У разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим, а отже і арешт НЕ знімається (ВС КЦС, справа №202/1182/22 від 29.03.2023 р.)

Фабула судового акту: Боржник оскаржував дії виконавчої служби. Заявляв, що у 2014 році держвиконавець виніс постанову про арешт майна боржника та оголосив заборону на його відчуження. Згодом виконавче провадження направлено до іншого відділу на підставі п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606) . Після цього - інший відділ ДВС - виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст. 37 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404) у зв`язку з відсутністю у боржника майна та доходів, на які може бути звернено стягнення.

Посилаючись на те, що арешт на майно боржника накладений ще у 2014 року, на цей час на примусовому виконанні у виконавчій службі виконавчі листи не перебувають, а державний виконавець відмовляє у знятті арешту з майна, позивач-боржник просив зняти арешт з усього його нерухомого майна.

Але, що суд першої інстанції, що апеляційний - відмовили боржнику. Суди мотивували тим, що оскільки боржник не виконав судове рішення, то при поверненні виконавчого листа державний виконавець не мав підстав для зняття арешту, оскільки повернення виконавчого документа стягувачу без виконання не є підставою для закінчення виконавчого провадження та зняття арешту.

Такої ж думки був і ВС КЦС, коли розглядав касаційну скаргу боржника. ВС пояснив: Згідно з п. 2 ч.1 ст. 47 Закон № 606 виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст. 22 цього Закону (ч. 5 ст. 47 Закону № 606).

Отже, з огляду на норми Закону № 606, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим.

І хоча державний виконавець, повернувши виконавчий документ, керувався нормами Закону № 1404, проте мав керуватися Законом № 606 (відповідно до п. 7 р. ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404). Проте вказане не впливає на підставу повернення виконавчого документа, оскільки норма в Законі №1404 є ідентичною нормі, якою керувався державний виконавець.

Враховуючи положення п. 2 ч.1 ст. 47 Закону № 606, повернення виконавчого документа стягувачу у разі відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби (приватного виконавця) за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, також не позбавляє стягувача звернутися до суду з заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Отже у цій справі: Виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч.1 ст. 47 Закону № 606 (у зв`язку з відсутністю у боржника майна та доходів), тобто, виконавчі провадження не є закінченими, а тому немає підстав для застосування правових наслідків, передбачених ч.2 ст. 50 Закону № 606, у вигляді зняття арешту.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 січня 2018 року у справі № 910/8019/15; від 06 березня 2019 року у справі № 263/1468/17; від 01 серпня 2019 року у справі № 754/15469/16-ц, від 04 березня 2020 року у справі № 127/2-1421/09, від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17, від 15 лютого 2023 року у справі № 202/1183/22.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Право боржника на розпорядження належним йому майном без будь-яких обтяжень у вигляді арешту, може бути поновлено, зокрема, шляхом добровільного виконання рішення суду - яке він досі не виконав - зазначив ВС.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 127/2-1421/09.

Аналізуйте судовий акт: У випадку відмови органу опіки та піклування, від надання виконавцю дозволу на примусову реалізацію нерухомого майна де зареєстрована дитина - виконавець повинен звернутися до суду (ВС КЦС, справа №2-537/11 від 15.02.2023 р.);

Начальник органу виконавчої служби має контролювати законність, повноту і своєчасність дій державних виконавців. ВС визнав протиправною бездіяльність за нездійснення такого контролю (ВС КАС, справа №802/921/18-а від 08.09.2022 р.);

Законодавством про виконавче провадження не передбачено обов'язок державного виконавця повідомляти боржника про опис майна. (ВС КАС, справа №480/5060/20 від 02.06.2022 р.);

З 28.08.2018 року розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми яка підлягає стягненню. Крім того, повернення викон.документа (в т.ч. без реального виконання) не заперечує стягнення виконавчого збору (ВС КАС, справа №640/23271/21 від 11.08.2022 р.).

Постанова

Іменем України

29 березня 2023 року

м. Київ

справа № 202/1182/22

провадження № 61-8190св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», Святошинський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Кочкарьов Сергій Валерійович, на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 квітня 2022 року у складі судді Кухтіна Г. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2022 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на бездіяльність Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Святошинського РВ ДВС у м. Києві).

На обґрунтування скарги посилався на те, що на примусовому виконанні у Святошинському РВ ДВС у м. Києві перебував виконавчий лист від 14 травня 2012 року № 2/0417/4071/2012, який видав Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська, про стягнення з нього на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), боргу у розмірі 84 542,43 грн.

17 січня 2014 року державний виконавець виніс постанову про арешт майна боржника та оголосив заборону на його відчуження.

16 грудня 2014 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 10 частини першої статті 49 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV) та виконавчий документ направив на виконання до Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Києво-Святошинський РВ ДВС), правонаступником якого є Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Вишневий ВДВС у Бучанському районі Київської області).

29 грудня 2016 року державний виконавець Вишневого ВДВС у Бучанському районі Київської області виніс постанову про повернення виконавчого документа ВП № 46186526 стягувачу на підставі пункту другого частини першої статті 37 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) у зв`язку з відсутністю у боржника майна та доходів, на які може бути звернено стягнення.

Посилаючись на те, що арешт на майно боржника накладений ще у 2014 року, на цей час на примусовому виконанні у виконавчій службі виконавчі листи не перебувають, а державний виконавець відмовив у знятті арешту з майна, ОСОБА_1 просив суд визнати неправомірною бездіяльність Святошинського РВ ДВС у м. Києві щодо незняття арешту з належного йому нерухомого майна, а також зобов`язати Святошинський РВ ДВС у м. Києві скасувати заходи примусового виконання та зняти арешт з усього нерухомого майна боржника, вжитий у межах виконавчого провадження № 34204410.

Короткий зміст рішень судів

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 квітня 2022 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що виконавче провадження, у межах якого було накладено обтяження, не було закінчено, а виконавчий лист повернутий стягувачеві з підстав відсутності у боржника майна, на яке можна звернути стягнення, тому державний виконавець при поверненні виконавчого листа не мав підстав для зняття арешту, оскільки повернення виконавчого документа стягувачу без виконання не є підставою для закінчення виконавчого провадження та зняття арешту.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2022 року ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 квітня 2022 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскільки боржник не виконав судове рішення, то при поверненні виконавчого листа державний виконавець не мав підстав для зняття арешту, оскільки повернення виконавчого документа стягувачу без виконання не є підставою для закінчення виконавчого провадження та зняття арешту.

Святошинський РВ ДВС у м. Києві, закінчуючи виконавче провадження № 34204410, у межах якого 17 січня 2014 року було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, та направляючи виконавчий лист для подальшого виконання до Києво-Святошинського РВ ДВС на підставі пункту 10 частини першої статті 49 Закону №606-XIV, також не міг зняти накладений арешт на все майно боржника з наведених підстав.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення скарги.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що на цей час у державній виконавчій службі відсутні виконавчі провадження щодо нього, а також у Єдиному державному реєстрі боржників немає відомостей про нього як боржника. Арешт на його майно було накладено сім років тому, проте на цей час виконавчі документи щодо нього у виконавчій службі не перебувають.

Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за відсутності виконавчого провадження та відсутність фактично майнових претензій з боку стягувача є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Суди не врахували, що банку не має претензій до боржника, не вживав заходів щодо видачі дубліката виконавчого листа та поновлення строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права: статей 451 447 ЦПК України, статті 41 Конституції України, статей 317 321 353 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 23, 25, 26, 30, 47, 50 Закону № 606-XIV, статей 12, 37 пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VІІІ, пункту 3.17 Інструкції про проведення виконавчих дій затвердженої наказом міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5), неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 344/19847/18, від 09 лютого 2022 року у справі № 658/310/21, від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15, від 25 травня 2021 року у справі № 712/12136/18, від 08 червня 2022 року у справі № 522/8685/13, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 727/1256/16.

У жовтні 2022 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому АТ КБ «ПриватБанк» просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги, оскільки судове рішення про стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором не виконане. Повернення виконавчого листа без виконання не є підставою для закінчення виконавчого провадження та зняття арешту з майна.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Кочкарьов С. В.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 25 квітня 2012 року рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість у розмірі 84 542,43 грн. Рішення суду набрало законної сили 08 травня 2012 року.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22 жовтня 2021 року № 280610058 на майно ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) 04 лютого 2014 року накладено арешт відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії 34204410, виданої 17 січня 2014 року відділом ДВС Святошинського районного управління юстиції у м. Києві.

Листом Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Київ) від 27 травня 2021 року № 24571/2-21 повідомлено, що згідно з інформацією, яка міститься в Автоматизованій системі виконавчого провадження, у Святошинському РВ ДВС м. Києва 10 вересня 2012 року було відкрито виконавче провадження № 34204410 з примусового виконання виконавчого листа Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 травня 2012 року № 2/0417/4071/2012 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 84 542,43 грн. 16 грудня 2014 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 10 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» та направив до Києво-Святошинського РВ ДВС для подальшого виконання. Наразі у відділі на виконанні виконавчих проваджень стосовно ОСОБА_1 немає.

Листом Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Київ) від 19 січня 2022 року № 1720/2-22 повідомлено, що у Вишневому ВДВС у Бучанському районі Київської області перебувало виконавче провадження № 46186526 з примусового виконання виконавчого листа Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 травня 2012 року № 2/0417/4071/2012 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 84 542,43 грн, що надійшов на виконання зі Святошинського районного ВДВС м. Києва. 29 грудня 2016 року державний виконавець виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». У відділі на виконанні виконавчих проваджень стосовно ОСОБА_1 немає.

Станом на дату розгляду справи рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2012 року, яким із ОСОБА_1 на користь банку стягнуто кошти, не виконано.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Як встановлено судами 10 вересня 2012 року було відкрито виконавче провадження № 34204410 з примусового виконання виконавчого листа Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 травня 2012 року № 2/0417/4071/2012 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 84 542,43 грн. Указане мало місце під час дії Закону № 606-XIV.

Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Згідно зі статтею 11 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на час винесення постанови про арешт майна) державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до статті 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно зі статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно зі статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно зі статтею 48 цього Закону.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (частина п`ята статті 47 Закону № 606-XIV).

Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення строку пред`явлення до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк, якщо інше не передбачено законом (частина друга статті 24 Закону № 606-XIV).

Статтею 49 Закону № 606-XIV передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника - юридичної особи; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

Згідно з частиною другою статті 50 Закону № 606-XIV у разі, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Відповідно до пункту 3.17 Інструкція № 512/5 у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу, державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).

Отже, з огляду на наведені норми Закону № 606-XIV, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 22 грудня 2021 року у справі № 634/292/21, від 12 серпня 2020 року у справі № 569/17603/18, від 26 квітня 2022 року у справі № 242/4601/20, від 04 листопада 2022 року у справі № 686/6010/14-ц.

Чинний Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII також передбачає право стягувача, у разі повернення йому виконавчого документу, повторно пред`явити виконавчий документ до виконання (частина п`ята статті 37 Закону № 1404-VIII).

Суди встановили, що 29 грудня 2016 року державний виконавець повернув виконавчий документ відповідно до пункту 2 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII, згідно з яким виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Верховний Суд зазначає, що державний виконавець, повернувши виконавчий документ, керувався нормами Закону № 1404-VIII, проте відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII мав керуватися Законом № 606-XIV, тобто пунктом 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV. Проте вказане не впливає на підставу повернення виконавчого документа, оскільки норма в Законі №1404-VIIIє ідентичною нормі, якою керувався державний виконавець.

Враховуючи положення пункту 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV, повернення виконавчого документа стягувачу у разі відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Законузаходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби (приватного виконавця) за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, також не позбавляє стягувача звернутися до суду з заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно врахував, що постановами державного виконавця від 29 грудня 2016 року виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV, тобто, виконавчі провадження не є закінченими, а тому немає підстав для застосування правових наслідків, передбачених частиною другою статті 50 Закону № 606-XIV, у вигляді зняття арешту.

З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 .

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 січня 2018 року у справі № 910/8019/15; від 06 березня 2019 року у справі № 263/1468/17; від 01 серпня 2019 року у справі № 754/15469/16-ц, від 04 березня 2020 року у справі № 127/2-1421/09, від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17, від 15 лютого 2023 року у справі № 202/1183/22.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У цій справі суди встановили, що заявник тривалий час не виконує рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2012 року про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Право ОСОБА_1 на розпорядження належним йому майном без будь-яких обтяжень у вигляді арешту, може бути поновлено, зокрема, шляхом добровільного виконання рішення Індустріального районного суду м Дніпропетровська від 25 квітня 2012 року у справі № 2/0417/4071/2012.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 127/2-1421/09.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 344/19847/18, від 09 лютого 2022 року у справі № 658/310/21, від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15, від 25 травня 2021 року у справі № 712/12136/18, від 08 червня 2022 року у справі № 522/8685/13, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 727/1256/16.

Відповідно допостанов Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 344/19847/18 (провадження № 61-6732св19), від 09 лютого 2022 року № 658/310/21 (провадження № 61-14862св21) аналіз пункту 5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII свідчить, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності Законом № 1404-VIII. Для пункту 5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування положень Закону № 1404-VIII до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності.

Посилання заявника на зазначені постанови стосуються загального тлумачення Закону № 1404-VIII, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать зазначеним заявником висновкам Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 522/8685/13 зазначено, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження. Переглядаючи рішення місцевого суду в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув, не з`ясував коли виконавче провадження було знищено, не надав оцінки, що знищенню підлягають завершені виконавчі провадження, та не вирішив питання про зняття арешту з нерухомого майна, оскільки він знімається, коли виконавче провадження завершене.

Зазначені висновки Верховного Суду не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у цій справі виконавче провадження не було знищено, а виконавчий документи повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону № 1404-VIII.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 727/1256/16 зазначено, що строк пред`явлення виконавчого документа до виконання переривається пред`явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, а повернення стягувачу виконавчого документа на підставі заяви не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання.

Оскаржувані рішення не суперечать зазначеним висновкам, оскільки суди встановили, що виконавчий лист був повернутий стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону № 1404-VIII, рішення суду про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості не виконане, а тому банк може повторно пред`явити виконавчий документ до виконання.

У постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15 зазначено, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Зазначені висновки не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у цих справах суди встановили, що боржники погасили борг у добровільному порядку, водночас у справі, що переглядається, відсутні докази погашення ОСОБА_1 заборгованості перед банком.

У постановіВерховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 зазначено, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Оскаржувані рішення не суперечать зазначеному висновки, оскільки скарга на дії/бездіяльності державного виконавця у цій праві розглянута у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Кочкарьов Сергій Валерійович, залишити без задоволення.

Ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 квітня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

О. В. Ступак