Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.11.2019 року у справі №823/2878/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 грудня 2019 року

Київ

справа №823/2878/14

адміністративне провадження №К/9901/9082/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С. С.,

суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Орленко В. І. від 22.10.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Мацедонської В. Е., суддів: Грищенко Т. М., Лічевецького І. О. від 03.02.2015 у справі №823/2878/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Катеринопільський елеватор" до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИЛ:

У вересні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Катеринопільський елеватор" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області (далі - відповідач, податковий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від
10.09.2014 №0001192200 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 10133607,00 гривень, в тому числі за основним платежем 6755738,00 гривень та 3377869,00 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями; №0001202200 про зменшення розміру від'ємного значення податку на додану вартість на загальну суму 76710,00 гривень.

Предметом перевірки судів у цій справі були рішення податкового органу щодо правильності визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) та від'ємного значення суми податку на додану вартість за наслідками господарської діяльності позивача з ТОВ "Народичі - Агро Інвест".

Товариство не погодилось із рішеннями податкового органу про заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість та завищення від'ємного значення суми податку на додану вартість за господарськими операціями із зазначеним контрагентом і послалося на необгрунтованість висновків акту перевірки від 02.09.2014 №479/23-12-22-016/32580463.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 22.10.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від
03.02.2015, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 10.09.2014 №0001192200 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 10133607,00 гривень, в тому числі за основним платежем 6755738,00 гривень, за штрафними санкціями 3377869,00 гривень та №0001202200 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 76710,00
гривень.

Рішення судів мотивовано тим, що реальність операцій між позивачем та ТОВ "Народичі-Агро Інвест" щодо придбання товару (насіння соняшника) підтверджується належними та допустимими доказами, які згідно умов даного договору супроводжують фактичне виконання такого роду відносин, а тому, за висновками судів, такі операції створюють наслідки для податкового обліку й у позивача наявні усі підстави для формування податкового кредиту з ПДВ.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, податковий орган подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У доводах касаційної скарги по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій та прийняття ними рішення за неправильного застосування норм податкового і пов'язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум ПДВ. Насамперед йдеться про нереальність господарських операцій, на підставі яких формувався податковий кредит, а також про непідтвердження платником податку товарності господарських операцій належними і допустимими доказами.

Позивач правом на подання заперечень на касаційну скаргу не скористався.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про таке.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні операцій з придбання товарів, робіт (послуг) у ТОВ "Народичі-Агро Інвест" за період з 01.09.2013 по 31.11.2013 та з
01.03.2014 по 30.04.2014, за результатами якої складено акт від 02.09.2014р. №497/23-12-22-016/32580463, у якому встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.6 статті 198 та пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість на загальну суму 6832448,00 гривень та завищено суму різниці від'ємного значення на 76710,00 гривень.

У акті перевірки податковий орган дійшов висновку про формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за операціями із ТОВ "Народичі -Агро Інвест" без належних на те законодавчих підстав. На обґрунтування цього відповідач посилався на результати здійснених заходів з податкового контролю та аналізу податкової звітності контрагента, яким не встановлено господарських взаємовідносин підприємства з платниками податків по ланцюгу постачання та наявності у постачальника необхідних ресурсів і умов для здійснення спірних операцій. Крім того, вказував на встановлення під час перевірки невідповідності деяких товарно-транспортних накладних вимогам частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999 (далі - ~law22~), зокрема неповне зазначення пунктів навантаження та розвантаження, відсутність назви товару, суми вантажу, а також про відсутність карантинних сертифікатів на кожну партію товару.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов висновку про таке.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою Пункт 198.3 статті 198 ПК України, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 198.6 статті 198 ПК України.

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За визначенням ~law23~ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ~law24~ підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до ~law25~ господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкових вигод.

Як встановлено судами, 02.09.2013 між ТОВ "Катеринопільський елеватор" (Покупець) та ТОВ "Народичі-Агро Інвест" (Постачальник) укладено договір поставки №2634/К, відповідно до умов якого Постачальник бере на себе зобов'язання передати у власність Покупця сільськогосподарську продукцію (насіння соняшника) на умовах DAP відповідно до міжнародних правил "Інкотермс 2010", а Покупець бере на себе зобов'язання прийняти і оплатити товар.

Пунктом 2 договору визначено строк поставки товару до 31.08.2014; товар постачається силами Постачальника на об'єкти Покупця: ПАТ "МЗВКК" (Київська область, м. Миронівка, вул. Елеваторна, 1), ТОВ "Катеринопільський елеватор" (Черкаська область, смт. Єрки, вул. Леніна, 1), Новомосковська філія ПрАТ "Оріль-Лідер" (Дніпропетровська область, с. Орлівщина, вул. Шосейна, 2), Новомосковська філія ПрАТ "Оріль-Лідер" елеватор №2 (Полтавська область, с.

Рокита), ПАТ "Добропільський КХП" (Донецька область, м. Добропілля, вул. Карла Маркса, 1), ВП "Комбікормовий комплекс Ладижинський" ПАТ "Миронівський Хлібопродукт" (Вінницька область, м. Ладижин, вул. Слобода, 141), ТОВ "Катеринопільський елеватор" (Черкаська область, Катеринопільський район, смт. Єрки) - місце постачання.

Витрати на транспортування товару до місця постачання входять в його вартість.

За висновком судів фактична поставка товарів вказаним суб'єктом господарювання підтверджується залученими до матеріалів справи документами: видатковими та податковими накладними, товарно-транспортними накладними, реєстрами журналу зважування, банківськими виписками, картками-рахунками, складськими квитанціями, розпорядженнями та актами на очищення, сушіння зерна, насіння олійних культур і трав та договорами послуг щодо зберігання насіння соняшника на зернових складах.

Досліджено, що Розпорядженням Катеринопільської районної державної адміністрації Черкаської області від 21.10.2011 №292 скасовано карантинний режим по амброзії полинолистній на території Товариства, що, як вказали суди, спростовує посилання податкового органу про необхідність супровадження кожної партії товару карантинними сертифікатами.

Крім того додатково, в підтвердження поставки товару позивачу, судами досліджено витяги з бази "1С бухгалтерія" та фотофіксацію транспортних засобів (із зазначеням дат) після прибуття їх на об'єкт позивача.

Встановлено, що виписані контрагентом податкові накладні містять усі обов'язкові реквізити, передбачені пунктом 201.1 статті 201 ПК України, й на момент їх складення контрагент позивача був зареєстрований у якості юридичної особи та платника ПДВ.

Також установлено, що товар, отриманий позивачем за фінансово-господарськими взаємовідносинами з контрагентом був використаний у власній господарській діяльності, підтвердженням чого є залучені до матеріалів справи документи.

На підставі зазначених обставин та наведених доказів, оцінка яким була надана з дотриманням норм процесуального законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ "Народичі-Агро Інвест" документально підтверджені та фактично здійсненні з метою використання в оподатковуваних операціях.

Касаційний суд погоджується із висновком судів про те, що відповідачем - суб'єктом владних повноважень, на якого положеннями частини 2 статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, в ході розгляду справи не доведено обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування відповідних сум податкового кредиту з ПДВ.

Не наведено й обставин та не надано доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

Загалом, як встановлено судами в ході розгляду справи, позиція податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства по суті ґрунтується на інформації, отриманій за результатами здійснення податкового контролю по взаємовідносинам контрагента позивача із іншими особами, та без будь-яких фактів фіксації порушення зроблено висновок про нереальність господарських операцій позивача із ТОВ "Народичі-Агро Інвест". Разом з тим, правовідносини контрагента із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об'єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть свідчити про нереальність господарських взаємовідносин платника податку.

Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про помилковість тверджень відповідача щодо нереального характеру правовідносин позивача із згаданим контрагентом, підставою для яких стали лише припущення контролюючого органу та недоведені обставини.

Доводи ж касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в акті перевірки, запереченні на позовну заяву та з урахуванням яких суди надали оцінку встановленим обставинам справи, й по суті зводяться лише до їх переоцінки.

За правилами статті 341 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, а тому прийняли рішення за правильного застосування норм матеріального права і з дотриманням процесуальних норм. Відтак підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області залишити без задоволення, а постанову Черкського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.........................................

С. С. Пасічник

І. А. Васильєва

В. П. Юрченко,

Судді Верховного Суду