Постанова

Іменем України

08 червня 2022 року

м. Київ

справа № 522/8685/13

провадження № 61-3441св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - Перший Приморській відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса),

стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 10 червня 2021 року у складі судді Павлик І. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 29 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог скарги

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на бездіяльність Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса) (далі - Перший Приморський ВДВС у місті Одесі).

Свої вимоги обґрунтовував тим, що він є власником двох земельних ділянок: земельна ділянка загальною площею 0,2 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Попівської селищної ради Миргородського району Полтавської області, та земельна ділянка загальною площею 0,1 га з цільовим призначенням землі сільськогосподарського призначення, для індивідуального садівництва, яка розташована на території Харківського району Харківської області.

Заявник зазначав, що реалізовуючи своє право власності шляхом продажу земельної ділянки дізнався про наявність зареєстрованого обтяження земельних ділянок, вчиненого у виконавчому провадженні № 46201739 щодо виконання виконавчого листа від 12 травня 2014 року № 522/8685/13-ц, виданого Приморським районним судом міста Одеси, про стягнення з нього грошових коштів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи»).

На його звернення про зняття арешту з майна Перший Приморський ВДВС у місті Одесі у відповіді від 30 березня 2021 року № В-9 послався на те, що виконавче провадження повернуто стягувачу на підставі пункту 7 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV), чинного на час виникнення спірних правовідносин, та знищено згідно з пунктом 9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 грудня 2008 року № 2274/5 (далі - Порядок № 2274/5).

Посилаючись на те, що виконавче провадження знищено у зв`язку із закінченням строків його зберігання, а стягувач у визначений строк повторно не пред`являв виконавчий лист до виконання у зв`язку з чим обмеження у розпорядженні майном втратили своє правове значення, ОСОБА_1 просив поновити строк оскарження бездіяльності Першого Приморського ВДВС у місті Одесі щодо незняття арешту з майна, накладеного у виконавчому провадженні № 46201739 під час виконання виконавчого листа від 12 травня 2014 року № 522/8685/13-ц, виданого Приморським районним судом міста Одеси, про стягнення з нього грошових коштів на користь ТОВ «Кредитні ініціативи»; визнати протиправною бездіяльністьПершого Приморського ВДВС у місті Одесі щодо незняття арешту з нерухомого майна; скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 27 січня 2015 року, прийняту Першим Приморським ВДВС у місті Одесі; зобов`язати Перший Приморський ВДВС у місті Одесі зняти арешт з нерухомого майна; зобов`язати Перший Приморський ВДВС у місті Одесі припинити обтяження нерухомого майна.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 10 червня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні скарги.

Суд першої інстанції виходив із того, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є закінченим, після якого могли б наступити правові наслідки, передбачені частиною другою статті 50 Закону № 606-XIV, зокрема зняття арешту, накладеного на майно боржника. Тому вимоги заявника щодо визнання протиправною бездіяльності Першого Приморського ВДВС у місті Одесі щодо незняття арешту з майна боржника не підлягають задоволенню.

Оскільки виконавчий лист від 12 травня 2014 року у справі № 522/8685/13-ц, виданий Приморським районним судом міста Одеси, було повернуто стягувачу у зв`язку з тим, що майно боржника, розшук якого здійснювався органами Національної поліції, не виявлене протягом року з дня оголошення розшуку (пункт 7 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV), а матеріали виконавчого провадження знищені згідно з пунктом 9.9 Порядку № 2274/5, тому судове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» грошових коштів не виконано. Доказів виконання цього судового рішення заявник не надав.

Також заявник не надав доказів на підтвердження своїх доводів, що стягувач не пред`являв повторно до виконання виконавчий лист від 12 травня 2014 року у справі № 522/8685/13-ц, виданий Приморським районним судом міста Одеси.

Пропуск стягувачем строку пред`явлення виконавчого листа до виконання може бути самостійною підставою для захисту прав боржника шляхом звернення до суду з відповідною заявою.

Постановою Одеського апеляційного суду від 29 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 10 червня 2021 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим, у зв`язку з чим не наступають правові наслідки, передбачені частиною другою статті 50 Закону № 606-XIV, а саме зняття арешту з майна боржника.

Заявник не довів обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а саме, що судове рішення про стягнення з нього грошових коштів виконано, а також, що стягувач повторно не пред`являв до виконання виконавчий документ.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У поданій до Верховного Суду касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій й прийняти нове рішення про задоволення скарги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що виконавче провадження знищено у зв`язку із закінченням строків його зберігання, а стягувач (ТОВ «Кредитні ініціативи») у визначений строк повторно не пред`являв виконавчий лист до виконання, тому арешт на нерухоме майно, накладений у зв`язку з виконанням судового рішення, втратив своє правове значення та порушує права власника цього майна.

З часу повернення виконавчого документа стягувачу минуло більше трьох років, стягувач пропустив строк для повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання, тому застосований арешт нерухомого майна, як спосіб виконання виконавчого документа, не може бути реалізований.

Інформації про повторне пред`явлення виконавчого листа до виконання та наявність відкритого виконавчого провадження, яка б свідчила про неможливість зняття арешту з нерухомого майна чи переривання строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, Перший Приморський ВДВС у місті Одесі у своєму листі не зазначив, тому і стягувач в порядку реалізації своїх процесуальних прав в цій справі теж не заперечував і не спростовував вказані обставини.

Суд першої інстанції не зобов`язав ні стягувача, ні Перший Приморський ВДВС у місті Одесі надати докази про повторне пред`явлення до виконання виконавчого листа від 12 травня 2014 року у справі № 522/8685/13-ц, виданого Приморським районним судом міста Одеси.

Апеляційний суд у своїй постанові не навів доводів щодо задоволення чи відхилення клопотання про витребування зазначених доказів в учасників справи та не забезпечив об`єктивний розгляд справи.

Для захисту прав власника нерухомого майна необхідно скасувати/зняти арешт, накладений на це нерухоме майно у виконавчому провадженні, та припинити обтяження, про які зазначено в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Інші учасники судового процесу не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Приморського районного суду міста Одеси від 10 червня 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 29 грудня 2021 року, відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано цивільну справу з Приморського районного суду міста Одеси.

У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що заочним рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 06 лютого 2014 року у справі № 522/8685/13-ц позовні вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором у розмірі 45 585,55 грн та судовий збір у розмірі 455,85 грн.

12 травня 2014 року Приморським районним судом міста Одеси видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» грошових коштів у розмірі 46 041,40 грн.

У Першому Приморському ВДВС у місті Одесі перебувало на виконанні виконавче провадження № 46201739, в рамках якого 27 січня 2015 року державний виконавець виніс постанову про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження.

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 лютого 2015 року накладено арешт на все нерухоме майно, власником якого є ОСОБА_1 (а. с. 9-10).

09 грудня 2017 року здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку загальною площею 0,1 га з цільовим призначенням землі сільськогосподарського призначення, для індивідуального садівництва, кадастровий номер 6311290003:01:001:0098, яка розташована на території Харківського району Харківської області (а. с. 9).

17 жовтня 2019 року здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку загальною площею 0,2 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5323286000:00:009:0299, яка розташована на території Попівської селищної ради Миргородського району Полтавської області (а. с. 8).

На земельні ділянки накладено арешт, згідно з постановою про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 27 січня 2015 року у виконавчому провадженні № 46201739.

08 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Першого Приморського ВДВС у місті Одесі із заявою про зняття арешту з майна, накладеного постановою про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 27 січня 2015 року у виконавчому провадженні № 46201739 (а. с. 15).

Листом від 30 березня 2021 року № В-9 Перший Приморський ВДВС у місті Одесі повідомив ОСОБА_1 про те, що виконавче провадження повернуто стягувачеві на підставі пункту 7 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV та знищено відповідно до пункту 9.9 Порядку № 2274/5 (а. с. 16).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку, зокрема ухвали суду першої інстанції щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції (частина третя статті 406 ЦПК України).

Частинами першою, другою, п`ятою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову ОСОБА_1 у задоволенні скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду, що повернення виконавчого документа стягувачу не є закінченням виконавчого провадження, тому відсутні підстави для зняття арешту з майна. Крім того, заявник не надав доказів щодо виконання в повному обсязі судового рішення про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором, а також, що стягувач повторно не пред`являв виконавчий документ до виконання у визначений законодавством строк.

Натомість Верховний Суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з частинами другою, третьою статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення ЄСПЛ від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», заява № 18357/91).

На час видачі виконавчого листа у справі № 522/8685/13-ц (12 травня 2014 року) діяв Закон № 606-XIV, у статті 22 якого було передбачено, що виконавчий документ може бути пред`явлено до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до вимог частини першої статті 25 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

У пункті 1 частини першої статті 26 Закону № 606-XIV зазначено, що державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі пропуску встановленого строку пред`явлення документів до виконання.

Згідно з вимогами статті 23 Закону № 606-XIV строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються: 1) пред`явленням виконавчого документа до виконання; 2) частковим виконанням рішення боржником; 3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення. Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони.

Пунктом 7 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV передбачено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.

Відповідно до частини п`ятої статті 47 зазначеного Закону повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Виходячи з положень зазначених статей, строк пред`явлення виконавчого документа до виконання переривається пред`явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, а повернення стягувачу виконавчого документа у зв`язку з відсутністю майна боржника не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 727/1256/16-ц (провадження № 14-229цс18).

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).

У постанові Верховного Суд від 29 січня 2020 року у справі № 344/19847/18 (провадження № 61-6732св19) вказано, що Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (пункт 4 Рішення Конституційного Суду України від 05 квітня 2001 року у справі № 3-рп/2001).

Згідно з пунктом 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Аналіз пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1404-VIII свідчить, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності Законом № 1404-VIII. Для пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування положень Закону № 1404-VIII до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності.

Подібні висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 344/19847/18 (провадження № 61-6732св19), від 09 лютого 2022 року № 658/310/21 (провадження № 61-14862св21).

Згідно з частинами першою, другою, пунктом 1 частини четвертої статті 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання.

У статті 37 Закону № 1404-VIII зазначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що виконавчий лист № 522/8685/13-ц від 12 травня 2014 року, виданий Приморським районним судом міста Одеси, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» грошових коштів повернуто стягувачу на підставі пункту 7 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV, виконавче провадження знищено за закінченням терміну зберігання на підставі пункту 9.9 Порядку № 2274/5.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не врахував, що місцевий суд не встановив, коли повернуто стягувачу виконавчий лист № 522/8685/13-ц від 12 травня 2014 року, тобто коли перервався строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, та як наслідок не з`ясував чи розпочав цей строк свій перебіг заново і з якого часу.

Зазначаючи про те, що ОСОБА_1 не надав докази, що стягувач повторно виконавчий документ не пред`являв до виконання у визначений законодавством строк, суд апеляційної інстанції також не з`ясував початок перебігу строку пред`явлення виконавчого документа до виконання повторно, не вирішив клопотання ОСОБА_1 про витребування в учасників справи доказів про дату переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, дату закінчення виконавчого провадження та про всі випадки пред`явлення до виконання виконавчого листа № 522/8685/13-ц від 12 травня 2014 року, виданого Приморським районним судом міста Одеси.

Відповідно до пункту 8.19 Порядку № 2274/5 завершені виконавчі провадження підлягають знищенню відповідно до цього Порядку після закінчення строків їх зберігання.

Строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік (пункт 9.9 Порядку № 2274/5).

Порядок № 2274/5 втратив чинність на підставі наказу Міністерства юстиції України від 19 липня 2017 року № 2302/5.

Згідно з пунктом 1 розділу X Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 07 червня 2017 року № 1829/5, (далі - Правила № 1829/5) завершені виконавчі провадження та виконавчі провадження, за якими виконавчий документ повернуто без прийняття до виконання, підлягають передачі до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше 01 серпня поточного року та 01 лютого наступного року.

За змістом пунктів 1 та 2 розділу ХІ Правил № 1829/5 передані до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця справи та виконавчі провадження, строк зберігання яких закінчився, підлягають знищенню. Строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік. Обчислення строків зберігання документів проводиться з 01 січня року, наступного за роком завершення їх діловодством.

Згідно з листом від 30 березня 2021 року № В-9 Першого Приморського ВДВС у місті Одесі виконавче провадження № 46201739 знищене (а. с. 16).

Частиною першою статті 30 Закону № 606-XIV передбачено, що державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: - закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; - повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; - повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження.

Наслідки завершення виконавчого провадження були визначені у статті 50 Закону № 606-XIV, чинному на час виникнення спірних правовідносин, яка, зокрема, передбачала зняття арешту з майна боржника.

Відповідно до пункту 3.17 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5) у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу, державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).

Отже згідно з приписами пункту 3.17 Інструкції № 512/5, статті 50 Закону № 606-XIV, державний виконавець при винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачу проводить всі необхідні дії у зв`язку із завершенням виконавчого провадження, в тому числі й знімає арешт, накладений на майно боржника.

Переглядаючи рішення місцевого суду в апеляційному порядку, апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, не з`ясував коли виконавче провадження було знищено, не надав оцінки, що знищенню підлягають завершені виконавчі провадження, та не вирішив питання про зняття арешту з нерухомого майна, оскільки він знімається, коли виконавче провадження завершене.

У зв`язку з викладеним постанова апеляційного суду свідчить про те, що розглядаючи спір у цій справі суд апеляційної інстанції не дотримався вимог процесуального закону щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, не надав належної оцінки доводам і запереченням сторін, не встановив всіх обставин, що входять до предмета доказування у спірних правовідносинах.

Крім того, право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право особи на обґрунтоване рішення.

У рішенні від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99, ЄСПЛ зазначив, що лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя.

Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності у ньому достатніх аргументів щодо прийняття чи відмови у прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

У зв`язку з цим Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції, належним чином не дослідив зазначене вище, не врахував вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про справедливий судовий розгляд і справедливі судові процедури та дійшов передчасного висновку, що відсутні законні підстави для задоволення скарги ОСОБА_1 .

За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78 81 83 84 228 229 235 243 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень не може встановлювати обставин справи, давати оцінку чи переоцінку наданим учасниками справи доказам, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Враховуючи вищенаведені норми права та встановлені у справі фактичні обставини, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , в якій заявник посилався на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, підтвердилися.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Отже, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, касаційний суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 402 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 29 грудня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук