Постанова

Іменем України

07 травня 2018 року

місто Київ

справа № 640/537/14-ц

провадження № 61-15685св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

стягувач (заявник) - ОСОБА_4,

суб'єкт оскарження - старший державний виконавець Київського відділу державної виконавчої служби міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області Ляхова ТетянаБорисівна,

боржник - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Київського районного суду міста Харкова у складі судді Нев'ядомського Д. В. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області у складі колегії суддів: Кокоші В. В., Черкасова В. В., Міненкової Н. О. від 14 грудня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області Ляхової Тетяни Борисівни (далі - старший державний виконавець Ляхова Т. Б.), просила визнати незаконною бездіяльність старшого державного виконавця Ляхової Т. Б. щодо нездійснення розгляду її клопотання про обчислення заборгованості та складення відповідного розрахунку за січень 2016 року зі сплати аліментів з доходу, отриманого ОСОБА_6 за наслідками відчуження частки у статутному капіталі ТОВ «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК» у розмірі 1 781 200, 00 грн в січні 2016 року та ненадання письмової відповіді про розгляд цього клопотання; зобов'язати старшого державного виконавця Ляхову Т. Б. розглянути заявлене клопотання та надати письмову відповідь про результати його розгляду, а також скласти розрахунок заборгованості за січень 2016 року зі сплати аліментів з доходу, отриманого ОСОБА_6 з урахуванням відчуження частки у статутному капіталі ТОВ «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК».

Стягувач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що постановою старшого державного виконавця Ляхової Т. Б. відкрито виконавче провадження за виконавчим листом від 20 квітня 2015 року, виданим Київським районним судом міста Харкова, про стягнення з ОСОБА_6 на її користь аліментів у розмірі 1/3 частини від усіх доходів та не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з 16 січня 2014 року. Внаслідок відчуження рухомого майна, частки у статутному капіталі ТОВ «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛГРУП ІНК», у січні 2016 року боржник ОСОБА_6 отримав доход у розмірі 1 781 200, 00 грн, що підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, витягами № 1000861978 та № 1000619276 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. На її заяву про обчислення заборгованості за аліментами з урахуванням цієї суми державний виконавець відповіді не надала, обчислення заборгованості не зробила.

Стягувач посилалася на положення підпункту «в» пункту 14.1.54 статті 14 ПК України, пункту 7 статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію юридичній фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», пункту 4 та пункту 6 Порядку функціонування порталу електронних сервісів юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, наказ Міністерства юстиції України від 31 березня 2015 року № 466/5 «Про деякі питання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних підприємців».

Не дотримавшись вимог зазначених положень, державний виконавець, на переконання стягувача, порушила вимоги статей 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 16 серпня 2016 року у задоволенні скарги ОСОБА_4 відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції обґрунтовувалась тим, що старший державний виконавець Київського ВДВС Харківського міського управління юстиції Ляхова Т. Б. при здійсненні виконавчих дій вжила усіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів реагування на заяву стягувача про продаж боржником частки корпоративних прав шляхом надання їй відповіді та направлення до суду заяви про роз'яснення, хоча й до неналежного суду.

Відповідно до Переліку видів доходів, які враховуються при визначені розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків та інших осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 (далі - Перелік), утримання аліментів з працівників проводиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом, а отримані грошові кошти за продані корпоративні права в ТОВ "АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК" не можуть вважатися заробітком в розумінні грошей, отриманих особою внаслідок будь-якої діяльності (виробничої, комерційної, посередницької та ін.). За правилами статті 167 ГК України володіння корпоративним правами не вважається підприємництвом, а тому грошові кошти, отримані від продажу корпоративних прав не є таким доходом, що включений до Переліку.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 14 грудня 2016 року ухвала суду першої інстанції залишена без змін.

Апеляційний суд під час постановлення ухвали погодився з висновками суду першої інстанції та відхилив доводи ОСОБА_4, що у ПК України визначається продаж корпоративних прав як доходи особи, оскільки перелік видів доходів, що враховуються при визначенні розміру аліментів, визначається постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року, а не Податковим кодексом України.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу Київського районного суду міста Харкова від 16 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 14 грудня 2016 року, ухвалити нове рішення про задоволення її скарги на бездіяльність державного виконавця.

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. На переконання заявника, судами не надано правової оцінки протиправній бездіяльності старшого державного виконавця Ляхової Т. Б., що виражається у ненаданні відповіді на клопотання про врахування доходу боржника від відчуження корпоративних прав у січні 2016 року. Вимоги скарги про протиправну бездіяльність старшого державного виконавця судами першої та апеляційної інстанцій не розглянуті. Суди не з'ясували, яким чином діяла державний виконавець при визначенні доходів боржника для нарахування аліментів на утримання дітей у межах виконавчого провадження обов'язок державного виконавця полягає у виявленні доходів та вжитті заходів щодо повного та своєчасного виконання судового рішення, втім, на переконання заявника, старший державний виконавець Ляхова Т. Б. цих обов'язків не виконала.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у праві.

Згідно з підпунктом 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України (у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України, судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Зазначену цивільну справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду 30 березня 2018 року.

Справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України.

За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначено за правилами статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 213 ЦПК України 2004 року, касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2014 року стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4, аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_8, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку, але не менше одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян на одну дитину, щомісячно, починаючи з 16 січня 2014 року до досягнення дітьми повноліття.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 02 квітня 2014 року змінено рішення Київського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2014 року, у резолютивній частині рішення визначено суму аліментів у розмірі 1/3 частини від усіх видів доходу та не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

На виконання судового рішення Київським районним судом м. Харкова 20 квітня 2015 року видано виконавчий лист № 640/537/14-ц про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання неповнолітніх дітей.

Постановою старшого державного виконавця Київського ВДВС Харківського МУЮ від 06 травня 2015 року відкрито виконавче провадження № 47596565 за згаданим виконавчим листом.

Державним виконавцем Київського ВДВС м. Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області ОСОБА_10 26 січня 2016 року обчислено заборгованість ОСОБА_6 зі сплати аліментів на користь ОСОБА_11, розмір якої станом на 30 листопада 2015 року визначено у розмірі 9 370, 41 грн.

Боржник 12 січня 2016 року перерахував заборгованість за аліментними платежами на депозитний рахунок Київського ВДВС м. Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області, яка 04 лютого 2016 року платіжним дорученням № 155 державною виконавчою службою перерахована стягувачу за наданими нею реквізитами.

ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу від 11 січня 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського МНО ОСОБА_12 за № 7, продав належні йому 98, 07 відсотків статутного фонду (капіталу) ТОВ «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛГРУП ІНК» та пов'язані з цією часткою корпоративні права за ціною 1 781 200, 00 грн.

ОСОБА_4 14 квітня 2016 року звернулась до державного виконавця Ляхової Т. Б. з клопотанням, в якому просила вжити заходи щодо стягнення з боржника ОСОБА_6 заборгованості зі сплати аліментів з доходу, отриманого ним внаслідок відчуження частки у статутному капіталі.

Листом від 21 квітня 2016 року № 6553 начальник Київського ВДВС м. Харкова Головного територіального управління юстиції в Харківській області повідомив ОСОБА_4, що питання, викладені в її клопотанні, будуть вирішені державним виконавцем після отримання відомостей з Київської ОДПІ м. Харкова, ГУ ДФС України у Харківської області та Департаменту державної реєстрації юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців Харківської області.

Згідно з відповіддю Київської ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області ОСОБА_6 декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2014-2015 роки, податкові декларації про майновий стан та доходи за 2014-2015 роки, а також звіт про розрахунок єдиного податку за 2015 рік до ОДПІ не надавав.

У відповіді Департаменту державної реєстрації юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців Харківської міської ради зазначено, що для надання інформації стосовно ТОВ «АІА ІНТЕРНЕШНЛ ГРУП ІНК» відсутні правові підстави, визначені в частині першій статті 30 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, легалізації громадських формувань».

Державний виконавець Ляхова Т. Б. 08 липня 2016 року звернулась до Київського районного суду м. Харкова із заявою, в якій просила роз'яснити, чи враховуються отримані боржником ОСОБА_6 грошові кошти від продажу частки у статутному капіталі ТОВ «АІА ІНТЕРНЕЙШНЛ ГРУП ІНК» при обчисленні розміру аліментів за виконавчим листом № 640/537/14-ц, виданим Київським районним судом м. Харкова.

Під час оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд керується положеннями СК України, Законом України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV), постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб».

Відповідно до статті 180 ЦК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з частиною третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

У частині першій статті 183 СК України зазначено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до статті 81 СК України перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 затверджено Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб (далі - Перелік).

Відповідно до пункту 1 цього Переліку утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом, в тому числі з: 1) основної заробітної плати за посадовим окладом, тарифною ставкою, відрядними розцінками тощо; 2) усіх видів доплат і надбавок до заробітної плати; 3) грошових і натуральних премій; 4) оплати за надурочну роботу, за роботу в святкові, неробочі та вихідні дні; 5) заробітної плати, що зберігається під час відпустки, а також з одержуваної при звільненні компенсації за невикористану протягом кількох років відпустку; 6) заробітної плати, що зберігається під час виконання державних і громадських обов'язків, та в інших випадках збереження середньої заробітної плати; 7) винагороди за загальні річні підсумки роботи підприємств та організацій; 8) винагороди, що виплачується штатним літературним працівникам газет, журналів, агентств друку, радіо, телебачення із фонду літературного гонорару, а також нештатним літературним працівникам, що підлягають державному соціальному страхуванню; 9) одноразової винагороди (відсоткових надбавок) за вислугу років; 10) допомоги по державному соціальному страхуванню, а також з допомоги по тимчасовій непрацездатності, що встановлені в колективних сільськогосподарських підприємствах; 11) доплат до допомоги по державному соціальному страхуванню, виплачуваних за рахунок підприємств, установ, організацій; 12) сум, виплачуваних для відшкодування збитків у зв'язку з втратою працездатності внаслідок каліцтва або іншого пошкодження здоров'я, за винятком сум для відшкодування витрат на догляд за ними, на додаткове харчування, санаторно-курортне лікування (включаючи оплату проїзду) і протезування потерпілих; 13) допомоги по безробіттю; 14) одержуваної пенсії, за винятком надбавок до пенсії, що виплачуються інвалідам першої групи на догляд за ними; 14-1) державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства, призначеної відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам; 15) стипендій, виплачуваних студентам в період навчання у вищих навчальних закладах, учням професійних навчально-виховних закладів та слухачам навчальних закладів підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів; 16) доходів від підприємницької діяльності, селянських (фермерських) господарств, кооперативів, об'єднань громадян, а також доходів, що припадають на частку платника аліментів від присадибної ділянки або підсобного господарства; 17) усіх видів заробітку, одержуваного адвокатами за роботу в юридичних консультаціях; 18) плати, отриманої за передачу в оренду земельної ділянки або земельної частки (паю); 19) інших видів заробітку.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що аліментні платежі стягуються з певних видів заробітку (доходу), які отримує працівник. Законодавець, визначаючи, з яких видів заробітку стягуються аліменти, ототожнює поняття заробіток та дохід, а тому твердження заявника, що під час визначення доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, необхідно керуватись правилами ПК України, мають бути відхилені Верховним Судом. У ПК України міститься загальне визначення доходу для цілей оподаткування, а не в розумінні того доходу, з якого стягуються аліментні платежі, у порівнянні із видами заробітку (доходу), визначеними Переліком.

Названий перелік як підзаконний нормативно-правовий акт не містить протиріч із СК України, який регулює питання утримання дитини батьками, у тому числі сплати аліментів. Наведені правові акти є спеціальними до спірних правовідносин, а тому їм надається перевага поряд із загальними нормативно-правовими актами.

При цьому відповідно до частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, зі змінами, внесеними Законом України від 23 грудня 2015 року №901-VIII, далі - Закон України «Про виконавче провадження») розмір заборгованості зі сплати аліментів визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення у порядку, встановленому СК України. У разі визначення суми заборгованості у частці від заробітку (доходу) розмір аліментів не може бути меншим ніж встановлено СК України.

Зважаючи на наведене, отримання доходу від відчуження корпоративних прав не є таким доходом у розумінні заробітку, який враховується під час розрахунку розміру аліментів.

Суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку діям суб'єкта оскарження, зазначивши, що державний виконавець зверталася до відповідних органів із запитами щодо доходів боржника, а також за роз'ясненнями, чи враховуються доходи від корпоративних прав під час розрахунку розміру аліментів.

Відповідно до частини другої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання.

Суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку діям державного виконавця, за результатами чого зробили висновок, що старший державний виконавець Київського ВДВС Харківського міського управління юстиції Ляхова Т. Б. при здійсненні виконавчих дій вжила усіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів, зокрема, своєчасно відкрила виконавче провадження, перерахувала грошові кошти, що надійшли від боржника, на зазначений стягувачем банківський рахунок, вжила заходи реагування на заяву стягувача про продаж боржником частки корпоративних прав шляхом наданні їй відповіді та направлення до суду заяви про роз'яснення, хоча й до неналежного суду.

Наведене спростовує доводи заявника, що суди розглянули не всі вимоги скарги на бездіяльність державного виконавця.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» № 3236/03).

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги спрямовані на зміну оцінки обставин справи і висновків суду не спростовують.

У частині першій статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду міста Харкова та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 14 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик