Особливості медіації конфліктів і суперечок в професійному спорті

Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube
Особливості медіації конфліктів і суперечок в професійному спорті - 0_95418100_1499172911_595b902fe8ff4.jpg

Спортивна індустрія, згідно з різних оцінок, становить від 3 до 5% від загального обсягу торгівлі у світі, що робить її важливою сферою у вирішенні правових спорів. У світі спорту медіація існує досить давно та діє, як правило, поряд зі спортивним арбітражем, будучи або досудової стадією, або окремим способом вирішення конфліктів в цій сфері.

Медіація (примирення) є процедурою альтернативного, добровільного врегулювання спорів, вирішення конфліктів шляхом ведення переговорів між сторонами конфлікту, за допомогою одного або декількох медіаторів (посередників), з метою досягнення сторонами взаємоприйнятного рішення про врегулювання конфлікту або усунення спричиненої ним шкоди. Наразі, роль медіації при вирішенні спортивних спорів усе зростає, що зумовлює необхідність дослідження особливостей її застосування в даній сфері суспільних відносин.

Поряд з різноманіттям міжнародних видів спорту, центральне місце в спортивному арбітражі займає одна інстанція – Спортивний арбітражний суд (далі – САС), який знаходиться в Лозанні (Швейцарія). З часів заснування САС у 1984 р. в ньому було зареєстровано близько 4200 різних справ. Додатково до штаб-квартири в Лозанні, CAС має також два «децентралізованих офіси» в Сіднеї та Нью-Йорку. CAС виконує чотири відмінних способу вирішення суперечок: звичайний арбітраж, апеляційний арбітраж, прискорені трибунали для головних спортивних подій та медіація. Остання введена в САС з 1999 р. і є доступною фізичним та юридичним особам, суб’єктам спортивної діяльності (спортсменам, тренерам, клубам, асоціаціям та федераціям, організаторам спортивних подій, спонсорам, теле- й радіомовним компаніям тощо).

Для міжнародного арбітражу спортивний сектор може мати окремий інтерес, враховуючи той факт, що CAС тепер отримує нову справу майже кожен робочий день. Незважаючи на те, що спортивний арбітраж в чомусь подібний на комерційний, він має ряд особливостей. Найбільш очевидна та важлива особливість спортивного арбітражу – його оперативність. Специфічна необхідність швидкого вирішення суперечок походить від того факту, що спортивна індустрія тісно пов’язана з різними спортивними заходами та змаганнями. Наприклад, рішення щодо того чи може спортсмен брати участь в Олімпійських іграх не матиме ніякого сенсу, якщо воно буде винесено після того, як змагання закінчаться. Інша характерна риса спортивного арбітражу – публічність: посередники повинні бути готові, що їхні рішення будуть детально аналізуватися засобами масової інформації або юристами, в тому числі з критикою, так як більшість рішень CAС знаходяться в публічному доступі.

Зазвичай, до арбітражу при вирішенні конфліктів у професійному спорті звертаються по двом видам спорів: комерційного та дисциплінарного характеру. Перша категорія включає в себе спори, пов’язані з виконанням договорів, наприклад тих, які стосуються спонсорства, продажу прав на телевізійні трансляції, організації спортивних заходів, трансферу гравців і відносин між гравцями та тренерами і клубами та (або) агентами (трудові й агентські контракти). Спори, пов’язані з питаннями цивільної відповідальності, також потрапляють під цю категорію (наприклад, інцидент, що стався зі спортсменом під час спортивних змагань). Дисциплінарні суперечки представляють другу групу спорів, більшість з яких стосується допінгу, насильства на ігровому полі, неправильних рішень (зловживань) судді.

У спортивному арбітражі дуже часто беруть участь різні за статусом сторони: наприклад, великі спортивні організації і набагато менші суб’єкти (клуби або спортсмени). Як мінімум три особливості CAС повинні забезпечити доступність в питаннях вартості для таких менших сторін спору: невеликий реєстраційний внесок у розмірі 1000 швейцарських франків; справедлива система розподілу витрати на юридичний супровід; спеціальний режим для арбітражних витрат у міжнародних дисциплінарних спорах. Позитивні фінансові обставини для спортсменів полягають у тому, що у випадку залучення в міжнародний дисциплінарний спір – сторони не зобов’язані платити вартість арбітражного розгляду (арбітражні витрати не сплачуються).

Відповідно до Правил медіації САС, ця процедура не є обов’язковою чи зобов’язуючою та проводиться у неформальній манері. Підставою для звернення до процедури медіації є наявність відповідної угоди, в якій кожна зі сторін зобов’язується спробувати домовитися про вирішення спортивного спору з іншою стороною за допомогою медіатора. Відмінність цієї процедури від арбітражного провадження очевидна, тому що вона неформальна, саме сторони контролюють процедуру та угода, підписана сторонами в разі врегулювання спору шляхом медіації, не має зобов’язуючого ефекту.

Застосування процедури медіації у разі виникнення спору може бути передбачене у положенні, внесеному до контракту або у вигляді окремої угоди, укладеної вже після виникнення спору. Приклади таких положень додані до Правил медіації САС. Вони є типовими та можуть змінюватися сторонами на власний розсуд, в залежності від їхніх потреб.

САС функціонує тільки під час проведення специфічних спортивних змагань: Літніх або Зимових Олімпійських ігор, Кубка світу ФІФА, Чемпіонату Європи УЕФА. Для кожного такого заходу САС призначає певну кількість арбітрів, які прибувають в місто, яке приймає змагання, і які повинні бути готові в будь-який час (дня і ночі) вирішити будь правовий спір, який виникає під час змагань. Для трибуналу є нормальною практика вирішення справи протягом 24 годин, за які сторони повинні письмово й усно викласти обставини справи, а арбітри винести рішення. Нерідко спортивний арбітраж здійснюється у прискореному провадженні, в межах стандартних арбітражних правил. Для того, щоб подібний арбітраж мав успішне завершення за короткий проміжок часу необхідна співпраця (згода) усіх сторін, яка досягається шляхом медіації.

Відповідно до Правил медіації САС процедура примирення зазвичай триває не більше ніж 90 днів з дня подання запиту. Тільки за рішенням Президента САС на підставі поважних причин цей строк може бути подовженим. Часове обмеження встановлене САС з метою унеможливлення затягування часу на безрезультатні перемовини зацікавленою в цьому стороною. Проте медіація може тривати і менше, якщо сторони владнають спір швидше або якщо всім учасникам процедури буде зрозуміло, що досягти консенсусу неможливо.

Процедура медіації використовується лише при розгляді спорів, дотичних до сфери спорту, які можуть бути предметом розгляду САС у першій інстанцій. Сюди не входять спори дисциплінарного характеру, справи щодо допінгу та справи, що витікають з рішень, винесених органами управління спортивних організацій (національних олімпійських комітетів, національних або міжнародних спортивних федерацій).

На відміну від судового процесу, в якому сторони за допомоги традиційних юридичних засобів прагнуть посилити свої позиції, обґрунтовуючи свої вимоги в рамках встановленого процесу, задача медіатора полягає в направленні уваги сторін у спорі на інтереси, які знаходяться в основі їхніх позицій. В цьому і полягає принципова різниця між судовим та медіаційним процесом врегулювання спорів – перший працює з позиціями, в той час як медіатор – з інтересами сторін. Аналізуючи інтереси, сторони усувають непорозуміння, що розширює їх кругозір. У такому випадку, коли більш чітко виокремлюються інтереси протилежної сторони, відповідно стають більш зрозумілими точки дотику протилежних позицій.

Під угодою про медіацію мається на увазі угода, за яким сторони домовляються вирішувати суперечки, пов’язані зі спортом, які вже виникли між ними або можуть виникнути в майбутньому, із залученням посередників. Угода про примирення може бути оформлена у вигляді пункту про посередництво, включеного в будь-який договір, або у вигляді окремого документа. Сторона, яка має намір вдатися до процедури медіації, направляє до канцелярії СAС письмову заяву та при її подачі компенсує усі адміністративні витрати. Якщо сторони не домовилися про призначення в якості медіатора конкретної особи, він затверджується президентом СAС зі списку посередників, обраних Міжнародним арбітражним радою в області спорту з числа арбітрів СAС або осіб, які не включені до цього списку, та призначається після консультацій зі сторонами. Основна роль посередника полягає у врегулюванні спорів, для чого він: визначає питання, які є предметом спору; допомагає сторонам у проведенні дискусії; пропонує відповідні рішення.

Згідно ст. 11 Кодексу спортивного арбітражу кожна сторона або медіатор може в будь-який момент завершити процедуру примирення: підписанням угоди між сторонами про врегулювання; письмовою заявою посередника, якщо він вважає продовження посередництва недоцільним; письмовою заявою однієї або всіх сторін, який констатує, що процедура посередництва завершена.

Досягнута угода фіксується письмово медіатором і підписується ним та сторонами. Кожна сторона отримує копію угоди, яка також передається до канцелярії СAС і зберігається там. Якщо ж спір не вдалося вирішити шляхом примирення, сторони можуть звернутися до арбітражу за умови, що між ними існує арбітражна угода. Параграф про арбітраж може бути включений у договір про медіацію. В цьому випадку можливе застосування прискореного виробництва відповідно до Кодексу спортивного арбітражу.

Відзначимо важливість даних положень. По-перше, норми Кодексу спортивного арбітражу СAС неминуче впливають на розвиток інституту медіації на національному рівні. По-друге, Кодекс дозволяє застосовувати медіацію як більш економну та швидку форму вирішення спортивного спору до початку арбітражного розгляду.

Багато міжнародних спортивних федерацій мають свої власні системи вирішення спорів. Тим не менш, в більшості випадків такі системи не можуть бути охарактеризовані як незалежні арбітражі, так як вони тісно пов’язані зі спортивними організаціями, відповідальними за їх формування. Одним із прикладів «істинної» арбітражної системи є Баскетбольний арбітражний суд (далі – БAС), який був створений всесвітньою баскетбольною організацією (FIBA) для вирішення суперечок між гравцями, агентами та клубами. Місцем розгляду спорів БAС є Женева (Швейцарія). Арбітражний розгляд БАС передбачає собою простий англомовний процес з одним арбітром, який призначається президентом БАС. Сторонам доступні попередні та забезпечувальні засоби, і арбітр виносить остаточне рішення протягом шести тижнів по закінченню слухань. Деякі особливості БАС полягають у тому, що слухання проводяться тільки за заявою, а арбітри вирішують справи згідно права справедливості.

Хоча більшість міжнародних федерацій передбачають оскарження своїх рішень в CAС, деякі види спорту, такі як регбі або Формула-1, не допускають такого оскарження, за виключенням спорів стосовно застосування Всесвітнього антидопінгового кодексу ВАДА.

Розглянемо законодавство про спортивну медіацію деяких європейських держав. Так, у ст. 87 розд. XIII «Позасудове вирішення спортивних спорів» Закону Іспанії про спорт від 15 жовтня 1990 № 10/1990 йдеться про те, що спірні питання юридично-спортивного характеру, що виникли або можуть виникнути між спортсменами, тренерами, спортивними суддями і арбітрами, спортивними клубами, асоціаціями, іспанськими спортивними федераціями, професійними спортивними лігами та іншими зацікавленими сторонами, можуть бути вирішені за допомогою застосування спеціальних процедур медіації або арбітражу відповідно до умов та вимог, встановлених законодавством Іспанії в даній сфері.

Згідно зі ст. 88 даного Закону способи вирішення спорів повинні використовуватися для врегулювання будь-яких протиріч або спірних питань, які виникають між зацікавленими сторонами в ході реалізації спортивних правил. Статути спортивних клубів, іспанських спортивних федерацій та професійних спортивних ліг включають положення про порядок проведення процедур медіації або арбітражу. Рішення, прийняті в рамках цих процедур, мають наслідки, передбачені Законом Іспанії про арбітраж.

У Франції процедура врегулювання спортивних спорів шляхом медіації виглядає наступним чином. Французький національний олімпійський і спортивний комітет відповідає за врегулювання конфліктів між ліцензіатами, спортивними асоціаціями, товариствами та визнаними спортивними федераціями, за винятком конфліктів, пов’язаних з допінгом. Він призначає медіаторів і скликає їх нараду. Кожен посередник зобов’язаний зберігати в таємниці будь-яку секретну інформацію, якою він володіє та за порушення конфіденційності якої передбачені санкції. Колегія посередників складається з не менше ніж 13 і не більше ніж з 21 члена. До її складу входять визнані фахівці, які володіють знаннями в питаннях організації спортивної діяльності та в області спортивного права.

Згідно зі ст. R141-5 Регламентарної частини Спортивного кодексу Франції звернення до Французького національного олімпійського і спортивного комітету з метою врегулювання спору – обов’язкова попередня умова для подання будь-якого позову до суду у випадках, коли спір виник через прийняття спортивною федерацією рішення, яке як підлягає, так і не підлягає оскарженню в рамках адміністративної процедури. Заходи щодо врегулювання спору, запропоновані посередниками, вважаються прийнятими сторонами і повинні бути виконані негайно після отримання повідомлення. Разом з тим сторони можуть не погодитися з даними заходами і подати заперечення протягом місяця з моменту отримання повідомлення.

В Україні до теперішнього часу не створено спортивного арбітражу, призначеного для вирішення спортивних спорів. Хоча його створення постійно обговорюється юристами, в першу чергу необхідно внести зміни у відповідне законодавство, щоб забезпечити умови для ефективної діяльності спортивного арбітражу. Для початку важливо розуміти, при вирішенні яких видів суперечок і для яких видів спорту може застосовуватись арбітраж. Велика частина спорів стосується трудових відносин і дисциплінарних питань, в той час як найбільш частими «клієнтами» такого арбітражу можуть бути футболісти, баскетболісти та інші спортсмени стосовно питань допінгу. Футбол і баскетбол в Україні мають свої власні системи вирішення всіх видів спорів із сформованою правовою практикою і незалежною процедурою апеляції. Крім того, медіація трудових спорів прямо виключена українським законодавством. Отже, створення окремого спортивного арбітражу в Україні вимагає, для початку, внесення змін у значну кількість нормативно-правових актів, і окрім цього може не знайти підтримки більшості спортивних організацій, які піднімуть питання про його доцільність. У будь-якому випадку, більшість організацій створили власні квазі-арбітражні органи для вирішення всіх видів спорів.

Загалом, Україна вважається державою дружньою до арбітражу, і рішення, винесені в CAС або в БAС, підлягають визнанню та примусовому виконанню в Україні. Норми, що регулюють арбітражну угоду, містяться в Законі України «Про міжнародний комерційний арбітраж» і збігаються з нормами Типового Закону ЮНСІТРАЛ і Нью-Йоркської Конвенції.

Одним із прикладів ефективного квазі-арбітражу в Україні є Палата з вирішення спорів Федерації футболу України (далі – ПВС ФФУ). Вона не може вважатися справжнім арбітражним органом, оскільки розглядає спори, що стосуються лише футболу, і на основі регламенту і правил ФФУ, а не на основі арбітражної угоди. Крім того, арбітри не обираються сторонами, а призначаються Палатою. Вона функціонує за аналогією з Палатою з вирішення спорів ФІФА. З моменту створення у вересні 2012 р. ПВС ФФУ винесла рішення в більш ніж 200 спорах між футбольними клубами, футболістами і тренерами. Більшість справ стосується трудових спорів, в той час як приблизно 20% справ стосуються спорів про компенсацію за підготовку футболістів і трансферні спори між клубами. «Процесуальне право» ПРС ФФУ – внутрішній Регламент Палати, в той час як «матеріальне право» складається з контракту, внутрішніх футбольних регламентів і додатково – українського законодавства. Всі рішення ПВС ФФУ можуть бути оскаржені в САС, який здійснює ефективний і незалежний контроль. ПВС ФФУ від самого початку була створена за рекомендованою моделлю ФІФА і складається з рівної кількості представників від клубів ліг і гравців.

Такий квазі-арбітражний орган чудовий приклад того, як спортивні організації можуть вирішувати внутрішні спори на національному рівні без залучення національних судів, але, в той же час, забезпечуючи дотримання права бути заслуханим, принципів справедливого розгляду та ефективного контролю через можливість апеляції.

Забезпечувальні заходи в спортивному арбітражі є більш ефективним засобом правового захисту, ніж в інших типах процедур примирення (зокрема, медіації) у зв’язку з тим, що спортивні керівні органи майже добровільно виконують будь-які видані приписи, а система виконання арбітражного рішення в спортивних суперечках дуже ефективна. За аналогією зі звичайною практикою міжнародного комерційного арбітражу, при розгляді заяви про забезпечувальні заходи, спортивний арбітраж приймає до уваги: чи потрібні забезпечувальні заходи для захисту заявника від непоправної шкоди, ймовірність позитивного вирішення спору на користь заявника та чи перевершують інтереси заявника інтереси інших учасників спору.

Отже, переваги такого альтернативного способу вирішення спорів як медіація полягають у швидкості прийняття рішень, конфіденційності, збереженні репутації, відносній дешевизні, подальшому збереженні між сторонами нормальних ділових, спортивних та інших відносин за рахунок примирення. Суб’єкти спортивної діяльності зацікавлені в тому, щоб суперечки між ними були вирішені в найшвидший час незалежною особою, що володіє спеціальними знаннями в області спорту та здатна врахувати деталі і тонкощі кожної конкретної конфліктної ситуації. При цьому, в разі якщо процедура медіації не принесла бажаного результату, за сторонами зберігається право звернутися за вирішенням спору до суду та в інші юрисдикційні органи.

Автори статті : Гаро Г.О., Кушнір О.О.

0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярные судебные решения
ЕСПЧ
0