Для зняття арешту із спадкового майна, спадкоємець має звертатися в порядку позовного провадження шляхом подання позову про визнання права власності на спадкове майно і зняття із нього арешту (ВС КЦС, справа № 463/3251/22 від 03.05.2023 р.)

Фабула судового акту: Спадкоємець звернувся до суду із скаргою в порядку ст. 447 ЦПК України на бездіяльність державної виконавчої служби (далі - ДВС) та вимагав зобов`язати державного виконавця зняти арешт із майна, успадкованого ним після батька. Разом із тим, усі виконавчі провадження відносно його батька знищені, а в цих провадженнях винесено постанови про повернення виконавчих документів стягувачам без зняття арешту з майна його батька.

Повертаючи скаргу на бездіяльність державного виконавця, суди попередніх інстанцій виходили із того, що оскільки, скаржник процесуального статусу сторони виконавчого провадження не має, тому скаржник не є суб`єктом права на подання даної скарги в порядку ст. 447 ЦПК України, тобто не може звертатись зі скаргами на дії державного виконавця в межах цього виконавчого провадження. Суди радили звернутися йому в порядку позовного провадження шляхом подачі позову про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

І ВС КЦС погодився із доводами попередніх інстанцій, вказавши наступне;

Питання процесуального правонаступництва регламентовані ч.1 ст. 55 ЦПК України, згідно з якою у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Законодавець не ототожнює «процесуальне правонаступництво» і «заміну сторони виконавчого провадження», оскільки цим інститутам присвячені дві окремі статті ЦПК України - 55 та 442 відповідно. Також це опосередковано випливає зі змісту пункту 28 частини першої статті 353 ЦПК, відповідно до якого ухвала про заміну сторони у справі (процесуальне правонаступництво) та ухвала про заміну сторони виконавчого провадження відокремлені одна від одної як такі, на які можуть подаватись скарги окремо від рішення суду.

На стадії виконання судового рішення як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони у виконавчому провадженні як юридичному процесі правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому ст. 442 ЦПК України з урахуванням підстав, визначених ст. 55 ЦПК України. У цьому випадку приписи ст.442 ЦПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва у виконавчому провадженні, застосовуються разом з положеннями ст. 55 ЦПК України.

Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється на підставі ст. 55 ЦПК України, а в окремих випадках також на підставі ч.5 ст. 442 ЦПК України. Відповідно, тільки до закінчення виконавчого провадження можна ставити питання про заміну сторони виконавчого провадження, а якщо виконавче провадження закінчене, то заміна відповідної сторони цього виконавчого провадження правонаступником є неможливою без його відновлення відповідно до умов законодавства.

Закінчення виконавчого провадження, у тому числі й у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, не виключає подальшого існування процесуальних правомочностей учасника справи в межах судового провадження, тож не має наслідком заборону здійснення процесуального правонаступництва щодо них. Питання процесуального правонаступництва в усіх випадках вирішується судом, який при його вирішенні повинен дослідити по суті обставини та підстави правонаступництва.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до гл. 29 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до ст. 19 ЦПК Українирозглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Так, відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Отже - у разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Отже у цій справі: Установивши, що заявник як спадкоємець після смерті свого батька не був залучений стороною виконавчого провадження, в межах якого був накладений арешт на майно останнього, заяву про заміну боржника у виконавчому провадженні не подавав, суди попередніх інстанцій - на думку ВС - дійшли правильного висновку, що спадкоємець не є суб`єктом права на подачу такої скарги в порядку ст. 447 ЦПК України, тобто не може звертатись зі скаргою на дії державного виконавця в межах виконавчого провадження, яке завершене.

ВС констатував, що законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту порушеного права спадкоємця, яке може бути захищене в порядку позовного провадження шляхом подання позову про визнання права власності на спадкове майно і зняття із нього арешту,відповідачами у якому мають бути особи, в інтересах яких накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

Логічно, що права осіб, в інтересах яких накладено арешт також мають враховуватись - і такі мають право бути залученими до справи і вислуханими. Попри це, висновок про необхідність спадкоємцю “визнавати право власності на спадкове майно”... є доволі сумнівним, з огляду на те що ніхто не піддає сумніву право власності спадкоємця на це майно, воно йому належить з моменту відкриття спадщини, і питання взагалі в обтяженні такого майна (яке через це не може бути формально зареєстроване за ним), а ніяк не у визнанні його власником.

Аналізуйте судовий акт: Для зняття арешту не достатньо лише поділу спільного майна подружжя, необхідно довести, що договір іпотеки укладено не в інтересах сім`ї і що борг, є особистим зобов'язанням іншого з подружжя. (ВС КЦС, справа № 686/5793/22 від 22.12.2022 р.);

Накладення арешту як на кошти, так і на майно, причому окремо на те, і на інше - у повній сумі спору, матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог, що недопустимо. (ВС ОП КГС, справа № 905/448/22 від 03.03.2023 р.);

У разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим, а отже і арешт НЕ знімається (ВС КЦС, справа №202/1182/22 від 29.03.2023 р.);

Ухвала про арешт майна може бути оскаржена і третьою особою, інтереси якої вона зачіпає, в тому числі, інвестором у новобудову (ВС ККС, справа №756/19482/21 від 22.12.2022 р.).

Постанова

Іменем України

03 травня 2023 року

м. Київ

справа № 463/3251/22

провадження № 61-13094св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф. Шиповича В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Личаківський відділ державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 09 травня 2022 року у складі судді Яворського С. Й. та постанову Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Крайник Н. П., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою в порядку статті 447 ЦПК України на бездіяльність Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) щодо незняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_3 , накладеного відповідно до постанови державного виконавця про арешт майна боржника, оголошення заборони на його відчуження від 14 серпня 2013 року ВП НОМЕР_2, індексний номер обтяження 2755002, зареєстрований 07 жовтня 2013 року. Просив визнати таку бездіяльність протиправною та зобов`язати державного виконавця зняти арешт.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 09 травня 2022 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року, скаргу повернуто скаржнику.

Повертаючи скаргу на бездіяльність державного виконавця, суди попередніх інстанцій виходили із того, що оскільки скаржник ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на бездіяльність державного виконавця, вчинену в межах виконавчого провадження ВП НОМЕР_2, в якому скаржник процесуального статусу сторони виконавчого провадження не має, тому скаржник не є суб`єктом права на подання даної скарги в порядку статті 447 ЦПК України, тобто не може звертатись зі скаргами на дії державного виконавця в межах виконавчого провадження ВП НОМЕР_2 в порядку статті 447 ЦПК України.

При цьому судами також зазначено, що право скаржника може бути захищене в порядку позовного провадження шляхом подачі позову про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У грудні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до місцевого суду.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що застосовуючи положення статей 185 та 447 ЦПК України та повертаючи його скаргу, суди попередніх інстанцій не врахували, що він подавав скаргу в рамках виконавчого провадження як правонаступник батька, а тому підстав для її повернення відповідно до вказаних процесуальних норм не було.

Заявник також вказує, що за життя його батька відносно нього було відкрито ряд виконавчих проваджень, у тому числі провадження, бездіяльність органу державної виконавчої служби за яким є предметом розгляду у вказаній справі.

Разом із тим, усі виконавчі провадження відносно його батька знищені, а в цих провадженнях винесено постанови про повернення виконавчих документів стягувачам без зняття арешту з майна його батька.

За вказаних обставин він, як правонаступник батька, не може зняти арешти в цих провадженнях, а також реалізувати своє законне право на спадкування.

Відзиву на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На виконанні у Личаківському відділі державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) перебувало виконавче провадження ВП № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа № 2-з2376, виданого 30 липня 2008 року Личаківським районним судом м. Львова, щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 78 620,62 грн.

Згідно із Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта встановлено, що постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № НОМЕР_2 від 14 серпня 2013 року на все нерухоме майно боржника ОСОБА_3 накладено арешт лише в межах суми боргу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

25 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Львівського районного нотаріального округу Шаравари О. Р. із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , нотаріусом заведена спадкова справа № 65/2020.

Із наданої інформації Личаківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 09 грудня 2021 року № В-3/34 вбачається, що станом на 09 грудня 2021 року у Личаківському ВДВС у м. Львові ЗМУМЮ відсутні відкриті виконавчі провадження, боржником в яких є ОСОБА_3 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Конституція України визначає, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Основного Закону).

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Питання процесуального правонаступництва регламентовані частиною першою статті 55 ЦПК України, згідно з якою у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Законодавець не ототожнює «процесуальне правонаступництво» і «заміну сторони виконавчого провадження», оскільки цим інститутам присвячені дві окремі статті ЦПК України - 55 та 442 відповідно. Також це опосередковано випливає зі змісту пункту 28 частини першої статті 353 ЦПК, відповідно до якого ухвала про заміну сторони у справі (процесуальне правонаступництво) та ухвала про заміну сторони виконавчого провадження відокремлені одна від одної як такі, на які можуть подаватись скарги окремо від рішення суду.

На стадії виконання судового рішення як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони у виконавчому провадженні як юридичному процесі правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 442 ЦПК України з урахуванням підстав, визначених статтею 55 ЦПК України. У цьому випадку приписи статті 442 ЦПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва у виконавчому провадженні, застосовуються разом з положеннями статті 55 ЦПК України.

Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється на підставі статті 55 ЦПК України, а в окремих випадках також на підставі частини п`ятої статті 442 ЦПК України. Відповідно, тільки до закінчення виконавчого провадження можна ставити питання про заміну сторони виконавчого провадження, а якщо виконавче провадження закінчене, то заміна відповідної сторони цього виконавчого провадження правонаступником є неможливою без його відновлення відповідно до умов законодавства.

Після закінчення виконавчого провадження не виключається можливість подальшого руху справи як у межах перегляду рішення суду (апеляційний, касаційний перегляд, перегляд за нововиявленими або виключними обставинами), так і в межах виконання рішення суду (поворот виконання, оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження), а також у зв`язку із судовим контролем за виконанням рішення суду. Тож навіть після закінчення виконавчого провадження в учасника справи може виникати ряд процесуальних питань, пов`язаних із захистом його прав та охоронюваних інтересів.

Закінчення виконавчого провадження, у тому числі й у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, не виключає подальшого існування процесуальних правомочностей учасника справи в межах судового провадження, тож не має наслідком заборону здійснення процесуального правонаступництва щодо них. Питання процесуального правонаступництва в усіх випадках вирішується судом, який при його вирішенні повинен дослідити по суті обставини та підстави правонаступництва.

Зазначене відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/3411/14 та від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21).

У справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 , як спадкоємець ОСОБА_3 , не був залучений стороною виконавчого провадження № НОМЕР_2 і питання процесуального правонаступництва ОСОБА_1 після смерті його батька ОСОБА_3 , який був боржником у вказаному виконавчому провадженні, не вирішувалось у судовому порядку.

При зверненні до суду ОСОБА_1 посилався на порушення своїх як спадкоємця ОСОБА_3 , оскільки не має можливості успадкувати майно через накладений на нього арешт, посилаючись на статті 317 321 391 ЦК України та статтю 59 Закону України «Про виконавче провадження», просив задовольнити скаргу. Разом із тим, заяву про заміну боржника у виконавчому листі не подавав.

Відповідно до статей 1216 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року в справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України заява повертається у випадку, коли заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано особою або підписано особою, яка не має права її підписувати. Або особою, посадове становище якої не вказано.

Таким чином, установивши, що заявник як спадкоємець після смерті свого батька ОСОБА_3 не був залучений стороною виконавчого провадження № НОМЕР_2, в межах якого був накладений арешт на майно останнього, заяву про заміну боржника у виконавчому провадженні не подавав, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що ОСОБА_1 не є суб`єктом права на подачу такої скарги в порядку статті 447 ЦПК України, тобто не може звертатись зі скаргою на дії державного виконавця в межах виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2, яке завершене, та обґрунтовано повернули йому скаргу.

Водночас суди попередніх інстанцій правомірно звернули увагу ОСОБА_1 на те, що законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту його порушеного права, яке може бути захищене в порядку позовного провадження шляхом подання позову про визнання права власності на спадкове майно і зняття із нього арешту, відповідачами у якому мають бути особи, в інтересах яких накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

Аналогічний висновок викладене у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2023 року у справі № 463/2924/22.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів відхиляє посилання заявника на порушення судами попередніх інстанцій положень статей 185 та 447 ЦПК України.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК Українине входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 09 травня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович