«НЕПРАВИЛЬНІ» ПОТЕРПІЛІ. ЧИ ПРАВИЛЬНІ?

Ця проблема, - а чому це, дійсно, проблема, не лише теоретична, буде видно трохи пізніше, - часто виникає, здебільшого, у кримінальних провадженнях за фактом ДТП, за відповідною частиною ст. 286 КК України. Досить розповсюдженою є ситуація. Коли постраждалими у результаті ДТП є кілька осіб. І тілесні ушкодження в усіх різного ступеню тяжкості. А комусь, можливо, спричинено «лише» матеріальну шкоду.

Що роблять у таких випадках органи досудового слідства? Тих, в кого тілесні ушкодження середньої тяжкості або тяжкі, визнають потерпілими. Тим, в кого легкі, -0 відмовляють. Навіть, якщо це – водій, що був учасником ДТП. Мотивацією таких дій є те, що кваліфікуючою ознакою ст.286 КК є виключно спричинення тілесних ушкоджень не нижче, ніж середньої тяжкості.

Спочатку розберемось, чи є такий підхід правильним з точки зору кримінального процесу. А потім – до чого він призводить на практиці.

Ч.1 ст.55 КПК каже нам, що: «Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди…»

Це формулювання є чітким та таким, що містить необхідні елементи конструкції, необхідні для того, щоб особа вважалася потерпілим. Це, по-перше, факт вчинення кримінального правопорушення. По-друге, факт спричинення цим кримінальним правопорушенням конкретній фізичній особі будь-якого з трьох видів шкоди.

Завжди питаю в слідчих, прокурорів та суддів: де у цій нормі записано про те, що потерпілому має бути спричинена шкода саме того виду, який обумовив правову кваліфікацію за КК України? Немає там такого!

Мало того. У випадках, коли є кілька потерпілих, і хтось з них загинув або отримав тяжкі тілесні ушкодження, а хтось – середньої тяжкості, цих останніх визнають потерпілими у кримінальних провадженнях, кваліфікованих за ч.2 або ч.3 ст.286 КК. І той факт, що їхні тілесні ушкодження не відповідають кваліфікації, на це ніяким чином не впливає.

Користуйтеся консультацією: Винний у дорожньо-транспортній водій повинен сплатити потерпілому різницю між вартістю ремонту і страховим відшкодуванням

Аргументом слідчих та суддів іноді буває те, що «щодо такої особи не вчинено злочину». Така позиція, не побоюся цього слова, видає правову безграмотність, оскільки злочин, передбачений ст.286 КК, відноситься до злочинів проти безпеки дорожнього руху. Життя та здоров’я особи тут – лише, так би мовити, опосередкований об’єкт. Тобто, вказаний злочин не можна вважати вчиненим «проти конкретної особи». І, якщо його вже вчинено, то потерпілими мають визнаватися усі. Кому у результаті нього спричинено шкоду.

Тепер поставимо питання інакше. Якщо «проти особи, яка отримала легкі тілесні ушкодження, не вчинено злочин, передбачений відповідною частиною ст.286 КК», як кажуть такі слідчі, прокурори та судді, то тоді яке ж правопорушення проти такої особи вчинено? Адміністративне, передбачене ст.124 КпАП України? Але такі наслідки охоплюються у даному випадку ст.286 КК та провадженням у межах цієї кваліфікації. Мало того, окремого провадження за ст.124 КпАП і не може існувати, навіть, якби воно існувало, то суд зобов’язаний був би направити його органу досудового слідства або прокурору, відповідно до ст.253 цього Кодексу, за самим фактом наявності складу кримінального правопорушення. Мало того, враховуючи практику ЄСПЛ, відповідно до якої справи про адміністративне правопорушення розглядаються як «по суті кримінальні» (Гурепка проти України та багато інших, не будемо зараз їх тут наводити, бо це – окремий пласт правової проблематики), розгляд стосовно однієї особи справ як за ст.124 КпАП, так і за ст.286 КК, означав би, по суті, повторне притягнення до відповідальності.

Але тоді виникає ситуація, коли свої права, як потерпілий, особа, якій спричинено легкі тілесні ушкодження, та/або матеріальну шкоду, не може реалізувати ні у якому провадженні.

Абсурдність ситуації ще й ось у чому. Якщо така особа вважає, що, насправді, їй спричинено тілесні ушкодження середньої тяжкості… Якщо це єдиний потерпілий, і справа розглядається за КпАП, то є можливість заявити клопотання про передачу справи органу досудового слідства або прокурору, за ст.253 КпАП України, після чого відкривається кримінальне провадження, проводиться судово-медична експертиза… Далі – зрозуміло: кваліфікація залежить від її результатів.

Користуйтеся консультацією: Хто такий потерпілий у кримінальному провадженні. Все що треба знати, коли постраждав від злочину

А якщо у ДТП були інші потерпілі із «кримінальними» наслідками? Тоді така особа позбавлена можливості навіть заявити клопотання про проведення експертизи. Бо статусу потерпілого не має, саме через те, що експертиза показала «лише» легкі тілесні ушкодження, й на цій підставі у визнанні потерпілим відмовлено, а право заявляти будь-які клопотання обумовлено якраз наявністю статусу потерпілого. Мало того, він навіть із висновком судово-медичної експертизи щодо себе ж ознайомитися не може, саме через відсутність того самого процесуального статусу у кримінальному провадженні, частиною якого цей висновок є. На цьому прикладі абсурдність такої практики стає очевидною.

Відмова у визнанні потерпілим у такому випадку є незаконною й ще з однієї причини. Ч.5 ст.55 КПК каже нам, що відмова у визнанні потерпілим може мати місце виключно «за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті». Знов-таки: якщо зовсім не завдано будь-якої шкоди, зазначеної у ч.1 ст.55, а не саме шкоди того виду, який обумовлює кваліфікацію за КК!

Очевидно, що ситуація, коли особа, якій спричинено шкоду, не може реалізувати свої права, як потерпілого, у будь-якому провадженні, є істотним та грубим порушенням прав цієї особи.

Читайте статтю: Участь потерпілого у доказуванні під час досудового розслідування

А тепер подивимося, до чого це призводить на практиці. На прикладі конкретної справи.

Отже, на одному з київських перехресть сталося зіткнення автобуса та легкового автомобіля. Причиною було порушення вимог ПДР водієм автобуса. Пасажир автобуса отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, водій легкового автомобіля – легкі, окрім того, було істотно пошкоджено належний йому автомобіль (фактично знищено, судово-автотоварознавча експертиза визнала його відновлення недоцільним).

Отже, розслідування даної ДТП йшло якийсь час. Водієм легкового автомобіля подано заяву про залучення як потерпілого, але на неї надійшла відповідь про те, що кримінальне провадження, «де ви є потерпілим», вже направлено до суду.

Проте, у суді опинилися матеріали справи, у яких вказано лише один потерпілий, - пасажир автобуса, якому спричинено тілесні ушкодження середньої тяжкості. Виявивши це, водій легкового автомобіля подає заяву при залучення як потерпілого вже до суду. Але суд йому у цьому відмовляє, саме за тієї правової позиції, що, ніби-то, вказаний статус обумовлений виключно наявністю тілесних ушкоджень, які обумовлюють кваліфікацію. Мало того, оскільки він є свідком по справі, - тобто, особа, безпосередні інтереси якої є предметом розгляду, - «лише» свідок», - його ще й видалили з зали судового засідання.

А у цій залі, за зачиненими від нього дверима, справу закрили у зв’язку із примиренням обвинуваченого із тим потерпілим, який був пасажиром автобуса.

І от така особа позбавлена можливості повноцінного оскарження навіть таких судових рішень. Ухвала про відмову у визнанні потерпілим не оскаржується окремо, тим більше після закриття провадження. А ухвалу про закриття провадження у зв’язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим неможливо повноцінно оскаржити … через невизнання потерпілим, оскільки особа не входить до кола суб’єктів такого оскарження.

Читайте статтю: У яких випадках особа щодо якої службові особи правоохоронних органів вчинили кримінальне правопорушення, передбачене частиною другою статті 370 КК України (провокацію підкупу), є потерпілим і з якого моменту

Мало того. Навіть отримати завірену копію ухвали про закриття кримінального провадження виявилося проблемою, хоча у підсумку вдалося, у відповідності до вимог Закону «Про доступ до судових рішень». Але у цій ухвалі, хоча й були анкетні дані обвинуваченого, але відсутні інші важливі відомості, зокрема, на якій підставі обвинувачений керував транспортним засобом, та хто був власником автобуса. А від цього, зрозуміло, залежить визначення відповідача при поданні цивільного позову у порядку цивільного судочинства. Відповідні дані, звісно, є у матеріалах кримінального провадження … але ознайомитися з ними особі, що не визнана потерпілим, неможливо, а прокуратура відмовляє у наданні цих відомостей навіть на адвокатський запит, мотивуючи тим же самим: відсутністю статусу потерпілого у кримінальному провадженні в клієнта адвоката. Цим самим дуже грубо порушується вже й право на звернення із позовом про відшкодування шкоди у порядку цивільного судочинства.

Звісно, можливість отримання інформації, потрібної хоча б для первинного звернення до суду із позовом, у підсумку було знайдено. Але це, вибачте, дуже відповідає виразу: «чухати правою ногою за лівим вухом». А є уся ця ситуація саме наслідком не просто хибної, а прямо суперечливої вимогам закону, не правової позиції, яка ніби-то (бо, власне, у ст.55 КПК такого немає) обмежує визнання потерпілим спричиненням особі саме тієї шкоди, яка обумовлює кваліфікацію діяння за КК.

Очевидно, що від такої позиції слід однозначно відмовлятися як стороні обвинувачення, так і судам.

Автор статті: Володарский Вадим Леонидович