Стаття 53. Участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб

Аналізуйте судовий акт:  Бездіяльність органу державної влади у захисті інтересів держави є підставою для представництва таких інтересів прокурором (ВС/ВП у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020)

Однією із конституційних функцій прокуратури, визначених у ст. 131-1 Конституції України є представництво інтересів держави в суді. Однак є одне «але» - таке представництво здійснюється лише у ВИКЛЮЧНИХ випадках і порядку визначеному законом.

В свою чергу ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» розтлумачено, що є виключними випадками. Такими випадками є порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Але ж прокурором повинен у будь-якому випадку обґрунтувати наявність саме таких обставин.

У даній справі прокурором до суду було подано позовну заяву в інтересах РДА та підрозділу Держаудітслужби про визнання недійсними додаткових угод про постачання природного газу.

Судом першої інстанції позов було прийнято до провадження та задоволено.

Натомість апеляційним судом було прийнято рішення про залишення поову без розгляду з підстав, визначених п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України, оскільки позов було пдано особою, яка не має процесуальної дієздатності.

Прокурором на таке рішення було подано касаційну скаргу, яку обґрунтовано тим, що чинним законодавством не встановлено переліку доказів, які прокурор повинен надати суду на підтвердження нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави відповідним суб`єктом владних повноважень, а наявність повноважень в органу державної влади та свідоме ігнорування їх виконання може вважатися нездійсненням захисту інтересів держави із посиланням на практику Касаційного господарського суду.

Справу було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яка скаргу задовольнила.

Приймаючи таке рішення ВП зазначила, що відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Отже, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

При цьому суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи.

Як убачається з матеріалів справи, на виконання частин третьої - п`ятої статті 53 ГПК України і частин третьої, четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави РДА та Держаудитслужбою, які не вжили заходів до оспорювання додаткових угод у судовому порядку, про що вони повідомили прокуратуру відповідними листами (тобто навів підставу для представництва інтересів держави); зазначив, що порушення процедури державних закупівель та укладення відповідних додаткових угод унеможливило раціональне та ефективне використання бюджетних коштів, чим обґрунтував порушення інтересів держави (тобто навів підстави для звернення з позовом).

РДА та Держаудитслужба, надаючи відповідь прокурору на його звернення, свою позицію щодо порушення інтересів держави жодним чином не висловили, про наміри самостійно звернутися з позовом чи провести перевірку щодо виявлених прокуратурою фактів не заявили, водночас не спростували й твердження прокурора щодо виявлених порушень законодавства. Такі дії були оцінені прокурором як бездіяльність та, відповідно, є підставою для представництва інтересів держави.

Аналізуйте судовий акт: Відмова у відновленні процесуального строку на апеляційне оскарження не є абсолютним правом апеляційного суду і може бути скасована касаційним судом ( ВГСУ у справі № 910/21218/15 від 6 червня 2016р.)

 Іноді суди касаційної інстанції ухвалюють постанови, які наскрізь захищають базові процесуальні права учасників справи, такі наприклад як право на апеляційне оскарження, в тому числі право на відновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. На жаль єдиної практики у цьому питанні немає і зазвичай суди відновлюють строк тільки на підставі поштового конверту зі штемпелем у випадку неотримання стороною справи рішення  під час його оголошення.

В цій справі строк було відновлено на підставі того, що заявник апеляційної скарги використовував інші способи захисту свого права в інших судових справа і вичерпавши ці можливості вже після набрання рішенням законної сили звернувся із апеляційною скаргою. Апеляційний суд відмовив заявнику у відновленні строку, проте касаційний суд встановив поважність причин пропуску, скасував ухвалу і зобов’язав апеляційний суд розглянути скаргу.

ВГСУ також зазначив, що ГПК України не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку.  А головне – право суду на відновлення пропущеного строку не є абсолютним і рішення про відмову у його відновленні може бути скасовано судами вищих інстанцій.