Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.03.2018 року у справі №818/1160/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 вересня 2019 року

Київ

справа №818/1160/16

провадження №К/9901/33912/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної школи, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління ДФС у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року, прийняту у складі головуючого судді Соп'яненка О. В., та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: Яковенка М. М. (головуючий), Лях О. П., Григорова А. М.

І. Суть спору

1. У вересні 2016 року ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1, позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДФС у Сумській області (надалі також ГУ ДФС у Сумській області, відповідач), у якому просила:

1.1. визнати протиправним та скасувати наказ ГУ ДФС у Сумській області від 11 серпня 2016 року № 190-о;

1.2. поновити її на попередній роботі в ГУ ДФС у Сумській області;

1.3. стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та 2000,00 гривень компенсації завданої моральної шкоди.

2. Позов обґрунтований протиправністю звільнення позивача із займаної посади як такого, що відбулося з грубим порушенням норм законодавства про державну службу та трудового законодавства, а саме порушення визначеної законом процедури проведення скорочення.

3. Відповідач позов не визнав, наголошуючи на тому, що позивача в установленому законом порядку попереджено про наступне звільнення, а також належним чином досліджено питання щодо переважного права на залишення на роботі.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

4. ОСОБА_1 працювала в податкових органах на різних посадах з листопада 1997 року.

5. Наказом від 15 лютого 2016 року позивача переведено на посаду головного ревізора-інспектора відділу адміністрування єдиного внеску та майнових податків і зборів фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Сумській області.

6.7 червня 2016 року ОСОБА_1 попереджена про наступне звільнення з 8 серпня 2016 року у зв'язку зі скороченням штатної чисельності працівників ДФС.

7. Згідно з попередженням від 7 червня 2016 року, відповідач не запропонував наявних вакантних (тимчасово вакантних) посад. З наступним звільненням позивач не погодилась та попросила надати інформацію про наявні вакантні посади в ГУ ДФС у Сумській області, про зробила відповідний запис.

8.11 серпня 2016 року відповідач видав наказ № 190-о про звільнення ОСОБА_1 15 серпня 2016 року за скороченням штатів відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП) та пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу".

9.15 серпня 2016 року о 17:50 год., після вручення копії наказу про звільнення та трудової книжки з відповідним записом, про що позивач зазначила власноруч, відповідач вручив їй Додаток до попередження про наступне вивільнення, датований 15 серпня 2016 року, яким запропоновано чотири вакантних посади.

10. Вважаючи вказаний наказ протиправним, позивач звернулась до суду.

11. В аспекті дотримання з боку ГУ ДФС у Сумській області встановленої законом процедури скорочення штату, суди встановили, що до моменту звільнення позивачка обіймала посаду головного ревізора-інспектора відділу адміністрування єдиного внеску та майнових податків і зборів з фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Сумській області. Наказами відповідача послідовно вводились в дію зміни до штатних розписів. Так, наказом № 69 від 5 лютого 2016 введено в дію організаційну структуру, відповідно до якої відділ адміністрування єдиного внеску та майнових податків і зборів фізичних осіб управління податків і зборів фізичних осіб, в якому працювала позивачка, складався з 5 працівників, з них один начальник відділу та 4 головних державних ревізори-інспектори.

Відповідно до наказу від 17 травня 2016 року № 343 відділ адміністрування єдиного внеску та майнових податків і зборів фізичних осіб підлягав реорганізації у сектор чисельністю 2 працівника: на посадах завідувача сектору та головного державного ревізора-інспектора.

У відділі, де працювала позивач, були наявні 4 посади головного державного ревізора-інспектора. У секторі лише одна посада головного ревізора інспектора.

За поясненням представника відповідача в судовому засіданні, будь-які інші накази про скорочення відповідачем не видавались. Доказів того, що скороченню підлягала саме та посада, які обіймала позивачка відповідачем не надано.

Одночасно з попередженням про звільнення ніяких інших посад позивачці не було запропоновано. Не було їх запропоновано відповідачем і протягом наступних двох місяців до моменту звільнення.

Доказів відсутності можливості працевлаштування позивачки з моменту попередження про наступне звільнення до моменту звільнення відповідачем також не подано.

Представник відповідача пояснив, що у липні 2016 року в зв'язку з ліквідацією підрозділів аудиту в районних (міжрайонних) інспекціях з'явились вакантні посади в ГУ ДФС у Сумській області, але перевага надавалась працівникам, звільненим з цих підрозділів в районних інспекціях.

12. На запит позивача відповідач 18 серпня 2016 року надав відповідь, згідно з якою станом на 15 серпня 2016 року були наявні декілька вакантних посад, частина з яких могла бути запропонована позивачці виходячи з її освіти та досвіду роботи.

13. Щодо питання переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників, суди встановили, що позивач має диплом того самого рівня, як і інші працівники управління. Також суди вказали, що порівняння робіт, які за висновком самого відповідача відмінні за змістом і обсягом, не дає можливості об'єктивної оцінки продуктивності праці позивача.

14. Натомість суди зазначили, що ОСОБА_1 має найбільший безперервний стаж роботи в установі, її сім'я складається з неї та її неповнолітнього сина, інших працівників із самостійним заробітком, крім позивача, сім'я не має.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

15. Сумський окружний адміністративний суд постановою від 21 грудня 2016 року, яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 7 березня 2017 року, позов задовольнив частково

15.1. визнав протиправним та скасував наказ ГУ ДФС у Сумській області від 11 серпня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 з посади головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування єдиного внеску та майнових податків і зборів з фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Сумській області;

15.2. поновив ОСОБА_1 на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування єдиного внеску та майнових податків і зборів з фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Сумській області;

15.3. стягнув з ГУ ДФС у Сумській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 12090,40 гривень;

15.4. у частині вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 2000,00 гривень та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань відмовив у зв'язку з необґрунтованістю.

16. Таке своє рішення суд першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд, з-поміж іншого, мотивував тим, що позивач порушив установлену законом процедуру звільнення працівника у зв'язку зі скороченням штату, а саме не запропонував їй усіх наявних вакансій, а також не врахував наявність у неї переважного права на залишення на роботі.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

17. ГУ ДФС у Сумській області подало касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень у частині задоволення позовних вимог.

18. Як і під час судового розгляду в судах першої й апеляційної інстанцій, у касаційній скарзі відповідач наполягає на правомірності звільнення позивача.

19. У касаційній скарзі ГУ ДФС у Сумській області просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити рішення про відмову в позові.

V. Оцінка Верховного Суду

20. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

21. Частина 6 статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

22. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу" (наводиться в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин; надалі - ~law17~).

23. Відповідно до ~law18~ підставою для зміни істотних умов державної служби, зокрема, є скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.

24. ~law19~ серед підстав для припинення державної служби виділяє її припинення за ініціативою суб'єкта призначення.

25. Пункт 1 частини першої статті 87 цього ж Закону серед підстав для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення встановлює таку: скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

26. Частиною третьою цієї ж статті визначено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

27. Отже, процедура вивільнення державних службовців на підставі ~law20~ регулюється нормами КЗпП.

28. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

29. Частиною другою статті 40 цього ж Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

30. За правилами частин 1 -3 статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

31. Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

32. Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частини 1 статті 40, частин 1 , 3 статті 49-2 КЗпП, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

33. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.

34. Відповідно до частин 1 , 2 статті 42 КЗпП при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

35. Згідно з частинами 1 , 2 статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

VІ. Висновки

36. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги, Верховний Суд на підставі встановлених у цій справі обставин справи та наведеного нормативного регулювання спірних правовідносин виходить із такого.

37. Як правильно зазначили суди, ні під час попередження позивача про наступне звільнення, ні під час вручення копії наказу про звільнення та трудової книжки позивачу не були запропоновані наявні у ГУ ДФС у Сумській області вакансії.

Натомість ці вакансії запропоновані у день звільнення позивача вже після вручення їй копії наказу про звільнення та трудової книжки, що вочевидь є грубим порушенням трудового законодавства.

38. Наведене є самостійним свідченням незаконності звільнення позивача.

39. Також суди належним чином дослідили спірні правовідносини в аспекті питання наявності у ОСОБА_1 переважного права на залишення на роботі, дійшовши правильного висновку про те, що за умови наявності у працівників підрозділу рівних кваліфікації і продуктивності праці, відповідач не взяв до уваги наявних у позивача визначених пунктами 2, 3 частини 2 статті 42 КЗпП переваг.

40. Верховний Суд констатує, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів дотримання ним установленої законом процедури звільнення позивача.

41. Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

42. За такого правового регулювання та обставин справи правильними є висновки судів першої й апеляційної інстанцій про протиправність спірних наказів і наявність підстав для їх скасування із поновленням позивача на роботі.

43. Визначені судом першої інстанції період вимушеного прогулу, сума середнього заробітку за час такого прогулу, а також оскаржувані судові рішення в частині відмови в позові, не є предметом касаційного оскарження.

44. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VІI. Судові витрати

45. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Сумській області залишити без задоволення.

2. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року у справі № 818/1160/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Головуючий М. І. Смокович

Судді В. М. Бевзенко

Н. А. Данилевич