Для стягнення заборгованості з аліментів стягувач вправі як оскаржувати дії державного виконавця, так і пред'являти окремий позов на загальних підставах (ВС КЦС справа №682/1277/20 від 26.01.2022 р.)

Фабула судового акту: Стягувач аліментів вважала, що оскільки батько дитини є одноосібним членом фермерського господарства, то він отримав більший дохід ніж просто зарплату. Справа в тім, що у щорічній декларації він відобразив цей дохід (із урахуванням доходу ФГ, та отриманих у поточному році в дарунок земельних ділянок), а ось аліменти (положену ⅕ частину) сплатив лише із зарплати. Тому вона подала позов про стягнення заборгованості за аліментами.

Перша інстанція у задоволенні позову відмовила внаслідок недоведеності вимог, а ось друга - апеляційна - змінила мотивувальну частину, вказавши, що оскільки така заборгованість державним виконавцем не визначалася - тому ця категорія справ повинна розглядатися в порядку передбаченому розділом VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень». Тобто позивач обрала неналежний спосіб захисту порушеного права.

Із цим висновком не погодився ВС КЦС, який навів наступні нормативні підстави та практику ВС:

У ст. 180 СК України встановлений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Відповідно до ч.4 ст. 194 СК України заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому ст. 199 цього Кодексу, - до досягнення нею двадцяти трьох років.

Щодо практики ВС:

• У постанові ВС КЦС від 13 січня 2021 року у справі № 2-751/2007 зазначено, що: «оскільки заявник звернулася до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії державного виконавця щодо розрахунку аліментів у порядку контролю за виконанням судового рішення, то такий спір може розглядатися у порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, що передбачений розділом VII ЦПК України. До подібних правових висновків дійшла ВП ВС у постановах: від 29 серпня 2018 року у справі № 201/10328/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 201/10329/16-ц. Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду у постанові від 05 серпня 2020 року у справі №464/6206/18. Тобто, у вказаній категорії справ стягувач аліментів вправі обирати спосіб судового захисту: або оскаржувати дії державного виконавця, або пред`являти позов на загальних підставах».
• У постанові ВС КЦС від 03 лютого 2021 року в справі № 125/2525/18 зроблено висновок, що «спір щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішується судом за заявою заінтересованої особи. Залежно від предмета та суті вимог така заява може розглядатися у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, або у позовному провадженні».

Отже у цій справі, ВС КЦС скасовуючи рішення апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд до цього ж суду, виснував:

Позивач як стягувач вправі звернутись до суду зі скаргою щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів у порядку виконання судового рішення. Проте наявність такого права не позбавляє її можливості подати до суду позов до відповідача про стягнення заборгованості зі сплати аліментів у порядку позовного провадження.

Аналізуйте судовий акт: При здійсненні часткових оплат аліментів, такі спочатку зараховуються на погашення заборгованості (починаючи з першого місяця її виникнення), і тільки згодом, на погашення аліментного платежу за поточний місяць (ВС КЦС №711/679/21 від 19.01.2022 р.);

Внаслідок переплати за аліменти відсутні підстави для стягнення додаткових витрат на дитину. Крім того витрати на ремонт техпристроїв, на лікування дитини та відвідування секцій суд не визнав додатковими витратами (ВС КЦС № 545/3115/19 від 12.01.2022 р.) ;

Виключення запису про батьківство позивача є підставою для звільнення його від сплати заборгованості за аліментами, яка утворилась за період, коли він був записаний батьком (ВС/КЦС у справі № 477/1165/20 від 21.07.2021);

Факту несплати аліментів та відсутність спілкування з донькою недостатньо для позбавлення батьківських прав (КЦС/ВС у справі № 466/9380/17 від 17 червня 2021 року).

Постанова

Іменем України

26 січня 2022 року

м. Київ

справа № 682/1277/20

провадження № 61-1886св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Славутський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

(м. Хмельницький),

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 жовтня 2020 року у складі судді Зеленської В. І. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 14 січня

2021 року у складі колегії суддів: Янчук Т. О., Купельського А. В., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Славутський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

(м. Хмельницький), про стягнення заборгованості за аліментами.

Позов мотивований тим, що згідно з рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 14 грудня 2017 року з ОСОБА_2 на її користь на утримання повнолітньої доньки стягуються аліменти у розмірі 1/5 частини його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 09 серпня 2017 року на період навчання дитини, але не більше як до досягнення нею 23 років. На виконання вказаного рішення судом видано виконавчий лист, на підставі якого Славутським міськрайонним відділом ДВС Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) відкрито виконавче провадження.

ОСОБА_2 здійснює підприємницьку діяльність у сфері сільського господарства, є одноосібним засновником і власником Сільськогосподарського фермерського господарства «Клепачі» (далі - СФГ «Клепачі») та Фермерського господарства «ЕкоЕнергія» (далі - ФГ «ЕкоЕнергія»). За 2018 рік відповідач отримав загальний дохід в сумі 3 055 265,68 грн, в тому числі і заробітну плату в сумі 44 412,94 грн. Проте, за зазначеним виконавчим листом відповідач сплатив аліменти лише із заробітної плати в розмірі 9 338,15 грн та 2 819,00 грн - із доходу 14 096,35 грн, а не із загального доходу за 2018 рік в розмірі 3 055 265,68 грн, що підтверджується податковою декларацією про доходи та майновий стан за

2018 рік.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 заборгованість зі сплати аліментів за 2018 рік у розмірі 599 351,28 грн із отриманого ним доходу в сумі 2 996 756,39 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від

16 жовтня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надала належних та допустимих доказів щодо отримання боржником доходу в розмірі 2 996 756,39 грн, з якого відповідно до положень статті 81 СК України, постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 2016 року № 146, якою затверджено Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, підлягали би стягненню аліменти у визначеному судом розмірі.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 14 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 жовтня 2020 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення суду першої інстанції в редакції цієї постави апеляційного суду.

Апеляційний суд виходив з того, що позивач (стягувач) звернулась до суду

з позовом про стягнення заборгованості за аліментами. Суд апеляційної інстанції вважав, що між сторонами виконавчого провадження (стягувач і боржник) спір щодо розміру заборгованості відсутній, оскільки така заборгованість державним виконавцем не визначалася. Стягувач не погоджується з діями (бездіяльністю) державного виконавця щодо не включення до переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, отриманиня у спадщину боржником у 2018 році 63 земельних ділянок сільськогосподарського призначення на загальну суму 2 996 756,39 грн.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що така категорія справ повинна розглядатися в порядку передбаченому розділом VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень». Скаргу на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з дотриманням процедури, визначеної процесуальним законодавством, позивач не подавала. Тому, на переконання апеляційного суду, заявлений ОСОБА_1 спосіб захисту порушеного права є неналежним.

Аргументи учасників справи

У лютому 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,

у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, з урахуванням уточненої касаційної скарги від 09 березня 2021 року, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

станом на 01 січня 2018 року у власності ОСОБА_2 знаходиться

836 земельних ділянок сільськогосподарського призначення, з яких 409 земельних ділянок отримано у спадщину. Відповідно до податкової звітності ОСОБА_2 у 2018 році отримано загальний дохід у сумі 3 055 265,68 грн, в тому числі заробітну плату в сумі 44 412,94 грн. Відповідач сплатив аліменти із суми заробітної плати

у розмірі 9 338,15 грн та 2 819,00 грн з доходу 14 096,35 грн. Проте із доходу

у розмірі 2 996 756,39 грн аліменти не сплачено. Тому, на думку позивача, наявні підстави для стягнення з ОСОБА_2 заборгованості зі сплати аліментів за

2018 рік у розмірі 599 351,28 грн із суми загального доходу у розмірі

2 996 756,39 грн;

відповідно до статті 81 СК України перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України. Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146. Системне тлумачення норм законодавства дає підстави для висновку, що вказаний Перелік є підзаконним нормативно-правовим актом, а тому тлумачення його положень має здійснюватися з урахуванням дійсного змісту норм закону, на розвиток та виконання якого він прийнятий. Водночас законодавством передбачено стягнення аліментів та нарахування заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), виходячи з фактичного заробітку(доходу), який платник аліментів одержав за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, а не з чистого доходу який є об'єктом оподаткування;

суд першої безпідставно не використав дані податкової звітності при визначенні розміру доходу відповідача, з метою розрахунку розміру аліментів, які підлягали сплаті відповідачем;

апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що ця справа повинна розглядатися в порядку, який передбачено розділом VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень», а визначений позивачем спосіб захисту порушеного права є неналежним. На переконання позивача стягнення заборгованості зі сплати аліментів за 2018 рік в сумі 599 351,28 грн з отриманого відповідачем доходу в сумі 2 996 756,39 грн можливе лише у судовому порядку в спосіб подання та задоволення відповідного позову.

У квітні 2021 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:

на обґрунтування факту заснування та керівництва СФГ «Клепачі» ОСОБА_1 надала витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 15 лютого 2012 року. Проте станом на час розгляду справи з моменту видачі вказаного витяту минуло дев`ять років. У матеріалах виконавчого провадження є докази, які спростовують вказані припущення позивача, зокрема: довідки СФГ «Клепачі» про роботу відповідача в даному господарстві на посаді агронома, договір купівлі-продажу корпоративних прав. ФГ «ЕкоЕнергія» жодних прибутків не отримує, відомостей, які б спростовували ці аргументи,

у матеріалах виконавчого провадження, немає;

посилання позивача на факт оренди земельних ділянок відповідачем, чи його статус орендодавця спростовується відсутністю зареєстрованих похідних прав (оренди) у витязі про належні ОСОБА_2 земельні ділянки і у даних податкових декларацій;

аргументи ОСОБА_1 про наявність як дивідендів, так і доходу від здійснення підприємницької діяльності, не підтверджується належними доказами;

отримання майна (земельних ділянок сільськогосподарського призначення) у власність в порядку спадкування не є тим видом доходу, який ураховується під час розрахунку розміру та стягнення аліментів. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2019 року у справі № 682/2133/14-ц;

дохід, про який зазначено у податкових декларація, є вартістю отриманої спадщини. Водночас дохід СФГ «Клепачі», в якому відповідач працював агрономом, не має жодного відношення до питання стягнення з нього аліментів;

ненарахування заборгованості у зв'язку з відсутністю у відповідача доходу, передбаченого Переліком видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, є правомірним. Аліменти сплачувались у розмірі, який визначено судом. Це судове рішення позивач не оскаржувала.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від19 березня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 19 березня 2021 року вказано, що доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України (неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права). Зазначено, що апеляційний суд в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постановах Верховного Суду України від 29 серпня 2018 року у справі

№ 201/10328/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № № 201/10329/16-ц, від

05 серпня 2020 року у справі № 464/6206/148, від 05 вересня 2019 року у справі

№ 760/4569/18-ц, від 07 травня 2018 року у справі № 640/537/14-ц, від 29 січня

2020 року у справі № 682/1984/16-ц.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 14 грудня 2017 року у справі № 682/2155/17 з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/5 частини його заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з 09 серпня 2017 року на період її навчання, але не більше як до досягнення нею 23 років.

На підставі вказаного виконавчого листа, виданого на виконання рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 14 грудня 2017 року у справі № 682/2155/17, Славутським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області відкрито виконавче провадження.

Згідно з довідкою Славутського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області від 25 березня 2019 року № 6568 ОСОБА_2 сплатив на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_4 у 2018 році аліменти у розмірі 9 338,15 грн.

Листом Славутського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області від

29 серпня 2019 року № 23738, у відповідь на звернення ОСОБА_1 про нарахування заборгованості за аліментами за 2018 рік відповідно до Податкової декларації про доходи та майновий стан за 2018 рік, про отримання у спадщину

63 земельних ділянок сільськогосподарського призначення на загальну суму

2 996 756,39 грн, позивача повідомлено, що чинними нормативно-правовими актами України не передбачено підстав, порядку та способу щодо нарахування та утримання аліментів, зокрема з вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.

Апеляційний суд виходив з того, що позивач (стягувач) звернулась до суду з позовом про стягнення заборгованості за аліментами, не погоджується з рішенням, діями/бездіяльністю державного виконавця, щодо не включення до суми доходів, які ураховуються при визначенні розміру аліментів, отриманих у спадщину боржником у 2018 році 63 земельних ділянок сільськогосподарського призначення загальною вартістю 2 996 756,39 грн. При цьому між сторонами виконавчого провадження (стягувач і боржник) спір щодо розміру заборгованості відсутній, оскільки така заборгованість державним виконавцем не визначалася. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що ця справа повинна розглядатися у порядку передбаченому розділом VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень». Скаргу на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з дотриманням процедури, визначеної процесуальним законодавством, позивач не подавала, тому заявлений ОСОБА_1 спосіб захисту порушеного права є неналежним.

Колегія суддів з таким висновком апеляційного суд не погоджується.

У статті 180 СК України встановлений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Згідно з частиною першою статті 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Відповідно до частини четвертої статті 194 СК України заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу, - до досягнення нею двадцяти трьох років.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 05 квітня 2021 року справа № 487/4219/20 (провадження № 61-18539св20) зазначено, що у частинах першій, третій та восьмій статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. У статті 195 СК України встановлено порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу). Згідно із частиною третьою статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом. […] У постанові Верховного Суду

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від

13 січня 2021 року у справі № 2-751/2007 (провадження № 61-15422св20) зазначено, що: «оскільки заявник звернулася до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії державного виконавця щодо розрахунку аліментів у порядку контролю за виконанням судового рішення, то такий спір може розглядатися у порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, що передбачений розділом VII ЦПК України. До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 29 серпня

2018 року у справі № 201/10328/16-ц, провадження № 14-192цс18; від 27 листопада 2019 року у справі № 201/10329/16-ц, провадження № 14-496цс19. Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду у постанові від

05 серпня 2020 року у справі №464/6206/18, провадження № 61-18142св19. Тобто, у вказаній категорії справ стягувач аліментів вправі обирати спосіб судового захисту: або оскаржувати дії державного виконавця, або пред`являти позов на загальних підставах».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2021 року в справі

№ 125/2525/18 (провадження № 61-13525св20)зроблено висновок, що «спір щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішується судом за заявою заінтересованої особи. Залежно від предмета та суті вимог така заява може розглядатися у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, або у позовному провадженні».

У справі, що переглядається, установивши, що спір фактично виник між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з приводу розміру заборгованості зі сплати аліментів та отриманих боржником доходів із урахуванням обставин відчуження спільного сумісного майна подружжя, апеляційний суд дійшов правильного висновку про доцільність вирішення спору в позовному провадженні».

Таким чином, позивач ОСОБА_1 як стягувач вправі звернутись до суду зі скаргою щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів у порядку виконання судового рішення. Проте наявність такого права не позбавляє її можливості подати до суду позов до відповідача про стягнення заборгованості зі сплати аліментів у порядку позовного провадження.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 подала до суду з позов до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості зі сплати аліментів. Зі скаргою в порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця щодо визначення державним виконавцем розміру заборгованості зі сплати аліментів позивач не зверталась.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про обрання позивачем неналежного способу захисту, а саме звернення до суду з позовом, а не подання скарги у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень», що, на переконання апеляційного суду, є підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частинами першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційний суд, змінивши рішення суду першої інстанції у мотивувальній частині, не переглянув його по суті позовних вимог, не з`ясував чи наявна у ОСОБА_2 заборгованість зі сплати аліментів, у разі наявності, який її розмір та чи є підстави для стягнення заборгованості.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята із порушення норм процесуального права. У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 14 січня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Хмельницького апеляційного суду від 14 січня 2021 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко І. О. ДундарЄ. В. КраснощоковМ. М. Русинчук