Історія справи

Ухвала КАС ВП від 05.12.2019 року у справі №814/2892/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 грудня 2019 року

м. Київ

справа №814/2892/16

адміністративне провадження №К/9901/43409/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів Єзерова А. А., Чиркіна С. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду (суддя Гордієнко Т.

О.) від 21 липня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Яковлєв О. В., судді: Федусик А. Г., Танасогло Т. М. ) від 03 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу регіонального розвитку містобудування та архітектури Веселинівської районної держаної адміністрації Миколаївської області, Веселинівської районної держаної адміністрації Миколаївської області, треті особи: Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛ:

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу регіонального розвитку містобудування та архітектури Веселинівської районної держаної адміністрації Миколаївської області (далі - Відділ містобудування та архітектури), Веселинівської районної держаної адміністрації Миколаївської області (далі - Веселинівська РДА), треті особи: ФОП ОСОБА_2, ОСОБА_3, у якому просив:

- визнати протиправним рішення Відділу містобудування та архітектури про відмову в анулюванні дії паспортів прив'язок від 27 червня 2014 року за № 4/14 на тимчасову споруду ФОП ОСОБА_2 та від 10 червня 2014 року № 1/14,2/14 на тимчасові споруди ОСОБА_4;

- зобов'язання Відділ містобудування та архітектури анулювати дії вказаних паспортів прив'язок.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року, у задоволені позову відмовлено.

Приймаючи такі судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що предметом спору у даній справі є перевірка правомірності рішення Відділу містобудування та архітектури про відмову в ануляції паспортів прив'язки, що видані останнім на тимчасові споруди третіх осіб. Паспорти прив'язки тимчасової споруди є актами індивідуальної дії, які породжують права і обов'язки виключно для суб'єктів, яким їх адресовано (ФОП ОСОБА_2, ОСОБА_3).

При цьому суди зазначили, що ануляція паспорту прив'язки тимчасової споруди жодним чином не вплине на відновлення прав позивача, які, на його думку, порушені внаслідок протиправного розташування тимчасових споруд у небезпечній близькості до його нерухомого майна.

Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 липня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року і прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

У касаційній скарзі позивач зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено у анулюванні дії паспортів прив'язок від 27 червня 2014 року за № 4/14 на тимчасову споруду ФОП ОСОБА_2 та від 10 червня 2014 року № 1/14,2/14 на тимчасові споруди ОСОБА_4, оскільки під час встановлення тимчасових споруд третіми особами не було дотримано будівельних та протипожежних норм.

13 листопада 2017 року Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження у цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 04 грудня 2019 року прийняв справу до свого провадження та призначив її до розгляду.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів установила таке.

Як убачається з матеріалів справи, на підставі договору купівлі-продажу від 24 листопада 1999 року ОСОБА_1 на праві приватної власності належить нежитлове приміщення по АДРЕСА_1, яке використовується як магазин-закусочна "Водолій".

Навпроти фасадної сторони магазину позивача розташовано п'ять контейнерів, зокрема, один з яких належить ФОП ОСОБА_2 та два контейнера належать ОСОБА_4

12 вересня 2012 року відповідно до договору про встановлення особистого строкового сервітуту, територіальна громада смт. Веселинове на підставі рішення Веселинівської селищної ради № 23 встановила особистий строковий сервітут відносно земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (приринкова площа) в інтересах ФОП ОСОБА_2 на право розміщення тимчасового об'єкту, а саме: кіоску з продажу промислових товарів, площею 20,0 кв. м., для здійснення підприємницької діяльності.

27 червня 2014 року Відділом містобудування та архітектури видано ФОП ОСОБА_2 паспорт прив'язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності № 4/14 на стаціонарну тимчасову споруду по АДРЕСА_1.

Крім того, 10 червня 2014 року відповідачем було видано ОСОБА_4 паспорт прив'язки № 1/14 на тимчасову споруду по АДРЕСА_2, а 17 травня 2017 року - паспорт прив'язки № 2/14 на тимчасову споруду по АДРЕСА_2.

Вважаючи, що тимчасові споруди третіх осіб встановлено в порушення вимог виданих паспортів прив'язок, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом про зобов'язання анулювати такі паспорти.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1, 2 та 3 ст. 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 липня 2017 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року відповідають зазначеним вимогам процесуального закону, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - ~law20~) встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Відповідно до ~law21~ розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності визначає Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 жовтня 2011 року № 244 (далі - Порядок № 244).

За п. 1.3 Порядку № 244 визначено, що тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (далі - ТС) одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

У відповідності до п. 1.10 Порядку № 244 передбачено, що для розміщення групи ТС (але не більше п'яти) розробляється єдиний паспорт прив'язки ТС з прив'язкою кожної окремої ТС з відображенням благоустрою прилеглої території та інженерного забезпечення (на топографо-геодезичній основі М 1:500).

У п. 1.12 Порядку № 244 зазначено, що при розміщенні ТС ураховуються всі наявні планувальні обмеження, передбачені будівельними нормами.

Згідно з п. 2.2 Порядку № 244 замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС. До заяви додаються: 1) графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування ТС, виконані замовником у довільній формі на топографо-геодезичній основі М 1:500 кресленнями контурів ТС з прив'язкою до місцевості; 2) реквізити замовника (найменування, П. І. Б., адреса, контактна інформація). Цей перелік документів є вичерпним.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було надано усі необхідні документи, передбачені Порядком № 244.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що правомірність отримання вказаними вище особами спірних паспортів прив'язки на тимчасові споруди підтверджена постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року у справі № 814/1579/16 за позовом ОСОБА_1 до Відділу містобудування та архітектури, третя особа - ФОП ОСОБА_2, про визнання протиправними дії. Так, суд дійшов висновку, що при виготовленні, видачі і продовженні дії паспорту прив'язки відповідач діяв відповідно до чинного законодавства і нормативних документів та обраховував відстань між магазином позивача і тимчасовою спорудою з урахуванням будівельних норм з дотриманням вимог санітарно-гігієнічним, протипожежним, екологічним та соціальним. Зазначене судове рішення набрало законної сили 05 квітня 2017 року.

Таким чином, колегія суддів погоджується з твердженнями судів попередніх інстанцій, що у Відділу містобудування та архітектури були відсутні будь-які підстави для анулювання дії паспортів прив'язок від 27 червня 2014 року за № 4/14 на тимчасову споруду ФОП ОСОБА_2 та від 10 червня 2014 року № 1/14,2/14 на тимчасові споруди ОСОБА_4.

Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому ч. 1 ст. 5 КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Захист прав, свобод або законних інтересів, серед іншого, можливий шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень або визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Отже, обов'язковою умовою надання судового захисту є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, оскільки в ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не було встановлено, що рішенням Відділу містобудування та архітектури про відмову в анулюванні спірних паспортів прив'язки порушено законні права, свободи та інтереси позивача, та у зв'язку з тим, що таке рішення не породжує жодних прав та обов'язків для ОСОБА_1, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 07 листопада 2019 року у справі № 515/589/15.

За таких обставин Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 липня 2017 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Суд касаційної інстанції при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії", заява № 303-A, п. 29).

Відповідно до ст.350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 липня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: І. В. Саприкіна

Судді: А. А. Єзеров

С. М. Чиркін