Главная Блог ... Аналитические статьи Статьи 10 визначальних рішень Верховного Суду України у податкових спорах у 2015 році 10 визначальних рішень Верховного Суду України у п...

10 визначальних рішень Верховного Суду України у податкових спорах у 2015 році

  • Автор: 

    Автор не указан

  • 1

  • 0

  • 4609

Отключить рекламу
 - tn1_10_viznachalnih_rishen_verhovnogo_sudu_ukraini_u_podatkovih_sporah_u_2015_rotsi_568a424e1ef37.jpg

У попередні роки Верховному Суду України вдавалось здивувати платників податків як приємними несподіванками, збагативши судову практику своїми рішеннями, так і правовими позиціями, що змінили хід практики, яка склалася впродовж останніх років. Цей рік не став виключенням. Тому пропонуємо Вашій увазі огляд топ десяти рішень Верховного Суду України у податкових спорах за 2015 рік.

Читайте статтю: 10 определяющих решений судов Украины по версии ЮРЛИГА в 2015 году

1. Безпідставне видання наказу на податкову перевірку або його видання з порушеннями призводить до визнання перевірки незаконною.

27 січня 2015 року Верховний Суд України постановив рішення по справі № 21-425а14 за позовом ТОВ «Будгарантінвест-55» до Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області про визнання незаконним наказу про проведення документальної невиїзної позапланової перевірки та визнання протиправними дій.

Суд зазначив, що згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПК України) вбачається, що виявлені факти, які свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, можуть бути підставою для проведення перевірки лише у випадку, коли сумніви не усунуті наданими поясненнями та документальними підтвердженнями.

За таких обставин у контролюючого органу є право на оцінку пояснень і їх документальних підтверджень. Якщо ці пояснення необґрунтовані або документально непідтверджені, перевірка може бути призначена.

Важливим є те, що право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду такої перевірки. Реалізація такого права за відсутності обов'язку у контролюючого органу повідомляти про перевірку до її проведення була б неможливою.

Верховний Суд України дійшов висновків, що лише дотримання встановлених умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місцем проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Саме невиконання вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 ПК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте на підставі незаконного або протиправного наказу може бути скасоване.

2. Примусове погашення заборгованості з бюджетного відшкодування за виконавчим документом є неможливим.

16 вересня 2015 року Верховним Судом України було винесено рішення у справі № 2а/0570/17001/2012 за позовом ПАТ «Донагроімпекс» до ДПІ у Ворошилівському районі м. Донецька ГУ МДЗ України в Донецькій області, ГУ Державної казначейської служби у м. Донецьку Донецької області про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ.

Верховний Суд України зазначив, що повернення помилково та/або надмірно сплачених митних платежів із Державного бюджету України є виключними повноваженнями митних органів та органів державного казначейства, а відтак — суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення таких платежів. Те саме стосується й повернення надмірно сплачених сум податкових зобов’язань, оскільки умови такого повернення також урегульовано статтею 43 ПК України.

Таким чином, Верховний Суд України виключив можливість стягнення з бюджету простроченої заборгованості з відшкодування ПДВ за судовим рішенням.

Натомість, відшкодувати ПДВ з бюджету можна або шляхом отримання висновку фіскального органу, який в подальшому має бути виконаний органом державного казначейства, або зверненням до суду з вимогою зобов’язати контролюючий орган виконати покладені на нього Законом і підзаконними актами обов’язки щодо надання органу казначейства висновку про повернення відповідних сум коштів із відповідного бюджету.

Отже, безпосередньо стягнути кошти з бюджету за виконавчим документом, виданим судом, платник податків, на думку ВСУ, не може.

Аналізуйте судовий акт: Без висновку органу казначейства, щодо суми ПДВ, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, суд не може вирішувати питання стягнення ПДВ на користь платника податку (Постанова ВСУ у справі 2а/0570/17001/2012 від 16 вересня 2015р.)

3. Податкові накладні, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, не можуть вважатися належно оформленими.

22 вересня 2015 року Верховним Судом України було винесено рішення у справі № 810/5645/14 за позовом ТОВ «Фоззі-Фуд» до ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Верховний Суд України виходив з того, що відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, – продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи – продавця або податкова адреса фізичної особи – продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, – покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Таким чином, податкові накладні, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

У цій справі Верховний Суд України дійшов висновків, що оскільки суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не перевірили фактичні дані, які б підтвердили підписання належною особою будь-яких первинних документів контрагента ТОВ «Фоззі-Фуд», тому Суд вважав за доцільне направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Раніше Верховний Суд України дотримувався іншої позиції, де визначальним критерієм для підтвердження права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування є реальність вчинюваної господарської операції, тобто встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов'язань платника податку внаслідок придбання ним товарів (послуг), що використовуються таким платником у своїй господарській діяльності.

Суд виходив із залежності між складанням податкової накладної та реальністю господарської операції, яку ця накладна засвідчує. При цьому акцентував увагу на тому, що підписання податкової накладної невстановленою особою може бути підставою для не врахування податкового кредиту не самі собою, а лише за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність відповідної господарської операції.

Підсумовуючи викладене, варто зробити висновок, що складена з відповідними дефектами податкова накладна (у тому числі підписана неуповноваженою чи невстановленою особою від імені фіктивного суб'єкта господарювання), не може використовуватися для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування, але тільки за умови, якщо буде встановлена відсутність факту здійснення господарської операції. В іншому разі можливість формування платником податку податкового кредиту та/або суми бюджетного відшкодування з ПДВ за допомогою отриманих навіть від фіктивної особи контрагентів не виключається, якщо буде підтверджений факт придбання товарів (послуг) від імені фіктивного суб'єкта господарювання. Виняток становить ситуація, за якої буде доведено обізнаність платника податку із протиправним характером діяльності його контрагента.

Але цей висновок не буде слугувати прецедентом для інших подібних справ, оскільки практика боротьби з податковими шахрайствами показує, що до кожної конкретної справи треба підходити індивідуально, зважаючи на особливі фактичні обставини справи.

4. Фізична особавласник нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

7 липня 2015 року Верховним Судом України було винесено рішення у справі № 826/12388/13-а за позовом фізичної особи до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення щодо нарахування грошового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб.

Верховний Суд України змінив практику Вищого адміністративного суду України, який задовольняв позовні вимоги, виходячи із того, що оскільки земельна ділянка, за користування якою позивачу нараховано земельний податок, обліковується за юридичною особою – власником земельної ділянки, то обов'язку сплачувати земельний податок за користування зазначеною земельної ділянкою, яка знаходиться під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями у позивача немає.

Суд зазначив, що хоча позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, але виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку у фізичної особи виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

5. ДПС надсилає повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням державному реєстратору для вжиття заходів.

20 жовтня 2015 року Верховним Судом України було винесено рішення у справі № 1570/6714/2012 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Емералд Спорткар» до відділу державних реєстраторів виконавчого комітету Одеської міської ради та державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області про скасування запису та рішення.

Верховний Суд України виходить з того, що відповідно до пункту 12.4 розділу XII Порядку обліку платників податків і зборів щодо кожного платника податків, щодо якого виявлена відсутність його за місцезнаходженням (місцем проживання) та не з'ясоване його фактичне місцезнаходження (місце проживання), підрозділ органу ДПС, який з'ясував зазначений факт, готує та передає підрозділам податкової міліції запит на встановлення місцезнаходження (місця проживання) платника податків за формою, що затверджується центральним органом ДПС. До Єдиного банку даних юридичних осіб та Реєстру самозайнятих осіб вносяться дані про подання запиту.

В силу приписів пункту 12.5 розділу XII Порядку обліку платників податків і зборів, якщо за результатами заходів щодо встановлення фактичного місцезнаходження юридичної особи підрозділами податкової міліції буде підтверджено відсутність такої особи за місцезнаходженням або встановлено, що фактичне місцезнаходження юридичної особи не відповідає зареєстрованому місцезнаходженню, керівник (заступник керівника) органу ДПС приймає рішення про направлення до відповідного державного реєстратора повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням за формою № 18-ОПП (додаток 21) для вжиття заходів, передбачених частиною восьмою статті 19 Закону № 755-IV.

Аналогічні правила встановлення місцезнаходження платника податків закріплені і Положенням про організацію взаємодії підрозділів податкової міліції з іншими структурними підрозділами органів державної податкової служби для встановлення місцезнаходження платника податків, зокрема підпунктами 3.1.1, 3.1.2 пункту 3.1 розділу ІІ, – щодо кожного платника податків, який відсутній за місцезнаходженням (місцем проживання) та місцезнаходження (місце проживання) якого не з'ясовано, структурний підрозділ органу ДПС проводить такі заходи: шляхом спілкування (телефон, пошта, факс, виїзд за місцезнаходженням тощо) із платником податків з'ясовує його фактичне місцезнаходження (місце проживання); за допомогою Єдиного банку даних платників податків встановлює місце проживання засновників і керівників платника податків та отримує інформацію стосовно інших платників податків, де зазначені особи є засновниками чи керівниками.

Відповідно до пункту 3.2 розділу ІІ Положення про організацію взаємодії підрозділів податкової міліції з іншими структурними підрозділами органів державної податкової служби для встановлення місцезнаходження платника податків у разі підтвердження відсутності платника податків за місцезнаходженням (місцем проживання) структурний підрозділ органу ДПС, який є ініціатором запиту, готує за відповідною формою запит на встановлення місцезнаходження (місця проживання) платника податків та направляє до підрозділу податкової міліції.

Підрозділ органу ДПС надсилає повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням (форма № 18-ОПП) державному реєстратору для вжиття заходів, передбачених абзацом 2 частини 14 статті 19 Закону № 755-IV, лише після здійснення дій, передбачених Порядком обліку платників податків і зборів, затвердженим наказом ДПА від 22 грудня 2010 року № 979 та Положенням про організацію взаємодії підрозділів податкової міліції з іншими структурними підрозділами органів державної податкової служби для встановлення місцезнаходження платника податків, затвердженим наказом ДПА від 17 травня 2010 року № 336, для встановлення фактичного місцезнаходження юридичної особи.

6. Тимчасова митна декларація не дає права формувати податковий кредит з ПДВ.

23 червня 2015 року Верховним Судом України було винесено рішення у справі № 2а-18022/12/2670 за позовом підприємства з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна» до Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України – Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення.

Суд зазначив, що тимчасова або неповна декларація не є завершальним документом, її подання не є фактом завершення декларування, а передбачає лише спрощений порядок випуску товарів у вільний обіг. Таке спрощення покладає на декларанта обов'язок протягом 30 днів з дня випуску товарів у вільний обіг подання митної декларації, заповненої у звичайному порядку, тим самим забезпечується завершеність процедури декларування. Прийняття митним органом такої декларації і є завершальним юридичним фактом правовідносин митного оформлення.

Таким чином, у цій справі Верховний Суд України дійшов висновків, що після подання тимчасової митної декларації можливі зміни щодо зазначених у ній відомостей, зокрема й вартості ввезеного на митну територію товару, що є базою оподаткування ПДВ, остаточні ж відомості про такі товари будуть міститись у митній декларації, заповненій у звичайному порядку. Тому у разі випуску товарів у вільний обіг у спрощеному порядку з поданням платником тимчасової митної декларації суми ПДВ відносяться до податкового кредиту на підставі поданої платником та прийнятої митним органом митної декларації, заповненої у звичайному порядку з установленим обсягом даних, яка підтверджує завершення декларування ввезеного на митну територію товару (за умови дотримання інших вимог щодо формування податкового кредиту).

Фактично вищенаведена постанова суперечить практиці, яка склалася за останні роки, адже для сплати ПДВ митної декларації достатньо, а для формування податкового кредиту – ні.

7. Помилкове визначення коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні під час сплати податкового зобов’язання не є достатньою підставою для висновку про несплату грошового зобов’язання.

16 червня 2015 року Верховним Судом України було винесено рішення у справі № 21-377а15 за позовом публічного акціонерного товариства «Хмельницькгаз» до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області, третя особа – Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області (далі – ГУ Держказначейства), про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Верховний Суд України виходить з того, що відповідно до пункту 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилом пункту 126.1 статті 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу. Зокрема, при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, – у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Таким чином, за несплату платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання у певний термін законодавець для такого платника передбачив негативні наслідки у вигляді штрафних санкцій.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України зазначила, що здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений пунктом 57.1 статті 57 ПК України, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених пунктом 126.1 статті 126 ПК України.

Крім того, на думку колегії суддів, для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов'язання необхідно встановити, що у строк, передбачений пунктом 57.1 статті 57 ПК України, платник податків не вчинював дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету. А оскільки такі суми зараховуються на єдиний казначейський рахунок, то помилкове визначення коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов'язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений вказаною нормою ПК України строк, а відтак і для застосування на підставі пункту 126.1 статті 126 ПК України штрафних (фінансових) санкцій.

Таким чином, якщо платник податку сплатив у строки податок, але вказав коди іншого податку, то не вважається, що він пропустив строк сплати податку, а належним чином виконав свої податкові зобов’язання і накладати штраф контролюючі органи не можуть.

8. Митний контроль після завершення митного оформлення можливий за умови обґрунтованої підозри.

29 вересня 2015 року Верховним Судом України було винесено рішення у справі № 804/6137/13-а за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Лайт Україна» до Чопської митниці Міністерства доходів і зборів України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Згідно з пунктом 54.4 статті 54 ПК України у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, митний орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов'язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.

Контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях (підпункт 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 ПК України ).

Згідно зі статтею 351 МК України предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств. Документальна невиїзна перевірка проводиться у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих митному органові документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності – резидентів України.

Аналіз наведених норм свідчить про можливість митного контролю після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.

Крім того, оскаржуване рішення суду касаційної інстанції не відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах Верховного Суду України від 7 листопада 2011 року, 26 червня 2012 року та 4 липня 2013 року (справи №№ 21-223а11, 21-130а12, 21-202а13 відповідно), згідно з якою, якщо митний орган, приймаючи ВМД, самостійно визначає митну вартість товару та пропускає товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому він не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов'язань, за винятком випадку, коли за наслідками службової перевірки або розгляду кримінальної справи встановлено змову між декларантом і митним органом, спрямовану на заниження обов'язкових платежів.

В інших випадках, за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України, митний орган має право продовжити здійснення митного контролю, за наслідками якого донарахувати обов'язкові платежі, якщо протиправні дії декларанта спричинили їх недобір.

Суд установив, що підставою для прийняття Митницею податкових повідомлень-рішень від 30 квітня 2013 року №№ 61, 62 про донарахування Товариству грошових зобов'язань із ввізного мита та ПДВ стали документи, отримані від митних органів Угорщини, з яких митний орган встановив загальну суму вартості ввезеного Товариством на митну територію України товару, відмінну від вартості заявленої декларантом. У справі, що розглядається, митний орган не визначав митну вартість товару, яка була задекларована Товариством самостійно.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України погоджується з висновком апеляційної інстанції про те, що невиїзна документальна перевірка була проведена Митницею на законних підставах, а податкові повідомлення-рішення прийняті Митницею правомірно та відповідно до норм чинного законодавства, оскільки Митниця за обґрунтованої підозри продовжила митний контроль за ввезеним Товариством товаром і на підставі документів, отриманих від митних органів Угорщини, встановила розбіжності в сумі вартості ввезеного Товариством на митну територію України товару, яка відмінна від вартості, заявленої декларантом при його розмитненні.

9. Особа, яка є учасником договору про спільну діяльність має право включати відповідні витрати до валових у разі якщо така особа є платником податку, а не за наявності в неї спеціального дозволу на користування надрами.

16 червня 2015 року Верховним Судом України було винесено рішення у справі № 21-39а15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Укренерго» до державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Львівській області, Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Львівській області, третя особа – дочірнє підприємство Національної акціонерної компанії «Надра України» «Західукргеологія» про скасування податкового повідомлення-рішення.

Облік результатів спільної діяльності ведеться платником податку, уповноваженим на це іншими сторонами згідно з умовами договору, окремо від обліку господарських результатів такого платника податку. Порядок податкового обліку та звітності результатів спільної діяльності встановлюється центральним податковим органом (підпункти 7.7.2 та 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 Закону № 334/94-ВР).

На виконання вимог зазначеної норми Закону № 334/94-ВР ДПА затвердила Порядок ведення обліку, який в силу вимог пункту 2 застосовується особою, яка уповноважена іншими сторонами згідно з умовами договору про спільну діяльність вести облік результатів спільної діяльності (далі – уповноважений платник), та учасниками такого договору.

Згідно із пунктом 4 Порядку ведення обліку, якщо договір про спільну діяльність укладено між платником (платниками) податку на прибуток підприємств (далі – податок) та особою (особами), що не є платником (платниками) податку, то уповноваженим платником, у частині ведення податкового обліку, може бути виключно особа, що є платником податку.

Також, за цим Порядком, зокрема пунктами 10, 14, передбачена можливість уповноваженого платника включати до складу валових витрат відповідні витрати.

Відповідно до підпункту 5.2.5 пункту 5.2 статті 5.2 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включалися, зокрема, суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов’язкових платежів), установлених Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-ХІІ «Про систему оподаткування» (далі – Закон № 1251-ХІІ) (крім тих, що прямо не визначені у переліку податків, зборів (обов’язкових платежів), визначених зазначеним Законом), включаючи рентні платежі. При цьому пунктами 9, 12 частини першої статті 14 Закону

№ 1251-ХІІ прямо визначено, що рентні платежі та збір на геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, належать до загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів).

Отже, на час виникнення спірних відносин передбачалось право платника податків на включення до складу валових витрат сум внесених (нарахованих) рентних платежів та збору на геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, законодавець виходячи із специфіки цих договірних відносин передбачив згідно з умовами договору про спільну діяльність можливість уповноважувати одного із учасників такого договору вести податковий облік, у тому числі сплачувати податкові зобов’язання, які виникають у результаті здійснення спільної діяльності та включати відповідні витрати до валових у разі, якщо така особа є платником податку, а не за наявності в неї спеціального дозволу на користування надрами.

10. Початок перебігу десятиденного строку для сплати зазначеного у декларації податкового зобов’язання пов’язаний із першим робочим днем після вихідного або святкового дня.

9 червня 2015 року Верховним Судом України було винесено рішення у справі № 21-18а15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Самсунг Електронікс Україна Компані» до Окружної державної податкової служби – Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Верховний Суд зазначив, що пунктом 57.1 статті 57 ПК України передбачено, що платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Водночас вказана норма не містить посилання конкретно на підпункт 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 ПК України щодо визначення строків подання податкової декларації, а містить лише загальне поняття – «граничний строк, передбачений цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом».

Натомість пункт 49.20 статті 49 ПК України чітко визначає, що якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.

У вказаному пункті статті 49 ПК України немає поняття «переноситься», а вжито термін «вважається», що не допускає жодних двозначних трактувань.

Відповідно до пункту 56.21 статті 56 ПК України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Європейська конвенція про обчислення строків (ETS № 76) від 16 травня 1972 року, яка застосовується до обчислення строків у цивільних, комерційних і адміністративних справах, у статті 5 вказує, що при обчисленні строку суботи, неділі та офіційні свята враховуються. Однак, якщо diesadquem (для цілей цієї Конвенції термін «diesadquem» означає день, у який строк спливає) строку, до спливу якого має бути здійснена та чи інша дія, припадає на суботу, неділю, офіційне свято чи день, який вважається офіційним святом, встановлений строк продовжується на перший робочий день, який настає після них.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі якщо останній день строку подання податкової декларації, передбачений підпунктом 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 ПК України, припадає на вихідний або святковий день, граничним строком подання такої декларації є перший після нього робочий день. Тому початок перебігу встановленого пунктом 57.1 статті 57 ПК України десятиденного строку для сплати зазначеного у декларації податкового зобов’язання пов’язаний саме із таким робочим днем.

Джерело: TAXLINK

  • 4609

    Просмотров

  • 0

    Коментарии

  • 4609

    Просмотров

  • 0

    Коментарии


  • Отключить рекламу

    Оставьте Ваш комментарий:

    Добавить

    Другие наши сервисы:

    • Бесплатная консультация

      Получите быстрый ответ на юридический вопрос в нашем мессенджере , который поможет Вам сориентироваться в дальнейших действиях

    • ВИДЕОЗВОНОК ЮРИСТУ

      Вы видите своего юриста и консультируетесь с ним через экран, чтобы получить услугу, Вам не нужно идти к юристу в офис

    • ОБЪЯВИТЕ СОБСТВЕННЫЙ ТЕНДЕР

      На выполнение юридической услуги и получите самое выгодное предложение

    • КАТАЛОГ ЮРИСТОВ

      Поиск исполнителя для решения Вашей проблемы по фильтрам, показателям и рейтингу

    Популярные аналитические статьи

    Смотреть все статьи
    Смотреть все статьи
    logo

    Юридические оговорки

    Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.

    Полный текст