Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.07.2018 року у справі №822/89/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 822/89/18

адміністративне провадження № К/9901/55715/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шарапи В. М.,

суддів: Єзерова А. А., Чиркіна С. М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.03.2018 у складі судді Салюка П. І. та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30.05.2018 у складі колегії суддів: Ватаманюка Р. В. (суддя-доповідач), Сторчака В. Ю., Мельник-Томенко Ж. М. у справі №822/89/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

1. ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1) звернулась до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (надалі - відповідач, ГУ Держгеокадастру), в якому просила:

1.1. визнати протиправними дії відповідача, викладені в листі від 08.11.2017 за №1467/0-14696/6-17 щодо відмови надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту села Мочулинці на території Війтовецької селищної ради Волочиського району Хмельницької області;

1.2. зобов'язати відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту села Мочулинці на території Війтовецької селищної ради Волочиського району Хмельницької області.

2. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.03.2018, яке залишене без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від
30.05.2018, позовні вимоги задоволено повністю.

2.1. Визнано протиправними дії ГУ Держгеокадастру, викладені в листі від
08.11.2017 за №1467/0-14696/6-17, щодо відмови ОСОБА_1 надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту села Мочулинці на території Війтовецької селищної ради Волочиського району Хмельницької області.

2.2. Зобов'язано ГУ Держгеокадастру надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту села Мочулинці на території Війтовецької селищної ради Волочиського району Хмельницької області.

3. Судами попередніх інстанцій під час судового розгляду справи встановлено наступні обставини:

3.1.09.06.2017 ОСОБА_1 звернулась до ГУ Держгеокадастру із заявою, в якій просила надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів села Мочулинці на території Війтовецької об'єднаної територіальної громади Волочиського району Хмельницької області.

3.2.12.07.2017 листом відповідача №Ф-15294/0-9617/6-17 позивачу відмовлено у задоволенні заяви.

3.3. Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.09.2017 у справі №822/2137/17, яка набрала законної сили 02.10.2017, позов ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ГУ Держгеокадастру, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Війтовецька селищна рада Волочиського району Хмельницької області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ГУ Держгеокадастру щодо розгляду звернень ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 у строки, визначені статтею 122 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України).

Визнано протиправними вимоги ГУ Держгеокадастру, оформлені листами від
12.07.2017 №Ф-15281/0-9609/6-17, №Ф-15294/0-9617/6-17, №Л-15295/0-9612/6-17, №Л-15296/0-9615/6-17 щодо надання ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 погодження органу місцевого самоврядування для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту села Мочулинці на території Війтовецької селищної ради Волочиського району Хмельницької області.

Зобов'язано ГУ Держгеокадастру розглянути заяви ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту села Мочулинці на території Війтовецької селищної ради Волочиського району Хмельницької області, подані 09.06.2017, у відповідності до вимог ЗК України.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

3.4.08.11.2017 відповідачем на виконання постанови від 05.09.2017 у справі №822/2137/17, направлено лист №1467/0-14695/6-17, яким повідомлено позивача про перевірку відомостей відповідно до частини 7 статті 118 ЗК України щодо відповідності місця розташування бажаної земельної ділянки та, чи вказана земельна ділянка не є зарезервованою за учасниками АТО.

3.5. При цьому, відповідач зазначив, що вказана позивачем земельна ділянка не входить до переліку земельних ділянок оприлюднених на офіційному веб-сайті ГУ Держгеокадастру, які можуть бути передані у власність громадянам, в межах норм безоплатної приватизації у ІV кварталі 2017 року на території Хмельницької області. Одночасно з цим, позивачу запропоновано постійно ознайомлюватись з інформацією щодо земельних ділянок, які пропонуються передавати в межах норм безоплатної приватизації у власність на офіційному веб-сайті http://khmelnytska. land. gov. ua/info/perelik-zemelnykh-dilianok-dlia-bezoplatnoi-peredachi-u-vilasnist/ та в разі включення бажаної земельної ділянки до вищезгаданого переліку, повторно звернутись до Головного управління з відповідною заявою.

4. Приймаючи судові рішення про задоволення позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем не було вирішено питання за результатом звернення позивача та не прийнято відповідного рішення згідно з вимогами статті 118 ЗК України.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

5. Відповідач - ГУ Держгеокадастру, подав касаційну скаргу на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.03.2018 і постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30.05.2018, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

5.1. Аргументи скаржника на обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зводяться до неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зокрема, скаржник вважає, що місце розташування запитуваної позивачем земельної ділянки не відповідає вимогам нормативних актів, зокрема, Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, що затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №413 (надалі - Стратегія), оскільки така земельна ділянка не включена до переліку земельних ділянок, які пропонуються передавати в межах норм безоплатної приватизації у власність. Також скаржник посилається на те, що з 10.04.2018 вказана земельна ділянка належить до комунальної власності, тому ГУ Держгеокадастру не може розпоряджатися нею.

Вважає, що приймаючи оскаржуване судове рішення суди попередніх інстанцій втрутились у дискреційні повноваження відповідача та не врахували, що відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою не підлягає оскарженню в судовому порядку.

6. Позивач подала відзив на касаційну скаргу, в яких просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

6.1. На обґрунтування відзиву зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені на основі правильного застосування норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги є безпідставними.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:

7. Під час розгляду даної касаційної скарги колегія суддів враховує приписи частин 1, 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 08.02.2020, далі - КАС України), відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

8. Згідно з пунктом "а" частини 3 статті 22 ЗК України, громадянам, зокрема, для ведення особистого селянського господарства передаються у власність та надаються у користування землі, віднесені до категорії земель сільськогосподарського призначення, якими визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

9. Частинами 1, 2 статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Частинами 1, 2 статті 116 ЗК України. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

10. Пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів.

11. Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частини 6 статті 118 ЗК України. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

12. Згідно з частиною 7 цієї статті ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частиною 7 цієї статті ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

13. При цьому, за змістом частини 4 статті 122 ЗК України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, у власність або у користування для всіх потреб.

14. Центральним орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру як передбачено Положенням, що затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15.

15. Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

16. Правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від
29.09.2016 №333 (надалі - Положення) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за №1391/29521.

17. Пунктом 8 Положення передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

18. Отже, за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ. Тому, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися Головним управлінням Держгеокадастру в області розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу.

19. У межах даного спору позивач звернувся до відповідача із заявою, за наслідками розгляду якої останній повинен був прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як ГУ Держгеокадастру протиправно направив позивачу відповідь у формі листа.

20. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення ГУ Держгеокадастру в області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі наказу, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити згідно з нормами законодавства.

21. Таким чином, наданий відповідачем лист не може сприйматися як належна відмова у наданні цього дозволу, оскільки питання вирішене не у встановленому законом порядку.

22. Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного суду від 21.11.2019 у справі №812/1268/17.

23. Крім того, слід зазначити, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Поряд з цим, законодавством не передбачено право уповноваженого органу відступати від положень статті 118 ЗК України.

24. Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена в постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17 та від 17.04.2018 у справі №812/1557/17.

25. Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій у межах цієї справи, відповідач не навів жодної з підстав, передбачених частиною 7 статті 118 ЗК України, за яких позивачеві було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

26. Що стосується посилань скаржника на Стратегію, то слід наголосити, що в даному документі визначено, що Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність в межах норм безоплатної приватизації повинні: формувати перелік земельних ділянок та визначати площу земельних ділянок, яка передається в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області; щокварталу за 10 днів до закінчення поточного кварталу оприлюднювати перелік земельних ділянок, які пропонується передавати у наступному кварталі (розрахованих за зазначеною формулою), на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру за місцем розташування земельних ділянок; надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до зазначених переліків, насамперед учасникам антитерористичної операції; враховувати позицію відповідної сільської та селищної ради під час надання (передачі) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність громадян. Для її реалізації передбачено розроблення проектів нормативно-правових актів.

27. Проте, у зв'язку із затвердженням Стратегії будь-які зміни до ЗК України не вносились та перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою не змінювався.

28. Відтак, оскільки порядок надання земельних ділянок врегульовано безпосередньо ЗК України, посилання відповідача на зазначену Стратегію, як на підставу для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, є неправомірним.

29. Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 у справі №808/2625/17 та від 29.04.2020 у справі №820/4932/18.

30. Щодо покликань скаржника на те, що запитувана позивачем земельна ділянка з
10.04.2018 віднесена до земель комунальної власності, то такі доводи відхиляються судом касаційної інстанції у зв'язку з тим, що ця обставина не існувала на момент прийняття оспорюваної відмови відповідача та крім того на момент ухвалення судом першої інстанції рішення про задоволення позову.

31. За приписами частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

32. За наведеного правового регулювання та встановлених судами фактичних обставин справи, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про необхідність визнання протиправними дії відповідача, викладених в листі від 08.11.2017 за №1467/0-14696/6-17 щодо відмови надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту села Мочулинці на території Війтовецької селищної ради Волочиського району Хмельницької області.

33. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду.

34. Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005, заява №38722/02).

35. Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

36. Згідно з положеннями Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

37. Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями органами - державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє.

У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.

38. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

39. У справі, що переглядається, повноваження відповідача щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки чи відмови у його наданні регламентовано частинами 6, 7 статті 118 ЗК України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, прямо визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

40. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.03.2019 у справі №2040/6320/18.

41. У випадку спірних правовідносин, зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту села Мочулинці на території Війтовецької селищної ради Волочиського району Хмельницької області не є втручанням суду у його дискреційні повноваження, а є обґрунтованим та ефективним способом захисту порушеного права позивача. При цьому, слід також врахувати, що позивач вже зверталася до суду з позовом про зобов'язання відповідача повторно розглянути її заяву і отримала позитивне судове рішення з даного питання, яке набрало законної сили.

42. За приписами статті 350 КАС України (в редакції, чинній до 08.02.2020), суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

43. З огляду на наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін.

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від
15.01.2020 №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 349, 355, 356, 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.03.2018 та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30.05.2018 у справі №822/89/18 - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Головуючий суддя Шарапа В. М.

Судді Єзеров А. А.

Чиркін С. М.