Неустойка і вина. Так: Є чи НЕМА?

Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube
Неустойка і вина. Так: Є чи НЕМА? - 0_21392100_1631520292_613f0624343f5.jpg

Чи не в кожного з нас, навіть неюриста, в голові на підсвідомому рівні закладена теза про те, що «ну, якщо порушив договір, то плати штраф»!

З цього випливає неоднозначне питання: чи завжди порушення умов договору є безумовною підставою для стягнення з контрагента неустойки (штрафу та/або пені)?

Наперед спішу запевнити читача, що ця стаття не претендує на науковий рівень чи теоретичну новизну, у ній ви не знайдете сухих визначень понять чи високої цивілістичної матерії, її мета поділитись скромним адвокатським спостереженням за реаліями сьогодення в фокусі правосуддя та досвідом з практичного життя, тому прохання до критиків - реагувати спокійно. В досліджуване поле зору беруться до уваги лише суб’єкти господарювання, тобто у цій статті інтерес привернутий саме до рішень господарських судів.

Для кращого розуміння суті висвітлюваної у цій статті проблематики спершу варто вдатись в коротесенький екскурс теоретичних основ та відмітити, що теорія української цивілістики оперує поняттями повного та неповного (так званого усіченого) складу цивільного правопорушення (в тому числі договірного) як підстави для цивільно-правової відповідальності. Повний склад цивільного правопорушення має місце за обов’язкової наявності усіх чотирьох її елементів: протиправне діяння, шкода, причинний зв’язок між протиправним діянням та шкодою і вина. Неповний або усічений склад цивільного правопорушення має місце при відсутності одного чи декількох елементів повного складу правопорушення. Саме ту теоретичну основу і відображають чинні законодавчі норми, які варто вміти опанувати на практиці.

За загальним правилом, особа відповідає за порушення зобов’язання за наявності вини. Не є таємницею, що в окремих випадках, відповідальність настає незалежно від вини, якщо це чітко визначено умовами договору або законом. Однак, зараз мова йтиме не про це. І навіть не про випадок чи непереборну силу, що визначенні ст. 617 Цивільного кодексу України (надалі по тексту ЦК України) як підстави для звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання.

Ключовою тут є вина, як підстава, і неустойка, як наслідок.

Отже, вина, а точніше порушення-вина-неустойка.

Порушення зобов’язання, згідно ч. 1 ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу приписів п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановленні договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 614 ЦК України («Вина як підстава для відповідальності за порушення зобов’язання») передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Тобто, в буквальному розумінні положень ч. 1 ст. 614 та п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, слідує висновок про те, що наявність вини Є підставою відповідальності за порушення зобов’язання у вигляді стягнення неустойки, а її відсутність, точніше спростовуваність вини, логічно, НЕ є підставою для відповідальності за порушення зобов’язання та стягнення неустойки. Нема вини - нема порушення (а отже і неустойки), з позиції теорії цивілістики: нема складу цивільного правопорушення - нема відповідальності.

Цивільне законодавство України не містить визначення поняття вини як підстави для відповідальності за порушення зобов’язання.

Натомість норма ч. 1 ст. 614 ЦК України містять лише орієнтир для розуміння поняття невинуватості особи, під яким слід розуміти достатньо обачливу поведінку особи, яка повинна довести, що вжила усі залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язань.

Закон не визначає переліку тих заходів, які, в підсумку, можна з вірогідною впевненістю і ствердно розцінювати як достатні умови/підстави для встановлення факту відсутності вини особи та не карати останню за порушення зобов’язання.

З огляду на один з принципів цивільного законодавства (ст. 3 ЦК України) та одну з засад зобов’язання (ст. 509 ЦК України): добросовісність, розумність і справедливість, в кожному конкретному спорі саме на особу, яка порушила зобов’язання, покладається обов’язок довести свої чесноти за спірних обставин та підтвердити об’єктивну неможливість до іншої поведінки, а суду слід надати детальну правову оцінку рівню обачливості і турботливості цієї особи, який був їй доступний та який вимагався конкретним характером зобов’язання.

Таке розмите трактування норми, звісно, з одного боку, дає широке поле для маневрів кожному з учасників процесу, а з іншого - дає боржнику шанс очистити свою поведінку та уникнути відповідальності. Незважаючи на оціночну характеристику таких підстав, кінцеву крапку у цій полеміці, все-таки, ставить суд, який, у свою чергу, керується внутрішнім переконанням.

Мій інтерес до досліджуваного питання зумовлений тим, що колись мала за честь свою адвокатську практику поповнити саме такою справою, де йшлося про стягнення з клієнта нашого об’єднання неустойки сумарно понад 13 мільйонів гривень за порушення договірного зобов’язання через недопоставку товару. Справа була доволі цікава, оскільки з однієї сторони, начебто, банальне стягнення неустойки і дійсно мав місце факт недопоставки товару клієнтом. Здавалось би, що тут скажеш на свій захист?! А з іншої сторони – недопоставка мала місце не тому, що клієнт так захотів чи байдуже віднісся до цього зобов’язання. Так об’єктивно склались обставини і вони не залежали від його волі. Саме тому пошук подібних справ в ЄДР (https://reyestr.court.gov.ua/) був доречним, як ніколи.

На мій величезний подив, моніторинг реєстру судових рішень показав, що спростування презумпції вини боржника у порушенні договірного зобов’язання виявилося ну дуже скупим, це як «недолюблений» правовий інструмент тактики судового захисту боржника. Чи то через зневіру у дієвість цієї норми, чи то через фактичні обставини, чи через незнання про норму, судити важко. Є як є.

В переважній більшості такі спори закінчуються стягненням з боржника неустойки, виходячи з самого лише факту порушення і, що найцікавіше, що питання вини боржника взагалі не піднімається.

Це, як правило, безальтернативне своєчасно: не поставив…, не виконав…, не сплатив…, не надав…, не повернув… і тд. Тому, шановний контрагенте, будь добрий, плати неустойку (штраф/пеню). Подекуди, це просто драконівські цифри.

Припускаю, що не завжди відповідачу є що сказати в заперечення на заявлений до нього позов про стягнення з нього неустойки та спростувати свою винувату поведінку. В свою чергу, суд, дотримуючись принципів змагальності і диспозитивності господарського процесу, немає підстав для іншого та змушений задовольняти такий позов, оскільки відповідач обґрунтовано не заперечує проти цього позову, хоч саме на останнього законом (ч. 2 ст. 614 ЦК України) покладено обов’язок спростувати презумпцію своєї вини.

Проте, переконана, що, все таки, знайдеться свій достатній відсоток договірних порушень, де боржник міг би достойно опонувати такому тягарю. Згідна, що варто критично ставитись до таких речей, коли мова йде про шалені суми і серйозні договірні зобов’язання. Постає питання: «А які ж то мають бути обставини, щоб вони об’єктивно свідчили про порядність, добросовісність, обачливість контрагента, який «запоров» серйозні домовленості, не будучи при цьому винним?!» Все-таки, кожна справа – особлива, обставини справ різні, договірні зобов’язання – це свобода договору, підходи юристів індивідуальні, проте норма права одна на всіх. І не забуваємо про внутрішнє переконання суду, який приймає рішення: «Винен, чи ні?».

У постанові від 14.07.2021р. у справі №904/342/19 (п. 93) Верховний Суд дійшов висновку про неповернення нерухомого майна за договором оренди з вини відповідача, а тому наявні підстави для застосування положень частини другої статті 785 ЦК України щодо стягнення неустойки за користування річчю за час прострочення.

Відповідаючи на ключове питання спору, Верховний Суд зазначає, що наявність вини щодо неповернення об`єкта оренди (з урахуванням обставин, установлених судом у кожній конкретній справі) надає можливість застосувати до орендаря відповідальність у вигляді неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України (п. 94)/.

У постанові від 24.10.2019 у справі №904/3315/18 (пункти 137-139) Верховний Суд висвітлює позицію, що при здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України обов`язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов`язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.

При розгляді спорів про стягнення неустойки, судам необхідно враховувати, що право наймодавця вимагати оплати неустойки відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України та обов`язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна. Винятком з такого правила можуть бути, зокрема, підтверджені належними доказами неправомірні дії (бездіяльність) наймодавця, спрямовані на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно та оформити повернення наймачем орендованого майна, про що зроблено висновок Верховним Судом у постанові 10.04.2018 у справі №910/9328/17 (пункт 11) та постанові 28.08.2018 у справі №913/155/17 (пункт 37).

Більше того, судова практика засвідчує, що, на превеликий жаль, інколи виникають некоректні ситуації і наявна у кредитора можливість стягнути з боржника надмірні грошові суми у формі неустойки спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Про це вже зазначає Конституційний Суд у своєму рішення від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013.

Вдалось, все-таки, побачити «світло в кінці тунелю», і похвалюсь: у справі клієнта нашого об’єднання, про яку вище йшла мова, ми зуміли спростувати презумпцію вини клієнта, суди відмовили в стягненні неустойки, при цьому встановивши, що:

  • передумовою для покладення на особу відповідальності за порушення зобов`язання є вчинення особою правопорушення у сфері господарювання та наявність вини особи, яка його порушила, а тому відхиляє покликання позивача на те, що для застосування неустойки (штрафу, пені) достатньо лише встановити факт господарського правопорушення;
  • в господарському праві діє принцип вини зобов`язаної сторони, якщо не доведено протилежне. При цьому, за змістом ст. 614 ЦК України, особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання;
  • оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції (поставка товару за договором напряму залежить від кількості вирощеного зерна, тобто урожаю, що залежить від об`єктивних факторів, зокрема, погодних умов. Оскільки, відповідач доклав значних зусиль для вирощення обумовленої договором сільськогосподарської продукції, однак був позбавлений реальної можливості поставити весь товар через обставини, які не залежали від його волі, а саме через низьку врожайність зерна у зв`язку з вкрай несприятливими погодними умовами), що у спірних правовідносинах у діях відповідача відсутня вина та протиправна поведінка зобов’язаної особи, що виключає стягнення з відповідача штрафу.

Згадані висновки в цілому підтримані Верховним Судом, справа №914/2173/19.

Резюмуючи, наголошу, що ця стаття, в першу чергу, адресована тим боржникам, які не знають, що норма ч. 1 ст. 614 ЦК України працює, її варто використовувати сповна, звісно, за наявності для цього підстав.

Сподіваюсь, комусь з колег-практиків ця інформація стане в нагоді.

Автор статті:

Ірина П’ятковська

адвокат, партнер

Matviyiv & Partners

1291
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярные судебные решения
ЕСПЧ
0