«Зоріна та інші проти України»: ЄСПЛ встановив порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції внаслідок неефективного розслідування обставин смерті родичів Заявників (ст. 2 Конвенції, заяви № 20295/07 та 3 інші, від 14.02.2019 р.)

Фабула судового акта: Заявниками є громадяни України О.К. Зоріна, Н.П. Козак, Л.В. Денисова, М.І. Копищук та Н.У. Копищук. Заявники звернулися до ЄСПЛ у зв`язку з неефективними розслідуваннями смерті їхніх родичів, які загинули за підозрілих обставин.

Уряд стверджував, що компетентні національні органи діяли сумлінно і оперативно.

Щодо заяви О.К. Зоріної. Син Заявниці був збитий автомобілем на пішохідному переході, внаслідок чого помер. Було порушено кримінальну справу, проте слідчі органи вчасно не встановили місцезнаходження підозрюваного. У той же час, протягом більш ніж десяти років існували суттєві розбіжності між висновками технічних експертиз, які унеможливлювати розгляд справи. Проте, такі недоліки не були усунуті, а підозрюваний покинув Україну і кримінальне провадження було припинено за закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Щодо заяви Н.П. Козак. Шестирічний син Заявниці зник, а згодом було знайдене його тіло. Кримінальна справа неодноразово поновлювалася, а також направлялася на дорозслідування судом. Слідчі органи не забезпечили збирання усіх можливих доказів, які могли підтверджувати вину підозрюваного (в тому числі не дослідили його одяг на предмет наявності слідів крові сина Заявниці). Суд встановив, що зізнання обвинуваченого не може встановлювати його вину, оскільки обвинувачений страждав на шизофренію, а будь-які інші докази його вини були відсутні. Таке рішення переглядалося в апеляції і касації, проте було залишене без змін. Згодом міліція здійснювала додаткове розслідування обставин сиерті сина Заявниці, проте встановити всі обставини через значний проміжок часу з моменту події (близько 13,5 років) – не вдалося.

Щодо заяви Л.В. Денисової. Брата Заявниці було знайдено мертвим у його квартирі. Судово-медична експертиза встановила, що він помер від ішемічної хвороби серця. Верховний Суд України скасував рішення судів першої та апеляційної інстанції про відмову у відкритті справи. Верховний Суд України вказав, що не було жодних доказів щодо ішемічної хвороби брата Заявниці до дня його смерті, а слідчі органи не зібрали докази, що вказували на можливе вбивство брата Заявниці. Під час подальших розслідувань вказані недоліки так і не було усунуто.

Щодо заяви М.І. Копищука та Н.У. Копищук. Донька Заявників була знайдена мертвою, офіційною причиною смерті вважалося отруєння чадним газом. На думку Заявників, їхню доньку було вбито. Незважаючи на те, що було проведено низку судово-медичних експертиз, жодна з них не дозволила переконливо встновити причину смерті доньки Заявників. Справу відправляли на дорозслідування, було проведено декілька ексгумацій. Остання ексгумація була проведена майже через три роки після смерті, і оскільки тіло знаходилося у стані розкладу, судово-медична експертиза не змогла встановити причину смерті доньки Заявників. Під час останнього направлення справи на дорослідування суд звернув увагу на розбіжності у показаннях свідків, висновках експертів та ін.

ЄСПЛ наголосив, що пункт 1 статті 2 Конвенції зобов'язує державу не лише утримуватися від умисного та незаконного позбавлення життя, але і вживати заходів для захисту життя осіб, які перебувають під її юрисдикцією, в тому числі, здіснювати ефективне офіційне розслідування обставин смерті за підозрілих обставин. ЄСПЛ констатував, що не кожне розслідування обов'язково є успішним, проте воно повинно повинно встановити обставини події та зробити можливим покарання винних. Дотримання процесуальних вимог статті 2 Конвенції оцінюється на підставі декількох взаємопов'язаних параметрів: адекватності слідчих дій, швидкості та незалежності розслідування, залучення членів сім'ї померлого до розслідування. Оперативне реагування в подібних випадках має важливе значення для підтримки суспільної довіри до відповідності дій влади верховенству права та вимогам законності. Натомість, ЄСПЛ констатував, що у справах Зявників розслідування смерті їхніх родичів було розпочато із суттєвою затримкою.

ЄСПЛ відзначив, що ефективність розслідування серед іншого передбачає ретельність у збиранні та дослідженні доказів. Проте у справах Заявників відмова слідчих органів від вчасного здійснення усіх необхідних слідчих дій унеможливила встановлення обставин загибелі родичів Заявників.

З огляду на вищевказане, ЄСПЛ встановив порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції.

Аналізуйте судовий акт:«Ігор Шевченко проти України» (Igor Shevchenko v. Ukraine), заява № 22737/04

«Басюк проти України» Basyuk v. Ukraine, заява № 51151/10

«Мустафа Тундж і Феджіре Тундж проти Туречиини» [ВП] (Mustafa Tunç and Fecire Tunç v. Turkey [GC]), заява 24014/05

«Юрій Слюсар проти України» (Yuriy Slyusar v. Ukraine), заява № 39797/05

«Пол та Одрі Едвардс проти Сполученого Королівства» (Paul and Audrey Edwards v. the United Kingdom), no. 46477/99

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «ЗОРІНА ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF ZORINA AND OTHERS v. UKRAINE)

(Заява № 20295/07 та 3 інші заяви -

див. перелік у додатку)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

14 лютого 2019 року

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Зоріна та інші проти України»

Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Сіофра О’Лірі (Síofra O’Leary), Голова,
Лятіф Гусейнов (Lәtif Hüseynov),
Ладо Чантурія (Lado Chanturia), судді,
та Мілан Блашко (Milan Blaško), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 22 січня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі
статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі – Уряд).

3. Уряд заперечив проти розгляду комітетом заяв № 24328/08 та
№ 65898/11. Розглянувши заперечення Уряду, Суд відхиляє його.

ФАКТИ

4. Перелік заявників та відповідні деталі заяв наведені в таблиці у додатку.

5. Заявники скаржились на неефективне розслідування смертей їхніх родичів, які очевидно померли за підозрілих обставин.

ПРАВО

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

6. Беручи до уваги схожість порушених за Конвенцією питань Суд відповідно до пункту 1 Правила 42 Регламенту Суду вирішує об’єднати заяви та розглянути їх спільно в одному рішенні.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ

7. Заявники скаржилися на неефективність розслідування смертей їхніх родичів, які загинули у дорожньо-транспортній пригоді або за обставин, які могли вважатися підозрілими, за відсутності доказів причетності представників держави (відповідні факти заяв наведені у пункті 16 та в таблиці у додатку). Вони посилалися на статтю 2,
пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції.

8. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи, вважає, що зазначені скарги мають розглядатися за статтею 2 Конвенції (див. рішення у справі «Ігор Шевченко проти України» (Igor Shevchenko v. Ukraine),
заява № 22737/04, пункт 38, від 12 січня 2012 року). Відповідна частина цього положення передбачає:

«1. Право кожного на життя охороняється законом. (...)»

A. Прийнятність

9. У заяві № 20295/07 аварія, про яку йдеться, сталася 30 серпня
1996 року, приблизно за один рік до набрання Конвенцією чинності для України 11 вересня 1997 року.

Проте після цієї дати слідство тривало ще п’ятнадцять років та сім місяців. З огляд на це Суд вважає, що стверджуване порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції після 11 вересня 1997 року підпадає під дію часової юрисдикції Суду (див. згадане рішення у справі «Ігор Шевченко проти України» (Igor Shevchenko v. Ukraine), пункт 47 та 48).

10. Суд зазначає, що скарги у цих справах не є явно необґрунтованими у розмінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вони є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.

B. Суть

1. Доводи сторін

11. Уряд доводив, що Конвенцію порушено не було. Зокрема, він зазначив, що слідчі органи негайно порушили кримінальні справи щодо смертей родичів заявників (заяви № 20295/07 та № 24328/08) або здійснили усі необхідні слідчі дії, щоб дійти висновку про відсутність необхідності у розслідуванні (заява № 65898/11 та № 52601/12). Компетентні слідчі органи діяли сумлінно та оперативно; вони здійснили усе можливе для розслідування обставин справ; а тривалість слідства була виправдана необхідністю провести значну кількість слідчих дій.

12. Заявники не погодилися з твердженнями Уряду про проведення ефективного розслідування у їхніх справах. Вони зазначили, що слідчі органи діяли неоперативно та не забезпечили збір доказів, пов’язаних з подіями. Заявники також стверджували, що слідство у їхніх справах було неупорядкованим та характеризувалося тактичними недоліками, які перешкодили встановленню відповідальних осіб або причин смерті їхніх родичів.

2. Оцінка Суду

13. Суд повторює, що пункт 1 статті 2 Конвенції зобов’язує державу не лише утриматися від умисного та незаконного позбавлення життя, але й вживати належних заходів для захисту життя осіб, які перебувають під її юрисдикцією (див. рішення у справі «Л.С.Б. проти Сполученого Королівства» (L.C.B. v. the United Kingdom), від 09 червня 1998 року, пункт 36, Збірник рішень Європейського суду з прав людини 1998-III). Це передбачає впровадження ефективних положень кримінального законодавства, спрямованих на попередження вчинення злочинів проти особи та підкріплених правоохоронною системою для запобігання, припинення та покарання за порушення таких положень (див. рішення у справі «Осман проти Сполученого Королівства» (Osman v. the United Kingdom), від 28 жовтня 1998 року, пункт 115, Збірник 1998‑VIII).

14. Конкретніше, зобов’язання захищати право на життя за
статтею 2 Конвенції у поєднанні із загальним обов’язком держави за статтею 1 Конвенції «гарантувати кожному, хто перебуває під [її] юрисдикцією, права і свободи, визначені в ... Конвенції» за своєю суттю вимагає проведення ефективного офіційного розслідування, якщо особи померли за підозрілих обставин. Це зобов’язання не обмежується справами, в яких було встановлено, що смерть була заподіяна представником державами. Сам факт того, що державні органи були поінформовані про смерть, ipso facto призведе до виникнення зобов’язання за статтею 2 Конвенції провести ефективне розслідування обставин, за яких вона відбулася (див., наприклад, рішення у справах «Райлян проти Молдови» (Railean v. Moldova),
заява № 23401/04, пункт 28, від 05 січня 2010 року; «Басюк проти України» (Basyuk v. Ukraine), заява № 51151/10, пункти 56 та 57,
від 05 листопада 2015 року та згадане рішення у справі «Ігор Шевченко проти України» (Igor Shevchenko v. Ukraine), пункт 56). Зобов’язання провести розслідування не є обов’язком досягнення результатів, а обов’язком вжиття заходів. Суд погоджується, що не кожне розслідування обов’язково має бути успішним або дійти висновку, який співпадає із викладом подій скаржника. Проте воно, у принципі, має бути здатним призвести до встановлення фактів справи, а якщо твердження виявляться правдивими – до встановлення та покарання винних осіб (див. рішення у справі «Пол та Одрі Едвардс проти Сполученого Королівства» (Paul and Audrey Edwards v. the United Kingdom), заява № 46477/99, пункт 71, ЄСПЛ 2002‑II).

15. Після виникнення зобов’язання провести розслідування дотримання процесуальних вимог за статтею 2 Конвенції оцінюється на підставі декількох основних критеріїв: належність слідчих дій, оперативність розслідування, залучення членів родини померлого та незалежність розслідування. Ці елементи є взаємопов’язаними і кожен з них окремо не може бути самоціллю (див. рішення у справі «Мустафа Тунч і Фечіре Тунч проти Туреччини» [ВП] (Mustafa Tunç and Fecire Tunç v. Turkey) [GC], заява № 24014/05, пункт 225,
від 14 квітня 2015 року).

16. Повертаючись до обставин цих справ, Суд зазначає, що родичі заявників або померли у дорожньо-транспортній пригоді (заява № 20295/07), або були знайдені мертвими з ознаками серйозних тілесних ушкоджень (заяви № 24328/08 та № 52601/12), або померли
за невідомих обставин, які могли вважатися підозрілими (заява№ 24328/08). Доказів причетності представників влади до можливого вбивства родичів заявників не було (відповідні факти заяв наведені в таблиці у додатку).

17. Насамперед Суд звернув увагу на значну затримку на початку здійснення перевірок щодо смертей родичів заявників. Зокрема, у заявах № 65898/11 та № 52601/12 з дати смерті родичів заявників до дати порушення кримінальних справ пройшло більше року. До того ж у цих справах постанови про відмову у порушенні кримінальної справи виносилися без належного розгляду обставин справ.

18. У зв’язку з цим Суд повторює, що ефективність розслідування передбачає вимогу оперативності та розумної швидкості. Навіть у випадку існування перешкод або труднощів, які заважають прогресу в розслідуванні конкретної ситуації, оперативна реакція державних органів є надзвичайно важливою для підтримання громадської довіри в їхню відданість принципу верховенства права та здатність запобігати проявам змови або терпимості до них (див., наприклад, рішення у справах «Сергієнко проти України» (Sergiyenko v. Ukraine), заява № 47690/07, пункти 52 та 53, від 19 квітня 2012 року; «Чумак проти України» [Комітет] (Chumak v. Ukraine) [Committee], заява № 60790/12, пункти 27 та 28, від 19 травня 2016 року та «Юрій Слюсар проти України» (Yuriy Slyusar v. Ukraine), заява № 39797/05, пункт 82, від 17 січня 2013 року).

19. Крім того, Суд зазначає, що у цих справах слідство характеризувалося неодноразовим закриттям та відновленням внаслідок невжиття слідчими достатніх заходів, а також поступовим псуванням доказів. До того ж з наявної інформації не вбачається, що після порушення кримінальних справ здійснювалося структуроване слідство. Отже, на попередніх стадіях у цих справах існували суттєві недоліки, що підірвало можливість встановити причини смертей та притягнути до відповідальності винних осіб.

(i) У заяві № 20295/07 більше десяти років існували суттєві розбіжності у висновках технічних експертиз відповідного транспортного засобу, які не були врегульовані та які перешкоджали розгляду справи по суті. За цей час підозрюваний виїхав з України, внаслідок чого кримінальна справа щодо нього була закрита у зв’язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.

(ii) У заяві № 24328/08 відсутні докази розгляду слідчими органами інших можливих версій, окрім здійснення слідства щодо Б., чиї зізнавальні показання не могли бути підставою для визнання його винним, оскільки він страждав на шизофренію. До того ж слідчі органи не забезпечили збирання усіх можливих доказів для підтвердження вини Б. Зокрема, вони не дослідили одяг підозрюваного, на якому з огляду на обставини події могли бути сліди крові. Насамкінець, слідчі органи визнали, що встановити обставини події було неможливо через сплив значного період часу після відповідних подій.

(iii) У заяві № 65898/11 слідчі органи жодним чином не пояснили відсутність медичних доказів щодо стверджуваної ішемічної хвороби брата заявниці. Вони також не дослідили сліди тілесних ушкоджень на тілі брата заявниці. Крім того, Суд зазначає, що працівники міліції були притягнуті до дисциплінарної відповідальності у зв’язку з бездіяльністю: медичні докази щодо ішемічної хвороби брата заявниці перед днем смерті були відсутні, пояснення щодо набряку мозку, задокументованого в акті судово-медичного обстеження трупу, надано не було, а інші докази, які вказували на можливе вчинення вбивства, не були розглянуті належним чином.

(iv) У заяві № 52601/12, незважаючи на проведення численних судово-медичних експертиз, жодна з них не надала переконливих доказів щодо причини смерті доньки заявників. Конкретніше, проведена 29 березня 2012 року ексгумація тіла не відповідала процесуальним вимогам, а тому суд визнав результати проведеного після цього судово-медичного дослідження неприйнятними. Крім того, з огляду на проведення ще однієї ексгумації тіла 06 травня 2014 року, тобто більш ніж через три роки після подій, судово-медичне дослідження було не здатне встановити причину смерті, оскільки тіло значною мірою розклалося. Немає жодних ознак усунення суттєвих розбіжностей у результатах судово-медичних досліджень стосовного того, що місце події було вкрито кров’ю доньки заявників.

20. У зв’язку з цим Суд повторює, що ефективність розслідування також передбачає вимогу ретельності, яка полягає у тому, що державні органи повинні вжити всі належні та доступні їм заходи для забезпечення збирання доказів щодо подій, у тому числі, inter alia, показання свідків та висновки судово-медичних експертиз (див., наприклад, рішення у справі «Риженков та Зайцев проти України» (Ryzhenkov and Zaytsev v. Ukraine), заяви № 1805/03 та № 6717/03, пункт 19, від 13 грудня 2005 року та згадане рішення у справі «Юрій Слюсар проти України» (Yuriy Slyusar v. Ukraine), пункт 82). Крім того, будь-який недолік у розслідуванні, який перешкоджає встановленню обставин справи та винних осіб, може призвести до порушення вимоги ефективності (див. рішення у справі «Начова та інші проти Болгарії» [ВП] (Nachova and Others v. Bulgaria) [GC], заяви № 43577/98 та № 43579/98, пункт 113, ЄСПЛ 2005 VII).

21. Суд зазначає, що у цих справах неспроможність слідчих органів своєчасно вжити необхідні заходи підірвало їхню здатність встановити обставини, пов’язані зі смертями родичів заявників, та осіб, якщо такі були, які мали понести відповідальність.

22. З огляду на свою усталену практику з цього питання (див. згадане рішення у справі «Басюк проти України» (Basyuk v. Ukraine), та ухвалу щодо прийнятності у справі «Свисторук проти України» [Комітет] (Svystoruk v. Ukraine) [Committee], заява № 50067/13,
від 24 листопада 2016 року) Суд вважає, що проведені у цих справах розслідування не відповідали критерію ефективності. Тому ці скарги виявляють ознаки порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

23. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»

A. Шкода

24. Заявники вимагали від 30 000 євро до 42 160 069 728 українських гривень (далі – грн) (близько 1 576 669 572 євро на момент подій) в якості відшкодування моральної шкоди. У заяві № 65898/11 заявниця також вимагала 560 000 грн (близько 23 333 євро на момент подій) в якості відшкодування матеріальної шкоди у зв’язку з втратою бібліотеки у квартирі, в якій проживав її брат. Вочевидь, бібліотека була знищена, та заявниця вимагала притягнення до відповідальності особи, винної у смерті її брата, а також знищенні бібліотеки.

25. З огляду на наявні у нього документи та підхід в аналогічних справах проти України (див., наприклад, згадане рішення у справі «Басюк проти України» (Basyuk v. Ukraine), та рішення у справі «Микола Волкогонов та Ігор Волкогонов проти України» [Комітет] (Nikolay Volkogonov and Igor Volkogonov v. Ukraine) [Committee], заява № 40525/05, від 28 листопада 2013 року) щодо відшкодування моральної шкоди Суд вважає за доцільне присудити 6 000 євро кожному заявнику у заявах № 20295/07, № 24328/08 та № 65898/11 та 6 000 євро спільно заявникам у заяві № 52601/12.

26. Суд відхиляє решту вимог заявників щодо відшкодування моральної шкоди.

27. Суд також зазначає, що у заяві № 65898/11 не встановлено причинно-наслідкового зв’язку між стверджуваною матеріальною шкодою та встановленим порушенням. Крім того, заявниця не надала жодних доказів в обґрунтування своєї вимоги щодо відшкодування матеріальної шкоди, тому Суд відхиляє цю вимогу.

B. Судові та інші витрати

28. Заявники вимагали такі суми компенсації понесених ними судових та інших витрат:

(i) у заяві № 20295/07 заявниця вимагала 4 795 грн (близько
160 євро на момент подій) в якості компенсації судових та інших витрат, понесених у зв’язку з представництвом її інтересів у Суді;

(ii) у заяві № 24328/08 заявниця вимагала 1 000 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених у зв’язку з представництвом її інтересів у національних судах, та супутніх витрат, а також 1 120 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді, до яких входить 1 000 євро витрат на представництво її інтересів та 120 євро поштових та супутніх витрат, понесених її захисником. Заявниця зазначила, що через відсутність фінансових ресурсів не сплачувала аванс своєму захиснику. Тому вона просила, щоб сума компенсації судових та інших витрат була сплачена безпосередньо на банківський рахунок її захисника;

(iii) у заяві № 65898/11 заявниця вимагала 29 649 грн (близько
1 011 євро на момент подій) в якості компенсації витрат на друк документів, 1 279 грн (близько 44 євро на момент подій) в якості компенсації поштових витрат та 20 000 (близько 833 євро на момент подій) в якості компенсації витрат, понесених у зв’язку з представництвом інтересів у Суді;

(iv) у заяві № 52601/12 заявники вимагали 11 500 грн (близько
500 євро на момент подій) в якості компенсації судових та інших витрат, понесених у зв’язку з представництвом інтересів у Суді.

29. Уряд стверджував, що суми, які вимагалися, були надмірними та необґрунтованими.

30. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим. У цих справах з огляду на наявні у нього документи та зазначені критерії Суд вважає за розумне присудити: 160 євро заявниці у заяві № 20295/07; 196 євро заявниці у заяві № 24328/08, які мають бути сплачені захиснику заявниці; 23 євро заявниці у заяві № 65898/11; та 500 євро заявникам у заяві № 52601/12.

31. Суд відхиляє решту вимог заявників щодо компенсації судових та інших витрат у заявах № 24328/08 та № 65898/11.

C. Пеня

32. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Вирішує об’єднати заяви;

2. Оголошує заяви прийнятними;

3. Постановляє, що було порушено процесуальний аспект статті 2 Конвенції у зв’язку зі скаргами на неефективне розслідування смертей родичів заявників;

4. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(i) 6 000 (шість тисяч) євро кожному заявнику у заявах № 20295/07, № 24328/08 та № 65898/11; та 6 000 (шість тисяч) євро спільно заявникам у заяві № 52601/12 та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди;

(ii) 160 (сто шістдесят) євро заявниці у заяві № 20295/07; 196 (сто дев’яносто шість) євро захиснику заявниці у заяві № 24328/08; 23 (двадцять три) євро заявниці у заяві № 65898/11; 500 (п’ятсот) євро заявникам у заяві № 52601/12 та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявникам, в якості компенсації судових та інших витрат;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

5. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 14 лютого 2019 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.

Наведений переклад рішення розміщено на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України за посиланням: https://minjust.gov.ua/files/general/2019/04/23/20190423093427-40.docx