Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.03.2019 року у справі №0670/11680/11

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

12 березня 2019 року

справа №0670/11680/11

адміністративне провадження №К/9901/26549/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Коростишівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року у складі судді Шимоновича Р.М.

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року у складі суддів Капустинського М.М., Мацького Є.М., Шидловського В.Б.

у справі № 0670/11680/11

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Коростишівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В :

У грудні 2011 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Підприємець, позивач у справі) звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції (після реорганізації Коростишівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області) (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість, податку з доходів фізичних осіб, нарахування штрафних санкцій.

31 липня 2012 року Житомирський окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2012 року, вимоги позивача задовольнив частково, визнав протиправним та скасував податкові повідомлення-рішення від 24 жовтня 2011 року № 0008271740 та № 0008251740. Відмовляючи в позові в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0008261740, суд виходив з того, що позивач, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, перевищила у 2 кварталі 2010 року законодавчо встановлений граничний обсяг виручки від здійснення господарської діяльності.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 листопада 2015 року рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позову про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24 жовтня 2011 року № 0008271740 та № 0008251740 залишено без змін. В частини вирішення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24 жовтня 2011 року № 0008261740 справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції зазначив, що судами попередніх інстанцій не з'ясовано суті порушення, на підставі яких документів податковим органом встановлено факт заниження позивачкою показників валових витрат та валового доходу за 2010 рік, виходячи з яких показників обраховувався податковим органом чистий прибуток, з якого визначено оспорюваних донарахований податок з доходів фізичних осіб. Судами не встановлено дійсного розміру валового доходу, валових витрат та чистого прибутку, з якого визначається податок з доходів фізичних осіб за період з 1 липня 2010 року по 31 грудня 2010 року, в якому позивач перебувала на загальній системі оподаткування.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року, позов задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення від 24 жовтня 2011 року № 0008261740. При розгляді справи суд дійшов висновку, що висновки акта перевірки про завищення позивачем валових витрат за 2010 рік та заниження оподаткованого доходу, є необґрунтованими та сформовані на припущеннях перевіряючих, з огляду на що, податкове повідомлення-рішення від 24 жовтня 2011 року № 0008261740 є протиправним.

У жовтні 2016 року відповідач подав касаційну скаргу, в який, посилаючись на неповне з'ясування обставин, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відзив на касаційну скаргу від позивача до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у період з 7 липня 2009 року по 30 червня 2010 року перебувала на спрощеній системі оподаткування, а у період з 1 липня 2010 року по 31 грудня 2010 року - на загальній системі оподаткування. При цьому позивач була платником податку на додану вартість, про що отримала свідоцтво платника податку на додану вартість від 1 серпня 2009 року № 100234957.

У період з 16 серпня 2011 року по 6 вересня 2011 року посадовими особами податкового органу здійснено виїзну документальну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 7 липня 2009 року по 31 грудня 2010 року, за результатами якої складено акт від 13 вересня 2011 року №230/17/3034116026.

Висновками акта перевірки зафіксовано порушення вимог:

- пункту 1.2, пункту 2.2, пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, а саме - платником не оприбутковано готівку в сумі 7 200,00 грн.;

- підпункту «а» пункту 19.1 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», статті 13 Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб в сумі 16 595,53 грн.;

- підпунктів 7.4.1, 7.4.3, 7.4.4 пункту 7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме заниження платником податку на додану вартість в сумі 44 389,81 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом 24 жовтня 2011 року прийняті податкові повідомлення-рішення, зокрема податкове повідомлення-рішення № 0008261740, яким за порушення підпункту «а» пункту 19.1 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», статті 13 Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності на 14 064,28 грн.

Підставою для прийняття спірного рішення став висновок контролюючого органу, що позивачем у ІІ кварталі 2010 року перевищено граничний обсяг виручки від здійснення підприємницької діяльності, що дозволяв перебувати на спрощеній системі оподаткування.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

Статтею 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 3 липня 1998 року № 727/98 встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Відповідно до статті 5 цього Указу, у разі порушення вимог, установлених статтею першою цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Згідно підпункту 9.12.1. пункту 9.12 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (який був чинним на час виникнення спірних відносин), оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

Розділ IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 року № 13-92 (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) визначає особливості оподаткування доходів від зайняття підприємницькою діяльністю.

Абзацом першим статті 13 цього Декрету визначено, що згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.

Таким чином, у разі перевищення граничного розміру виручки у платника єдиного податку виникає як обов`язок переходу у наступному податковому періоді на загальну систему оподаткування, так і оподаткування суми такого перевищення у порядку, встановленому розділом IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», оскільки оподаткування за ставкою єдиного податку може мати місце тільки при дотриманні норм Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», а у випадку недотримання вказаних норм, зокрема щодо перевищення граничного розміру виручки, такі суми мають оподатковуватись на загальних підставах.

Дослідивши банківські виписки за перше півріччя 2010 року, суди попередніх інстанцій встановили, що на рахунок позивача надійшли кошти в сумі 603 898,95 грн, з них податок на додану вартість - 97 126,79 грн., власні кошти - 21 140,00 грн.

Податковий орган в касаційній скарзі стверджує, що та обставина, що частина коштів отриманих на рахунок позивача, є власними коштами підприємця та сумою податку на додану вартість, не є підставою для невизнання її виручкою від зайняття підприємницькою діяльністю.

Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що в силу положень додатку 7 Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України 21 квітня 1993 року № 12 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 9 червня 1993 року за № 64, не включаються до валових витрат і валового доходу суми ПДВ, які входять до ціни придбаних та проданих товарів (робіт, послуг) відповідно.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, та не оскаржено відповідачем, що акт перевірки не містить конкретного змісту порушень із посиланням на недоліки чи відсутність у позивача первинних документів, що слугували підставами для донарахування податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб.

Доводи контролюючого органу про заниження позивачем суми оподаткованого доходу мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування витрат, або свідчать про не повне відображення доходів у податковому обліку.

Позивачем на підтвердження правомірності формування витрат та доходу за 2010 рік надано до матеріалів справи всі необхідні первинні документи на придбання, отримання та оплату товарно-матеріальних цінностей, зокрема видаткові, податкові накладні, рахунки на оплату, акти здачі-прийняття робіт, товарно-транспортні накладні. Вказані документи не поставлені під сумнів податковим органом.

За таких обставин, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанції, що висновки акту перевірки про завищення позивачем валових витрат за 2010 рік та заниження останньою оподаткованого доходу, є необґрунтованими та сформовані на припущеннях перевіряючих.

Доводи касаційної скарги податкового органу зводяться виключно до повторення доводів апеляційної скарги, яким надано оцінку судом апеляційної інстанції, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, податковим органом не зазначено.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого, касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Коростишівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року у справі № 0670/11680/11 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер