За умови неможливості встановити достатність грошових коштів на всіх рахунках відповідача - суд забезпечив позов шляхом арешту і на грошові кошти і на майно. (ВС КГС № 915/1386/24 від 07.04.2025 р.)

Фабула судового акту: Міськрада (позвач) просила стягнути з товариства (відповідача, ТОВ) заборгованість за договором суперфіцію у сумі 9 112 974,27 грн за користування земельною ділянкою для реконструкції та подальшого обслуговування нежитлових приміщень під муніципальний торговий комплекс. Разом із позовом Міськрадою було подано заяву про забезпечення позову, в якій висловлювалися прохання:

• накласти арешт на все рухоме майно, що належить на праві власності ТОВ із забороною вчиняти будь-які дії щодо розпорядження цим майном та його відчуження;
• накласти арешт на все нерухоме майно, що належить на праві власності ТОВ із забороною вчиняти будь-які дії щодо розпорядження та відчуження;
• накласти арешт на грошові кошти, що знаходяться та обліковуються на банківських рахунках ТОВ, в межах ціни позову 9 112 974,27 грн;
• заборонити державним реєстраторам та органам державної реєстрації прав вчиняти реєстраційні дії стосовно арештованого нерухомого майна, що належить на праві власності ТОВ.

В обґрунтування позивач зазначав, що у нього наявне обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові кошти, цінні папери тощо), яке наявне у відповідача на момент пред'явлення позову, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю, що може ускладнити в подальшому або зробити неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

І ухвалою господарського суду, залишеною без змін постановою апеляційного господарського суду заяву позивача було задоволено частково, а саме накладено арешт на грошові кошти та майно ТОВ у межах суми позову, а саме 9 112 974,27 грн.

Щодо інших вимог заяви про забезпечення позову та встановлення судом заборон, про які просить Позивач, суди зазначили, що арешт як заборона на право розпоряджатися майном включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним.

Отже у цій справі, коли ТОВ намагалось оскаржити прийняті судами рішення, в тому числі на тій підставі, що одночасне накладення арешту і на майно і на грошові кошти недопустиме - ВС КГС зазначив наступне:

З урахуванням того, що предметом позову у цій справі є майнова вимога про стягнення заборгованості за договором суперфіцію у сумі 9 112 974,27 грн, суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованих висновків про відповідність заявлених заходів забезпечення позову вимогам процесуального законодавства. При цьому, запропоновані Позивачем та вжиті судом заходи забезпечення позову у цій справі не порушують та не обмежують права будь-яких осіб, у тому числі Відповідача, а лише встановлюють певні обмеження задля сприяння ефективному захисту прав Позивача в межах одного судового провадження без додаткових звернень до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, суди попередніх інстанцій виснували, що за умови неможливості встановити обставину достатності чи недостатності грошових коштів, що належать Відповідачу та знаходяться/обліковуються на всіх його рахунках в усіх банківських установах, з метою забезпечення позову про стягнення суми позову є необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту як на грошові кошти Відповідача, так і на його майно в межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто в межах різниці між сумами позову та арештованих грошових коштів.

Не суперечить усталеній судовій практиці накладення судом арешту на майно Відповідача, оскільки, як виснувано у постанові Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 902/611/22, у разі наявності у відповідача нерухомого майна, але за неможливості встановлення достатності чи недостатності його вартості, накладення арешту на грошові кошти та рухоме майно відповідача забезпечить у майбутньому (у разі задоволення позову) задоволення суми позовних вимог у повному обсязі або її різниці у випадку недостатньої вартості арештованого нерухомого майна.

Обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав Відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та постановах Верховного Суду від 28.07.2023 у справі № 903/965/22, від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22.

За таких обставин суди відхилили доводи Відповідача стосовно того, що накладення арешту унеможливить здійснення ним господарської діяльності.

Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника. Така позиція викладена Верховним Судом у постанові від 07.11.2024 у справі № 915/538/24.

Крім того, подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

Цікаво також прослідкувати вказане ВС, стосовно заявленої ТОВ-касатором відсутності достатньої кількості доказів від Міськради, стосовно неможливості виконання рішення без накладення арешту. ВС зазначив, “що навіть у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість Відповідача в будь-який момент розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, та його майном є беззаперечною, що в майбутньому може утруднити виконання судового рішення, за умови якщо таке буде ухвалене на користь Позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Крім того, оскільки в силу положень статті 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, то Відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення Позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається. Така правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та у постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23.

З огляду на вищевикладене Суд відхиляє доводи Скаржника щодо ненадання Позивачем доказів на підтвердження вимоги про накладення арешту на грошові кошти та майно. До того ж внаслідок арешту такі кошти та майно залишаються у власності Відповідача, проте знерухомлюються з метою недопущення їх виведення з рахунків боржника (відчуження) й уникнення виконання ним судового рішення у майбутньому. Крім того, такий захід скасовується у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову.”

Як бачимо ВС застосував тут підміну понять - відсутність доказів співмірності арешту прирівняв з відсутністю очевидних доказів можливості ТОВ розпорядитися своїм майном. Зрозуміло, що всі власники мають право розпорядження. Зрозуміло що можуть і розпорядитися. Але ж мають бути реальні докази того, що ТОВ так і зробить? Де докази, або достатні обґрунтування того, що “заморозити” діяльність підприємства на місяці судового розгляду - а то і більше - це співмірно? І, відверто кажучи - відсутність таких доказів у інших справах з моєї практики, де на стороні позивача - зокрема - звичайний громадянин, або підприємство - завжди розглядалось як підстава відмови для забезпеченні доказів. Тоді коли тут суд це НЕ визнав недоведеним фактом, що в принципі нівелює багато попередніх рішень ВС і не тільки. Якщо так судити - то виходить (керуючись логікою ВС у цій справі) треба всім погоджувати арешт, тільки-но на горизонті замайорить майнова вимога… А в цілому, як бачимо, стосовно заходів забезпечення позову, на жаль, ніколи не буде єдиної думки навіть у тих, хто повинен формувати сталий підхід.

Аналізуйте судовий акт: Збереження арештів, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження виконання судового рішення - є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном (ВС КЦС №947/36027/21 від 28.08.2024 р.);

Заявник що просить накласти арешт на суму боргу, у справі про стягнення такого з відповідача - не зобовʼязаний доводити очевидні речі: наприклад можливість відповідача розпорядитися цими коштами. (ВС КГС №904/1934/23 від 11.12.2023 р.);

Після повернення стягувачу виконавчого документу, борг за яким згодом погашено боржником, знімати арешт з майна, як і скасовувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, доведеться через суд. (ВС КЦС, справа № 639/858/21 від 03.02.2023 р.);

Для зняття арешту із спадкового майна, спадкоємець має звертатися в порядку позовного провадження шляхом подання позову про визнання права власності на спадкове майно і зняття із нього арешту (ВС КЦС, справа № 463/3251/22 від 03.05.2023 р.).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 915/1386/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.

розглянувши у письмовому проваджені касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кристмас."

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.01.2025 (у складі колегії суддів: Принцевська Н.М. (головуючий), Діброва Г.І., Ярош А.І.)

та ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2024 (суддя Ільєва Л.М.)

про забезпечення позову

за позовом Миколаївської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кристмас."

про стягнення заборгованості в сумі 9 112 974,27 грн

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий виклад обставин справи, що передували прийняттю оскаржуваних судових рішень

1.1. 11.11.2024 Миколаївська міська рада (далі - Миколаївська міськрада, Позивач) звернулася до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кристмас." (далі - ТОВ "Кристмас.", Відповідач, Скаржник) про стягнення заборгованості за договором суперфіцію від 06.03.2014 № 2 (далі - договір суперфіцію) у сумі 9 112 974,27 грн за користування з 01.01.2020 по 06.03.2024 земельною ділянкою площею 40000 кв.м з кадастровим номером 4810136900:02:009:0003, розташованою за адресою вул. 8 Повздовжня, 2- в, м. Миколаїв, для реконструкції та подальшого обслуговування нежитлових приміщень під муніципальний торговий комплекс.

1.2. В обґрунтування позову Миколаївська міськрада посилається на те, що Відповідачем в порушення умов договору суперфіцію не здійснювалась оплата за користування об`єктом договору в належному розмірі, що призвело до утворення спірної заборгованості в загальній сумі 9 112 974,27 грн. Зокрема, як вказує Позивач, у період з 01.01.2020 по 06.03.2024 Відповідачем вносилась плата з урахуванням нормативної грошової оцінки земельної ділянки, чинної станом на 2019 рік, тоді як з 01.01.2020 така оцінка змінилась, відповідно змінилася і плата за користування земельною ділянкою.

1.3. Одночасно з позовною заявою Миколаївською міськрадою до суду подано заяву про забезпечення позову, в якій заявник просить суд вжити заходів забезпечення, а саме:

- накласти арешт на все рухоме майно, що належить на праві власності ТОВ "Кристмас." із забороною вчиняти будь-які дії щодо розпорядження цим майном та його відчуження;

- накласти арешт на все нерухоме майно, що належить на праві власності ТОВ "Кристмас." із забороною вчиняти будь-які дії щодо розпорядження та відчуження;

- накласти арешт на грошові кошти, що знаходяться та обліковуються на банківських рахунках ТОВ "Кристмас.", в межах ціни позову 9 112 974,27 грн;

- заборонити державним реєстраторам та органам державної реєстрації прав (в тому числі, але не виключно Міністерству юстиції України та його територіальним органам), виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, районним державним адміністраціям, на території яких знаходиться майно чи зареєстровані юридичні особи, яким воно належить, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора, вчиняти реєстраційні дії стосовно арештованого нерухомого майна, що належить на праві власності ТОВ "Кристмас.".

1.4. В обґрунтування заяви про забезпечення позову Позивач зазначив, що у нього наявне обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові кошти, цінні папери тощо), яке наявне у Відповідача на момент пред`явлення позову, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю, що може ускладнити в подальшому або зробити неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

2. Короткий зміст оскаржуваних Відповідачем рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2024, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.01.2025, заяву Позивача задоволено частково, а саме накладено арешт на грошові кошти та майно ТОВ "Кристмас." у межах суми позову, а саме 9 112 974,27 грн.

2.2. При цьому суди з посиланням на послідовну та усталену практику Верховного Суду виснували, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно Відповідача (у разі недостатності грошових коштів) у межах суми позову 9112974,27 грн є адекватними та обґрунтованими заходами забезпечення позову, які відповідають меті їх застосування та перебувають у безпосередньому зв`язку з предметом позову, а також є співмірними з заявленими Позивачем вимогами, оскільки тимчасово унеможливлять розпорядження грошовими коштами та майном, на яке буде накладено арешт, водночас спрямовані на запобігання ймовірним порушенням прав Позивача, забезпечуючи збалансованість інтересів сторін до вирішення справи по суті.

2.3. Суди звернули увагу, що при розгляді заяви про забезпечення позову не вирішується питання про законність або обґрунтованість позовних вимог по суті, а до предмету дослідження на цій стадії входить лише питання про те, чи може існуючий стан організації правовідносин ускладнити чи зробити неможливим виконання судового рішення.

2.4. З урахуванням характеру правовідносин, що склалися між сторонами, у тому числі майнового характеру спору, суттєвого розміру позовних вимог, суди дійшли висновку, що існує дійсна ймовірність того, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти та майно може утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позову внаслідок зменшення коштів, які наявні у Відповідача, відчуження чи зникнення його майна.

2.5. Щодо інших вимог заяви про забезпечення позову та встановлення судом заборон, про які просить Позивач, суди зазначили, що арешт як заборона на право розпоряджатися майном включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним. При цьому суди не встановили підстав для встановлення відповідних заборон щодо розпорядження і відчуження рухомого майна, а також заборони на вчинення відповідними суб`єктами реєстраційних дій стосовно арештованого нерухомого майна Відповідача.

2.6. Також суди зазначили про безпідставність задоволення заяви Позивача у повному обсязі, оскільки накладення арешту на грошові кошти у межах суми позову та одночасно з цим ще і на майно матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що суперечить вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.

2.7. ТОВ "Кристмас." не погодилося з такими ухвалою та постановою і скористалося правом на їх касаційне оскарження.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

3.1. Касаційне провадження у справі відкрито 11.03.2025 на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.2. ТОВ "Кристмас." у своїй касаційній скарзі просить Суд скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.01.2025 у справі № 915/1386/24 і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви Миколаївської міськради про забезпечення позову.

3.3. Підставами касаційного оскарження ТОВ "Кристмас." визначило неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19.10.2021 у справі № 903/533/21, від 06.06.2023 у справі № 902/1308/22, від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20, від 14.04.2023 у справі № 916/2865/22, від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, а доводи касаційної скарги зводяться в цілому до неспіввіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими Позивачем вимогами.

3.4. У відзиві на касаційну скаргу Миколаївська міськрада просить Суд залишити її без задоволення, а оскаржувані ухвалу місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

4. Позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

4.3. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

4.4. Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п`ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

4.5. Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами Господарського процесуального кодексу України та інших нормативно-правових актів, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення/дії, передбачених законом (чи визначених на його основі судом) найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Такі правові висновки Верховного Суду викладено у постановах, зокрема, від 24.10.2022 у справі № 916/950/22, від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

4.6. З наведеного випливає, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосуванні знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

4.7. Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

4.8. Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.

4.9. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

4.10. Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання судового рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

4.11. Адекватність (співмірність) заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

4.12. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 Господарського процесуального кодексу України). Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

При цьому заходи, обрані для забезпечення позову, не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

4.13. Суд додатково звертає увагу, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

4.14. Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

4.15. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та/або грошові кошти, що належать або підлягають передачі/або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

4.16. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

4.17. Оскільки законом не визначено вичерпного переліку необхідних доказів, які заявник повинен надати до суду при зверненні з заявою про забезпечення позову, суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

В такий спосіб у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд на підставі поданих заявником доказів має встановити наявність/відсутність обставин того, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 916/2364/20.

4.18. З урахуванням того, що предметом позову у цій справі № 915/1386/24 є майнова вимога про стягнення заборгованості за договором суперфіцію у сумі 9 112 974,27 грн, суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованих висновків про відповідність заявлених заходів забезпечення позову вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів. Судами також враховано, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення коштів (у разі задоволення позовних вимог) прямо залежить від тієї обставини, чи матиме Відповідач необхідну суму грошових коштів. У свою чергу накладення арешту на грошові кошти Відповідача у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.

4.19. Суд звертає увагу, що навіть у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість Відповідача в будь-який момент розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, та його майном є беззаперечною, що в майбутньому може утруднити виконання судового рішення, за умови якщо таке буде ухвалене на користь Позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Крім того, оскільки в силу положень статті 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, то Відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення Позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається.

Така правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та у постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23.

4.20. З огляду на вищевикладене Суд відхиляє доводи Скаржника щодо ненадання Позивачем доказів на підтвердження вимоги про накладення арешту на грошові кошти та майно. До того ж внаслідок арешту такі кошти та майно залишаються у власності Відповідача, проте знерухомлюються з метою недопущення їх виведення з рахунків боржника (відчуження) й уникнення виконання ним судового рішення у майбутньому. Крім того, такий захід скасовується у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову.

4.21. В такий спосіб грошові кошти та майно залишаються у володінні та користуванні Відповідача, а можливість розпоряджатися ними тимчасово обмежується виключно щодо частини коштів, якої стосується спір. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21.

4.22. З урахуванням викладеного колегія суддів зазначає, що запропоновані Позивачем та вжиті судом заходи забезпечення позову у цій справі не порушують та не обмежують права будь-яких осіб, у тому числі Відповідача, а лише встановлюють певні обмеження задля сприяння ефективному захисту прав Позивача в межах одного судового провадження без додаткових звернень до суду.

4.23. Крім того при зверненні з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 07.11.2024 у справі № 915/538/24.

4.24. При цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами. До таких висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 15.09.2019 у справі № 915/870/18, від 05.09.2019 у справі № 911/527/19, від 16.10.2019 у справі № 911/1530/19, від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, від 25.09.2020 у справі № 925/77/20, від 20.09.2022 у справі № 916/307/22, від 03.03.2023 у справі № 907/269/22.

4.25. Зважаючи на викладене та з урахуванням наданих Позивачем на підтвердження своїх доводів доказів, суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований висновок про наявність підстав для задоволення поданої Миколаївською міськрадою заяви про забезпечення позову.

4.26. За таких обставин доводи Скаржника про надмірність вжитих заходів забезпечення не спростовують висновків судів, оскільки арешт накладено на грошові кошти та майно ТОВ "Кристмас." виключно в межах ціни позову.

4.27. Зазначене не суперечить, а, навпаки, узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах, на які посилається Скаржник у якості підстав касаційного оскарження.

4.28. Так само не суперечить усталеній судовій практиці накладення судом арешту на майно Відповідача, оскільки, як виснувано у постанові Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 902/611/22, у разі наявності у відповідача нерухомого майна, але за неможливості встановлення достатності чи недостатності його вартості, накладення арешту на грошові кошти та рухоме майно відповідача забезпечить у майбутньому (у разі задоволення позову) задоволення суми позовних вимог у повному обсязі або її різниці у випадку недостатньої вартості арештованого нерухомого майна.

4.29. Як вбачається з матеріалів справи, суди попередніх інстанцій виснували, що за умови неможливості встановити обставину достатності чи недостатності грошових коштів, що належать Відповідачу та знаходяться/обліковуються на всіх його рахунках в усіх банківських установах, з метою забезпечення позову про стягнення суми позову є необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту як на грошові кошти Відповідача, так і на його майно в межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто в межах різниці між сумами позову та арештованих грошових коштів.

4.30. Обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав Відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та постановах Верховного Суду від 28.07.2023 у справі № 903/965/22, від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22.

4.31. За таких обставин суди попередніх інстанцій правомірно відхилили доводи Відповідача стосовно того, що накладення арешту унеможливить здійснення ним господарської діяльності.

4.32. Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника. Така позиція викладена Верховним Судом у постанові від 07.11.2024 у справі № 915/538/24.

4.33. Крім того, подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18. В такий спосіб зазначені Скаржником підстави касаційного оскарження у вигляді неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, сформованих у вказаній постанові, не підтвердилися.

4.34. З огляду на вищевикладене, враховуючи обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині того, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та на майно Відповідача у разі недостатності таких коштів та в межах суми позову є адекватними та обґрунтованими заходами забезпечення позову, які відповідають меті їх застосування та перебувають у безпосередньому зв`язку з предметом позову та є співмірними з заявленими Позивачем вимогами, оскільки тимчасово унеможливлять розпорядження коштами та майном, на яке накладено арешт, і водночас спрямовані на запобігання ймовірним порушенням прав Позивача, забезпечуючи збалансованість інтересів сторін до вирішення спору по суті.

4.35. У свою чергу Відповідач не спростував наведених Позивачем доводів про необхідність вжиття заходів забезпечення позову.

4.36. При цьому Суд враховує, що заходи забезпечення вжито з обмеженням такого забезпечення ціною позову у цій справі.

4.37. В такий спосіб колегія суддів вважає вжиті господарськими судами заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти та майно Відповідача в межах суми позову обґрунтованими, адекватними та співмірними із заявленими позовними вимогами.

4.38. Доводи касаційної скарги наведеного висновку не спростовують, не узгоджуються з усталеними правовими позиціями Верховного Суду щодо застосовування положень статей 136-140 Господарського процесуального кодексу України, а тому колегію суддів відхиляються.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

5.2. Так відповідно до частин першої-п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.3. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.4. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.5. Частина перша статті 309 Господарського процесуального кодексу України надає суду касаційної інстанції право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частина друга цієї ж статті застерігає від скасування правильного по суті та законного рішення з одних лише формальних міркувань.

5.6. З огляду на те, що оскаржуване судове рішення у справі прийнято із дотриманням норм процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування та приходить до висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги ТОВ "Кристмас.".

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки Верховний Суд не ухвалює остаточного рішення у справі, то розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, не здійснюється.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кристмас." залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.01.2025 та ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2024 у справі № 915/1386/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко