Чим обумовлюється активність сторони захисту в межах ст.290 КПК

Якщо обов’язок не виникає із умов застосування норми, це означає лише те, що слід активно користуватись своєю процесуальною можливістю. Принаймні так суд тлумачить право сторони захисту на відкриття матеріалів досудового розслідування. (Джерело: ЗіБ)

Суб’єктний підхід

Двогодинний вебінар у Вищій школі адвокатури присвятили застосуванню у практиці Верховного Суду ст.290 Кримінального процесуального кодексу. Спікером заходу виступила заслужений юрист України, адвокат, д.ю.н., професор Ірина Гловюк.

Як зазначила лектор, не зважаючи на те, що дана стаття міститься у кодексі з першого дня введення його в дію, але насправді питань щодо її застосування і до тепер дуже багато. Цікаво, що практика застосування ст.290 КПК все ж трансформується, якщо, наприклад, порівняти її із 2012 роком.

Зокрема йдеться і про практику застосування ч.12 цієї статті. Так, в ухвалі від 13.03.2018 у справі №336/6314/16-к Касаційний кримінальний суд дійшов висновку, що правило недопустимості доказів, передбачене ч.12 ст.290 КПК, стосується лише ситуації, коли сторона обвинувачення не виконала свій обов’язок надати стороні захисту доступ до матеріалів досудового розслідування, внаслідок чого та була позбавлена можливості ознайомитися з ними. Однак це правило не поширюється на ситуацію, коли сторона захисту, маючи доступ до матеріалів, за власним рішенням відмовилася від ознайомлення з ними повністю або в будь-якій частині.

Саме тому в цьому контексті слід пам’ятати про суб’єктів відкриття, для кожного з яких виконання вимог ст.290 КПК буде сформульоване по-різному.

Так, для сторони обвинувачення виконання цих вимог буде імперативним обов’язком. А зі сторони захисту обов’язок розглядається лише крізь призму наданого запиту прокурора. Для потерпілого ж обов’язку відкриття не виникає взагалі.

Однак, І.Гловюк порадила зважати не лише на саму наявність запиту прокурора, а й на те, чи був він вручений чи надісланий. Адже сам запит може бути виписаний, однак так і не вручений стороні захисту.

Недопустимість доказів

Спікер також розповіла про наявність різного тлумачення того, чи відбулося відкриття матеріалів. Один із цих підходів обґрунтовується цікавою концепцією, за якою необхідно розділяти докази, які стосуються предмету доказування, і докази, які цього не стосуються, але можуть впливати на допустимість доказів. Однак такий стан речей практично неможливо визначити наперед. Цей аспект розглядався зокрема у справі №737/838/16-к (постанова ККС від 11.05.2021).

Окремі аспекти застосування ст.290 КПК дійшли на розгляд об’єднаної палати. Вона звернула увагу на те, у яких випадках обумовлюється недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування. Зокрема, йдеться про ситуації, коли у таких матеріалах відсутня постанова з рішенням про призначення прокурора чи групи прокурорів, які здійснюють відповідні повноваження або процесуальне рішення про визначення старшого слідчого чи групи слідчих (постанова ОП ККС від 4.10.2021 у справі №724/86/20).

Не абсолютне, а обмежене

Не оминула І.Гловюк і питання застосування ст.290 КПК як конституційного права обвинуваченого мати достатні можливості для захисту. Зокрема, у рішенні ЄСПЛ у справі «Brandstetter v. Austria» міститься висновок про те, що право на змагальне провадження означає можливість для сторін знати і коментувати усі складові наданої доказової бази й усі зауваження, надані для того, щоб вплинути на рішення суду.

Проте, від обвинуваченого можливо очікувати наведення конкретних підстав для його клопотання про доступ до доказів, а національні суди мають право перевірити обґрунтованість цих причин (рішення у справах «C.G.P. v. the Netherlands», «Janatuinen v. Finland», «Leas v. Estonia», «Matanovic v. Croatia»).

Однак слід зважати на те, що право на розкриття необхідних доказів розглядається не як абсолютне, а як обмежене. Адже у певній кримінальній справі можуть бути присутні й конкуруючі інтереси, наприклад, національна безпека або необхідність захистити свідка, який може зазнати переслідування, або ж збереження поліцейських методів розкриття злочинів. Й ці інтереси необхідно врівноважити з правами обвинуваченого.

Уточнення щодо НС(Р)Д

На прикладі справи №751/7557/15-к (постанова Великої палати ВС від 16.01.2019 ) лектор розповіла і про особливості відкриття матеріалів НС(Р)Д та ОРД. Висновок у цій справі говорить про те, що за наявності відповідного клопотання процесуальні документи, які стали підставою для проведення НС(Р)Д і які не були відкриті стороні захисту в порядку, передбаченому ст.290 КПК, оскільки їх тоді не було в розпорядженні сторони обвинувачення, можуть бути відкриті іншій стороні, але суд не має допустити відомості, що містяться в цих матеріалах, як докази.

І.Гловюк додала, що пам’ятає, які панували думки у професійній спільноті щодо цієї постанови, однак крапка на цьому так і не була поставлена. В цьому ж році ВП чи-то відійшла від свого попереднього висновку чи-то уточнила його у постанові від 16.10.2019 у справі №640/6847/15-к. А от на те, що процесуальні документи, на підставі яких проводяться НС(Р)Д, не є самостійним доказом, вказав ККС у постанові від 24.03.2021 у справі №520/2989/16-к.

Медична документація

Окремий блок вебінару лектор присвятила особливостям відкриття медичної документації. Так, у постанові від 27.01.2020 ОП ККС сформулювала висновок, відповідно до якого відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст.290 КПК не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом.

Практика оцінки саме способів та порядку отримання медичної документації знайшла розвиток і надалі, наприклад у постанові ККС від 4.03.2020 у справі №559/572/18.

А питання щодо подання документації експерту досліджувалось у постанові ККС від 21.07.2021 у справі №552/1884/20. Суд наголосив на тому, що згідно із ч.4 ст.69 КПК, експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи — у даному випадку йшлося про медичну документацію та рентген-знімки. Саме тому процесуальна форма збирання доказів була порушена, оскільки слідчий мав би особисто отримати від потерпілої медичні документи, оглянути їх і надати експертові разом з постановою про залучення експерта для проведення експертизи.

Свідки і ініціатива

Зупинилася спікер і на тому, що не повинно відкриватися у порядку ст.290 КПК. Як було вже зазначено вище, до таких виключень відносяться зокрема свідки та інформація, якою вони володіють.

Так, у постанові ККС від 17.03.2020 у справі №691/1358/15-к суд наголосив на тому, що доводи прокурора про невідкриття стороною захисту під час досудового розслідування показань свідка та визнання їх недопустимими, не заслуговують на увагу. А з огляду на вимоги ст.23 КПК показання учасників кримінального провадження суд отримує усно і може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках передбачених кодексом. До того ж, КПК не зобов’язує сторону захисту фіксувати будь-яким чином показання свідків захисту під час досудового розслідування. Загалом, І.Гловюк звернула увагу на те, що ВС доволі однозначно й неодноразово висловлювався з приводу нерозкриття свідків.

Та попри те, що обов’язок сторони захисту відкривати матеріали у порядку ст.290 КПК не є імперативним, спікер навела в якості прикладів кілька рішень, які визначають те, що сторона захисту має проявляти активність при ознайомленні із матеріалам ст.290 КПК. Така позиція суду зокрема була викладена у постанові ККС від 11.02.2020 у справі №596/927/17 та постанові ККС від 11.05.2021 у справі №737/838/16-к.

У випадку якщо така активність вчасно виявлена не була, застосовується презумпція того, що захисник ознайомився з усім, з чим хотів ознайомитись. Тож в інтересах самих адвокатів користуватись можливостями ст.290 КПК якомога раніше.

Автор статті: НІКА РОМАНОВА, Ірина Гловюк