 139, 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на відповідний період; далі - ПК України).

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 статті 198 ПК України).

Згідно з положеннями пункту 138.2 статті 138 ПК України в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Аналіз наведених норм ПК України свідчить, що у податковому обліку господарські операції та витрати за ними мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. Податковий кредит має бути обов'язково підтверджений податковою накладною.

Згідно із пунктом 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики (пункт 201.2 статті 201 ПК України).

На виконання вказаної норми ПК Міністерство фінансів України наказом від 01.11.2011 N 1379 (втратив чинність Наказ втратив чинність згідно з наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2014 N 4) затвердило форму податкової накладної та Порядок заповнення податкової накладної (був чинним на час заповнення податкових накладних у спірних відносинах; далі - Порядок).

Згідно з пунктом 1 Порядку податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у пункті 16 Порядку, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні " від 16.07.1999 № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.

Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а наявність первинних документів, які мають обов'язкові реквізити, визначені у законі, не є безумовною підставою для визнання правомірності формування податкового кредиту за умови якщо такі первинні документи складені від імені суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва. Такий висновок зумовлений тим, що статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках надавати передбачені законом податкові вигоди.

Такі обставини як наявність кримінального провадження та заперечення керівника контрагента позивача (ТОВ "Капексбуд") щодо участі у створенні та діяльності товариства - постачальника, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, а тому, виписані від імені такого постачальника податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, не могли бути не враховані судами під час розгляду справи, оскільки, як вже було зазначено, статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами. Первинні документи, які виписані фіктивним підприємством, не можуть вважатися належно оформленими документами, що підтверджують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту є безпідставним.

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, чинного на час розгляду і вирішення справи) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У разі надання податковим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми валових витрат та/або податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, чинного на час розгляду і вирішення справи), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення як протиправного, прийнятого контролюючим органом з підстав формування платником податків даних свого податкового обліку за наслідками фіктивних господарських операцій.

У ході судового розгляду позивач не надав належних та допустимих доказів проти наданих податковим органом доказів, що спростовують достовірність даних податкового обліку платника податків, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, суди надали належну оцінку зібраних у справі доказів у їх сукупності, яка відповідає правилам оцінки доказів, встановленим нормами 86 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, чинного на час розгляду і вирішення справи), та дійшли обґрунтованого висновку про безпідставність формування товариством своїх даних податкового обліку на підставі первинних документів, складених за участі ТОВ "Капексбуд", та законність податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пожмашкомплект" залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.09.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2014 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

В.В. Хохуляк ,

Судді Верховного Суду