Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2022 року

м. Київ

справа № 520/5069/21

адміністративне провадження № К/9901/40525/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 520/5069/21

за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14 травня 2021 року (суддя - Сліденко А. В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року (головуючий суддя - Мельнікова Л. В., судді: Бегунца А. О., Курило Л. В.)

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2021 року ОСОБА_1 (далі -позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, відповідач), у якому просив:

- скасувати рішення ДМС України від 17 лютого 2021 року № 37-21;

- зобов`язати ДМС України повторно розглянути його заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він не може повернутися до країни своєї громадянської належності (Ємену) через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань з боку різноманітних військових, терористичних угрупувань, а також через загрозу його життю внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини в Ємені. Вважає, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем без урахування всіх обставин, які мають юридичне значення і дають підстави для отримання ним захисту в Україні.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

3. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року, у задоволені позовних вимог відмовлено.

4. Приймаючи означене судове рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ані позивач, ані члени його родини до інцидентів з застосуванням фізичного насилля, які були пов`язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами не були причетними. Побоювання позивача стати жертвою переслідувань жодними достовірними доводами не підтверджується, твердження про це носять загальний характер, а на їх обґрунтування не подано жодних доказів, які б вказували на те, що позивачу буде причинено шкоду або неприйнятні страждання у разі його повернення в країну походження. Окрім того, суд першої інстанції зазначив, що сама по собі інформація по країні не може бути підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули до України та звернулись із такою заявою або визнання особою, що потребує додаткового захисту, без наявності передбачених на це законодавством підстав щодо конкретної особи, яка звернулась за захистом.

5. В свою чергу, суд апеляційної інстанції зазначив, що наявність збройного конфлікту у країні громадянської належності позивача не може бути винятковою підставою для визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки у відповідності до Директиви Ради ЄС 2004/83/ЕС від 29 квітня 2004 року статті 15 (с) особи, котрі піддаються «серйозній особистій загрозі їх цивільному життю чи особі, з причин не диференційного насилля в умовах міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту» не підпадають під додатковий захист у відповідності до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).

6. З огляду на це, суди дійшли висновку, що звернення іноземця за захистом обумовлено наміром легалізувати власне перебування в Україні і не пов`язано із ситуацією громадянської належності заявника, а причини неможливості повернення на Батьківщину складаються лише з припущень, які явно та очевидно мають загальний характер і у достатній мірі не конкретизовані в аспекті параметрів загроз (небезпек) на Батьківщині.

ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

7. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення судів скасувати та направити справу на новий судовий розгляд.

8. Підстави, на яких подана касаційна скарга позивач вказує пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме позивач стверджує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не застосував при прийнятті рішення висновки Верховного Суду, викладені у аналогічних справах № 813/1455/17, № 640/2360/20, № 260/561/19.

9. Також, в обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначає, що суди попередніх інстанцій, як і відповідач дійшли помилкових висновків, щодо відсутності підстав для визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту, не дослідивши інформацію по країні його походження, хоча виключно її вивчення дозволяє зробити висновок про безпечність тієї чи іншої країни. Зауважує, що конфлікт у Ємені, як на час його звернення за захистом так і на даний час, характеризується високою інтенсивністю загального насилля та страшною гуманітарною кризою. У цьому контексті, серйозні порушення прав людини є поширеним явищем і снує реальний ризик застосування поводження забороненого статтями 2, 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

10. Ухвалою від 25 листопада 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14 травня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року.

11. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Зазначає, що враховуючи обставини справи та відсутність умов, передбачених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI, рішенням ДМС України від 17 лютого 2021 року № 37-21 позивачу обґрунтовано відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

12. Ухвалою від 28 квітня 2022 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

IV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини

13. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Республіки Ємен, народився у м. Таіз та жив там близько тринадцяти років. У 2008 році разом з родиною (мати, 4 брати та одна сестра) переїхав до Саудівської Аравії. Прожив у Саудівській Аравії 6 років та отримав повну загальну середню освіту у школі.

14. Вперше в Україну позивач прибув у жовтні 2015 року з метою навчання у Харківському Національному університеті ім. В.Н. Каразіна та у 2017 році знову виїхав до Саудівської Аравії з метою продовження дозволу на проживання в Україні. У зв`язку із невчасним оформленням документів, по поверненні в Україну втратив законні підстави для перебування на її території.

15. У зв`язку з укладенням шлюбу у 2017 році з громадянкою України на підставі запрошення дружини, отримав вже нову візу в посольстві України в Саудівській Аравії в м. Ер-Ріяді і повернувся до України, де продовжив навчання у Дніпропетровському медичному інституті традиційної і нетрадиційної медицини.

16. Після розлучення 18 листопада 2019 року і закінчення дії посвідки на тимчасове проживання позивач втратив підстави для легального перебування в Україні.

17. З метою отримання інформації щодо можливих підстав знаходження на території України 21 січня 2020 року позивач звернувся до УДМС України в Сумській області, після чого його було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення правил перебування іноземних громадян на території України та прийнято рішення №6 про повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, яке на даний час оскаржується у Зарічному районному суді м. Суми ( справа № 591/1110/20).

18. 10 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

19. У заяві зазначив, що не може повернутися до Ємену, оскільки там триває війна і його можуть вбити. З його рідних у Ємені нікого не має, батьки живуть у Саудівській Аравії. Посилаючись на військові дії між владою Ємену, терористами Альхосі та Саудівською Аравією , просив надати йому захист в Україні, оскільки його життю в Ємені загрожує небезпека.

20. 17 березня 2020 року працівниками ГУ ДМС в Харківській області із заявником були проведена співбесіда, результати якої оформлені протоколами.

21. За результатами співбесід ГУ ДМСУ в Харківській області складено Висновок у справі №2020КН0031 від 30 червня 2020 року про відмову у визнанні заявника біженцем (особою, яка потребує додаткового захисту).

22. Даний Висновок ґрунтується, зокрема, на судженні владного суб`єкта про те, що заявник має змогу безперешкодно повернутися додому, будь-яка дискримінація стосовно заявника у країні його громадянської належності відсутня, а звернення до органів міграційної служби обумовлені виключно бажанням легалізувати своє перебування в Україні.

23. Рішенням ДМС від 17 лютого 2021 року №37-21 ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзацу п?ятого частини першої статті 6 Закону № 3671-VI.

V. Нормативне регулювання

24. За змістом частини п?ятої статті 10 Закону 3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

25. Згідно з абзацом п?ятим частини першої статті 6 Закону №3671 не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

26. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 3671 біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

27. Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671 визначено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

28. Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

29. Інформація про країну походження - це інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців, національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні такої інформації або звітів (пункт 1.2. розділу І Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 жовтня 2011 року за №1146/19884 (далі - «Правила №649»).).

VІ. Позиція Верховного Суду

30. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

31. Приписами частин першої та другої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

32. Надаючи оцінку правильності застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

33. Слід урахувати, що статус "біженець" і "особа, яка потребує додаткового захисту" мають суттєві відмінності.

34. Так, статус біженця включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано такий статус: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; побоювання стати жертвою переслідувань має бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

35. Статус особи, яка потребує додаткового захисту ґрунтується на існуванні обґрунтованих побоювань, що така особа при поверненні в країну свого походження, або якщо це особа без громадянства, то в країну свого колишнього місця проживання, зіткнеться з реальним ризиком нанесення серйозної шкоди чи насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.

36. Згідно з висновком викладеним Верховним Судом у справі №813/1455/17, на яку посилається скаржник, Директива Ради ЄС 2004/83/ЕС від 29.04.2004 у статті 15 визначає підстави для надання додаткового захисту як ризик отримання серйозної шкоди у формі: (А) смертної кари; (В) катування чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання в країні походження та (С) серйозної особистої загрози життю особи з причин недиференційованого насилля в умовах міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту.

37. Відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини, яка має враховуватися при вирішенні справ адміністративної юрисдикції (частина друга статті 6 КАС України), вислання осіб у країни, де вони можуть зазнати переслідувань, є порушенням статті 3 Конвенції.

38. Так, у рішенні від 28 червня 2011 року у справі Sufi and Elmi v.The United Kingdom (заяви 8319/07 і 11449/07) ЄСПЛ дійшов висновку, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.

39. Таким чином, якщо повернення до країни походження є таким, що може порушувати статтю 3 Конвенції, то особа, якій загрожує повернення до цієї країни походження, має вважатися такою, що потребує додаткового захисту.

40. Проте, судові рішення які оскаржуються не містить обставин які підлягали установленню при її вирішенні. У ній містяться загальні тези, щодо інформації по країні походження позивача та не конкретизовано, щодо особи, яка звернулась за захистом.

41. Суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що побоювання, які виникли у позивача мають суто суб`єктивний характер і не підтвердженні жодними документальними даними, заявник не має речових доказів наявності погроз у його бік, як і не має інших документальних підтверджень щодо своїх слів. Позивач за жодною із конвенційних ознак в країні походження не переслідувався, побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджуються, інформаційні матеріали носять загальний характер і свідчать, що позивач не тікав від небезпеки, рятуючи своє життя, а залишив територію країни добровільно.

42. Відповідно до висновку Верховного Суду у справі № 640/2360/20, помилковим є посилання судів, що у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен лише переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень. Також суди не звернули уваги, що при розгляді цієї категорії справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.

43. Суд звертає увагу, що побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Ситуація у країні походження є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні.

44. При цьому, побоювання можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо).

45. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

46. Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.

47. В той же час судом першої інстанції зазначено, що самостійно на виконання вимог частини четвертої статті 9 КАС України не виявлено ознак докорінної чи істотної зміни ситуації у країні громадянської належності заявника, однак не вказано жодного джерела чи аналізу такої інформації. Судами не ураховано поточної та актуальної інформації по країні походження позивача Республіці Ємен.

48. За наведених обставин, погодившись із позицією ДМС, щодо відсутності підстав кваліфікувати позивача як біженця, суди обох інстанцій дійшли передчасних висновків, щодо відсутності умов для визначення позивача особою, яка потребує додаткового захисту, не врахувавши інформацію по країні його погодження.

49. Відтак Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій, так само як і відповідач при прийнятті спірного рішення, не встановили всіх обставин у справі та не надали оцінки ситуації, яка склалася в країні походження позивача, а саме триваючому військовому конфлікту.

50. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про порушення норм процесуального права та недотримання судами принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, та під час оцінки аргументів учасників справи, що унеможливило належне встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

51. За правилами статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

52. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

53. Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

54. У цій справі порушення норм процесуального права вперше допущено судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції за наслідком судового розгляду вказані порушення не виправив.

55. Враховуючи приписи статті 353 КАС України, Суд дійшов висновку про скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

56. При новому розгляді судам слід врахувати наведене, більш повно і всебічно встановити обставини справи та в залежності від встановленого вирішити спір.

VІІ. СУДОВІ ВИТРАТИ

57. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

58. Оскільки за наслідками касаційного розгляду Судом не ухвалюється нове рішення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 3 345 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14 травня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року, а справу № 520/5069/21 направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк