1. Заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
2. Заява про забезпечення позову у вигляді арешту на морське судно розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження після її подання без повідомлення особи, яка подала заяву, та особи, яка є відповідальною за морською вимогою.
3. Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з’ясування питань, пов’язаних із зустрічним забезпеченням.
4. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.
5. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
6. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Якщо на момент постановлення ухвали про арешт судна позов по суті морської вимоги до особи, яка є відповідальною за морською вимогою, не поданий, в ухвалі про арешт судна суд зазначає строк, протягом якого особа, що подала заяву про арешт морського судна, зобов’язана подати такий позов та надати відповідне підтвердження суду.
7. Суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 139 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.
Суд повертає заяву про забезпечення позову заявнику також встановивши, що заяву подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов’язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.
{Частину сьому статті 140 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 3200-IX від 29.06.2023 }
8. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
9. Оскарження ухвали про скасування забезпечення позову або про заміну одного виду забезпечення іншим зупиняє виконання цієї ухвали.
Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.
Полный текстПриймаємо до оплати
Copyright © 2014-2024 «Протокол». Все права защищены.
Аналізуйте судовий акт: При вирішенні питань забезпечення позову у спорах щодо визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню, настання негативних наслідків для боржника фактично презюмується (ВС/КГС у справі № 910/11857/20 від 17.12.2020)
Суди досить часто при вирішенні питань щодо забезпечення позову займають позицію щодо залишення таких заяв без задоволення. На мою думку суди просто «страхуються» побоюючись звинувачень у заангажованості, хоча очевидним є те, що заходи забезпечення позову є тимчасовими.
Особливо особисто для мене незрозумілою є відмови судів у відмові в забезпеченні позову у спорах про визнання виконавчих написів нотаріусів такими, що не підлягають виконанню, шляхом зупинення стягнення за ними.
Ось, наприклад, в моїй практиці один з районних судів м. Києва таким чином вмотивував свою відмову: «Заявником не зазначено про існування об`єктивних обставин вважати, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову» хоча мною ,як представником позивача до заяви було долучено постанови виконавця і про відкриття провадження у справі, і рішення про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у виконавчому провадженні. Та й взагалі – настання негативних наслідків для позивача у разі продовження стягнення за спірним виконавчим документом є очевидним.
Але наявність позитивної практики касаційних судів в аналогічних правовідносинах вносить певний оптимізм і дозволяє посилатись на таку практику при обґрунтуванні своєї позиції.
У даній справі позивачем було поставлено під сумнів законність накладення нотаріусом виконавчого напису на векселях.
Разом із позовною заявою боржником до суду було подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі оспорюваних виконавчих написів та встановити заборону на здійснення будь-яких дій (у тому числі відкриття виконавчого провадження, внесення даних до Єдиного реєстру боржників, накладення арешту (обтяження) на майно (кошти) Товариства, зупинення видаткових операцій за рахунками, відкритими боржником) відносно виконання цих виконавчих написів оскільки виконання оспорюваних виконавчих написів до вирішення спору щодо них може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення судом його порушених прав у разі задоволення позову, призвести до виникнення інших спорів, за виконавчими написами відкрито виконавче провадження, арешт коштів позивача у межах суми стягнення за оспорюваними виконавчими написами паралізує діяльність позивача та не дасть можливості виконувати її інші зобов`язання.
Суд першої інстанції з яким погодився і апеляційний суд із такими вимогами погодився та зупинив стягнення на підставі виконавчих написів.
Свої рішення суди мотивували тим, що у даному спорі доведеним є факт існування реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів Товариства у разі задоволення позову, позаяк невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення за оспорюваними виконавчими написами і фактичне стягнення з боржника грошових коштів за ними призведе до неможливості ефективного захисту прав позивача у визначений законом спосіб, а також може призвести до виникнення між сторонами інших суперечок, неспіврозмірно збільшити тягар витрат на відновлення заявлених до захисту прав.
В свою чергу відповідач на ухвалу місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції подав касаційну скаргу. Доводами скарги стало те, що жодних доказів щодо вчинення виконавчих дій з примусового виконання оспорюваних виконавчих написів позивачем до суду першої інстанції надано не було, натомість на підтвердження своїх доводів позивачем до суду першої інстанції подано витяги з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень та Єдиного реєстру боржників, проте зазначені документи не містять інформації щодо реквізитів виконавчих написів, зокрема не містять ані дат вчинення виконавчих написів, ані номерів у реєстрі, судами не встановлено та не досліджено доказів на підтвердження наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування заходів забезпечення позову, що призвело до помилкового висновку щодо задоволення заяви позивача про забезпечення позову в частині зупинення стягнення на підставі виконавчих написів; позивач не надав жодних доказів щодо вжиття ним будь-яких заходів для ознайомлення з виконавчими провадженнями, а також мав можливість ознайомитися з оспорюваними виконавчими написами у третьої особи (нотаріуса), що, в свою чергу спростовує доводи про неможливість подання заявником доказів (матеріалів виконавчих проваджень) до суду першої інстанції з причин, що не залежали від позивача.
Однак, Касаційний господарський суд вказані доводи визнав необґрунтованими та рішення судів попередніх інстанції залив в силі.
Приймаючи таке рішення КГС у своїй постанові зазначив, що з урахуванням вимог, передбачених статтями 73, 74, 76 ГПК України, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Постановляючи ухвалу про заборону відповідачу або третім особам вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти.
У разі звернення із позовними вимогами немайнового характеру судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У даній справі суди обґрунтовано виходили з доведеності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування відповідного заходу до забезпечення позову, та зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, відповідністю та співмірністю вжитих заходів забезпечення позову з предметом позову немайнового характеру, оскільки з наявних матеріалів справи вбачається існування реальної загрози ефективному захисту порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача у разі задоволення позову, а саме з огляду на достеменно встановлені судами попередніх інстанцій факти пред`явлення оспорюваних виконавчих написів до виконання та відкриття виконавчих проваджень з примусового виконання зазначених виконавчих документів, скаржник не спростував свій намір здійснити стягнення за такими виконавчими написами. Відтак, подальші дії з примусового виконання оспорюваних виконавчих написів, у випадку невжиття запропонованих позивачем заходів забезпечення позову та/або скасування оскаржуваної ухвали, можуть утруднити та/або взагалі унеможливити захист і поновлення у межах цього судового провадження прав позивача, який буде вимушений ініціювати нові судові процеси для відновлення своїх прав.