Історія справи

Ухвала КАС ВП від 14.04.2019 року у справі №1640/2293/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 липня 2019 року

Київ

справа №1640/2293/18

адміністративне провадження №К/9901/9324/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Шарапи В.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - Полтавський обласний військовий комісаріат про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду у складі судді Кукоби О.О. від 26 жовтня 2018 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Катунова В.В., Бершова Г.Є., Ральченко І.М. від 04 березня 2019 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, Харківського обласного військового комісаріату, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати пункт 76 протоколу від 19 травня 2017 року № 45 засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби в частині відмови у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або періодичні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 975 (далі - Порядок № 975);

- зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Порядком № 975, як інваліду з 03 березня 2014 року, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії), захворювання, що пов`язані із виконання обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що відповідачами безпідставно відмовлено у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, оскільки з моменту встановлення ІІ групи інвалідності позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2018 року, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що з моменту встановлення позивачу інвалідності ІІ групи - 03 березня 2014 року до подання позивачем заяви на призначення і виплату одноразової грошової допомоги - 07 квітня 2017 року минув трирічний термін з дня настання події, визначеної чинним законодавством, а тому, позивач втратив право вимоги на виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2018 року та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить задовольнити адміністративний позов.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 01 квітня 2019 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 квітня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - Полтавський обласний військовий комісаріат про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 липня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Шарапу В.М.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив строкову військову службу у Збройних Силах СРСР та приймав участь в бойових діях у складі діючої армії в Республіці Афганістан в період з березня 1980 року по жовтень 1981 року.

Відповідно до витягу з протоколу № 2903 від 22 листопада 2013 року засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв - отримані колишнім військовослужбовцем ОСОБА_1 під час проходження військової служби захворювання пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

18 березня 2014 року позивачу встановлено другу групу інвалідності з 03 березня 2014 безтерміново у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, про що 18 березня 2014 року видано довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії ААА № 198432.

19 квітня 2017 Полтавським обласним військовим комісаріатом отримано заяву ОСОБА_1 від 07 квітня 2017 про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії. До заяви позивач додав: копію довідки до акта огляду МСЕК, копію виписки із акта огляду МСЕК, копію витягу з протоколу засідання ЦВЛК, копії паспорта, ідентифікаційного номера, військового квитка, посвідчення інваліда війни.

20 квітня 2017 року за вих. № 10/756 заяву ОСОБА_1 разом з доданими документами надіслано до Департаменту фінансів Міноборони із зазначенням про наявність у позивача, на переконання третьої особи, права на одержання одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Рішенням комісії Міноборони з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом від 19 травня 2017 № 45 (пункт 76), відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги рядовому у відставці ОСОБА_1 , оскільки з моменту встановлення інвалідності до дати звернення із заявою для призначення допомоги минуло більше трьох років.

Вважаючи незаконними дії Міністерство оборони України щодо відмови у нарахуванні одноразової допомоги, позивач звернувся до суду з позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з порушенням норм матеріального та процесуального права, відмовлено у задоволенні позовних вимог. Скаржник наголошує, що відповідно до чинного, на момент встановлення ІІ групи інвалідності законодавства (03 березня 2014 року), військовослужбовці строкової військової служби мають право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, у разі встановленні їм інвалідності, незалежно від часу її настання та дати звернення до відповідного органу із заявою про виплату допомоги.

Крім того скаржник зазначає, що у постанові Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 1519/983/2012 зроблено висновок, про відсутність обмеження реалізації права на звернення до суду у військовослужбовців у спорах щодо призначення одноразової грошової допомоги.

Також скаржник обґрунтовує скаргу тим, що відповідно до постанови Верховного Суду України від 10 березня 2015 року № 21-563а14, одноразова грошова допомога є компенсаційним механізмом соціального захисту військовослужбовців, який спрямований на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках передбачених законом. Враховуючи, що відносини між скаржником і Міністерством оборони України виникли при виконанні органом виконавчої влади повноважень щодо компенсаторних функцій держави у зв`язку із завданням шкоди позивачу під час виконання обов`язків військової служби, відтак ОСОБА_1 наголошує, що право на отримання компенсаторної виплати не може бути обмежено, оскільки відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи особи не можуть бути обмежені, крім випадків передбаченими Конституцією України.

Від Полтавського обласного військового комісаріату надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому вказується на безпідставність вимог касаційної скарги та законність рішень судів попередніх інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду ІІ групи.

Другу групу інвалідності позивачу встановлено 03 березня 2014 року, а звернувся із заявою до відповідного органу про виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 07 квітня 2017 року.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно із пунктом 4 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до частини дев`ятої статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Частиною 8 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) передбачено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що у разі встановлення інвалідності днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності), може бути реалізовано протягом трьох років з дня виникнення такого права.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 28 травня 2019 року у справі № 333/2646/17(2-а/333/148/17).

З приводу посилань скаржника на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 14 березня 2018 по справі № 1519/983/2012, колегія суддів зазначає, що у вказаній постанові Верховним Судом проаналізовані положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції, чинній до 01 січня 2014 року, натомість, пункт 8 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який обмежив строк звернення про призначення одноразової грошової допомоги від дати її встановлення, набрав чинності з 01 січня 2014 року.

Також колегія суддів вважає безпідставним посилання скаржника на постанову Верховного Суду України від 10 березня 2015 року по справі № 21-563а14, оскільки у даному випадку Верховний Суд України вирішував питання рівнозначності умов для виплати військовослужбовцям (не строкової військової служби) страхових сум, які були передбачені статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції до 1 січня 2007 року, та одноразової грошової допомоги, яка була запроваджена з 1 січня 2007 року, та сформульовано висновок, що у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Тобто, в зазначеній справі фактичні обставини та законодавство, яке підлягало застосуванню, не є схожими.

Таким чином, ІІ група інвалідності встановлена ОСОБА_1 04 березня 2014 року, в період, коли законодавством не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю після спливу трьох років з моменту встановлення інвалідності до дати звернення із заявою для призначення допомоги, суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом № 45 від 19 травня 2017 (пунктом 76), про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки" (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. пункт 109,110 рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Як зазначено у пункті 28 рішення у справі «Молдавська проти України» (заява № 43464/18), Суд враховує те, що закон, який застосований у цій справі не містить жодного положення, яке могло б ввести в оману заявника щодо його чинності та релевантності до відповідних правовідносин, а тому обмеження щодо реалізації відповідних прав скаржника було передбачуваним і обґрунтованим

Аналізуючи поняття «якість закону» Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля

Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява № 77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об`єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (no. 1)»), серія А, № 30, пункт 48-49; «Мелоун протии Об`єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), серія А, № 82, п. 66); « Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), серія А, № 226-А, пункт 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, пункт 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), серія А № 176-В, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2018 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: В.І. Желєзний

В.М. Шарапа