Заявник що просить накласти арешт на суму боргу, у справі про стягнення такого з відповідача - не зобовʼязаний доводити очевидні речі: наприклад можливість відповідача розпорядитися цими коштами. (ВС КГС №904/1934/23 від 11.12.2023 р.)

Фабула судового акту: Позивачем у справі про стягнення боргу з відповідача, за договором про підрядні роботи, неоплачені відповідачем - була подана заява про забезпечення позову, де він просив господарський суд накласти арешт на грошові кошти відповідача, у розмірі основної заборгованості. Позивач обґрунтовував тим, що:

• він якось вже звертався з позовом до господарського суду з позовом про борг, який було залишено без розгляду за клопотанням відповідача у зв`язку з наявністю між сторонами третейської угоди;
• потім “виплила” додаткова угода про скасування третейської угоди, яка була тільки в боржника - тому третейський розгляд було припинено. Таку поведінку позивач вважав недобросовісною та такою, що свідчить про намагання будь-яким чином сприяти ухиленню від виконання зобов`язань за договором, продовжувати безпідставно утримувати борг;
• наявні судові рішення, якими з відповідача стягнуто достатньо великий обсяг коштів - і наявність судових проваджень свідчить про недобросовісність виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань.

Вказані обставини були названі позивачем, як об'єктивні підстави вважати, що існує обґрунтована ймовірність можливого утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення, тому були наявні підстави для накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах суми заявленого основного боргу.

І господарський суд задовольнив заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на суму боргу відповідача. Це рішення підтримав і апеляційний суд і ВС КГС.

Верховний Суд, попри скаргу відповідача, про передчасність застосування арешту на кошти, про запевнення, що відповідач сплачує податки і зробив “значний внесок в перемогу України”, звернув увагу на важливу річ:

«У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.»

Такого висновку також дійшов Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22.

Отже, у цій справі:

Верховний Суд відхилив довід скаржника щодо обов`язку заявника (позивача) додатково доводити існування об'єктивних ризиків, що можуть утруднити або унеможливити виконання рішення у цій справі (про стягнення з відповідача заборгованості) за умови задоволення судом позову.

У разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить в суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності - вказав Суд.

Така правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22.

Аналізуйте судовий акт: Накладення арешту як на кошти, так і на майно, причому окремо на те, і на інше - у повній сумі спору, матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог, що недопустимо. (ВС ОП КГС, справа № 905/448/22 від 03.03.2023 р.);

Арешт на майно, як захід забезпечення позову, застосовується лише у справах, де заявлено майнову вимогу. Арешт має стосуватися майна, належного до предмета спору (ВС КГС, справа №907/268/22 від 04.04.2023 р.);

Відсутність у заяві про забезпечення позову пропозиції щодо зустрічного забезпечення та не вирішення цього питання судом - не є підставою для скасування забезпечення позову (ВС КЦС, справа №643/14180/21 від 02.03.2023 р.);

Заборона відключення від електропостачання, як захід забезпечення позову про зобов’язання ДТЕК укласти договір із споживачем, була скасована ВС через необґрунтованість (ВС КЦС, справа №369/13584/21 від 15.02.2023 р.).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 904/1934/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кібенко О.Р. - головуючий, Бакуліна С.В., Кондратова І.Д.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат"

на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.2023 (суддя Рудь І.А.)

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.08.2023 (колегія суддів: Орєшкіна Е.В., Дармін М.О., Чус О.В.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно монтажне підприємство "Мрія" (далі - ТОВ "БМП "Мрія")

до Приватного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - ПрАТ "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат")

про стягнення 2 237 583,78 грн.

ВСТУП

1. Під час розгляду цієї касаційної скарги перед Верховним Судом постало питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, які полягають у накладенні арешту на грошові кошти, що належать відповідачеві.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

2. ТОВ "БМП "Мрія" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з ПрАТ "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" боргу в сумі 2 055 311,23 грн, пені в сумі 37 201,13 грн, 3% річних в сумі 31 927,71 грн, інфляційних втрат в сумі 113 143,71 грн.

3. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору від 05.03.2021 №455-52-10 (далі - Договір) в частині оплати виконаних підрядних робіт.

4. Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 21.04.2023, з урахуванням ухвали від 01.05.2023, прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

5. 03.05.2023 до Господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява ТОВ "БМП "Мрія" про забезпечення позову, в якій заявник просив застосувати захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать ПрАТ "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" у межах суми 2 055 311,23 грн, що відповідає сумі основної заборгованості за Договором.

6. Заява обґрунтована тим, що:

- ТОВ "БМП "Мрія" вже зверталося з позовом до Господарського суду Дніпропетровської області, який ухвалою від 24.01.2023 було залишено без розгляду за клопотанням відповідача у зв`язку з наявністю між сторонами третейської угоди;

- ініційований позивачем третейський розгляд вказаних позовних вимог Регіональним Третейським судом України при Асоціації "Регіональна правова група" також був припинений за клопотанням відповідача, який надав до третейського суду додаткову угоду від 31.12.2021 №2 до Договору, в якій сторони, зокрема, змінили порядок вирішення спорів, виключивши пункти, які регулюють третейську угоду;

- саме після судового засідання у третейському суді (17.03.2023) заявник дізнався, що вказану додаткову угоду було підписано відповідачем значно пізніше зазначеної в ній дати, а другий екземпляр підписаної угоди не був переданий позивачу, і відповідно, позивач не міг мотивувати заперечення проти розгляду третейським судом спору;

- така поведінка відповідача є недобросовісною та такою, що свідчить про намагання будь-яким чином сприяти ухиленню від виконання зобов`язань за Договором, продовжувати безпідставно утримувати грошові кошти в сумі 2 055 311,23 грн, які відповідач не сплатив позивачу за виконані роботи;

- наявні судові рішення, якими з відповідача стягнуто достатньо великий обсяг коштів, а саме: рішенням від 07.11.2022 у справі №904/2483/22, яке набрало законної сили 15.03.2023, з відповідача стягнуто 138 187,30 грн; рішенням від 16.03.2023 у справі №904/2991/22 з відповідача стягнуто 1 368 594,35 грн; рішенням від 10.02.2023 у справі №904/4590/22 з відповідача стягнуто 281 668,74 грн;

- наявність судових проваджень свідчить про недобросовісність виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань;

- вказані обставини дають об`єктивні підстави вважати, що існує обґрунтована ймовірність можливого утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення та наявні підстави для накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах суми заявленого основного боргу.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

7. Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 05.05.2023, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.08.2023, заяву ТОВ "БМП "Мрія" про забезпечення позову задовольнив повністю; вжив заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать ПрАТ "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат", в межах суми 2 055 311,23 грн, що відповідає сумі основної заборгованості за Договором в редакції додаткових угод.

8. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані, зокрема, тим, що матеріали поданої заяви містять належні докази, що підтверджують спроби заявника стягнути заборгованість за спірним Договором у судовому порядку, а також ухилення боржника від виконання вимог кредитора; враховуючи характер спору та надані заявником на підтвердження заяви докази, є підстави для висновку, що спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти боржника в межах суми основного боргу відповідає критеріям розумності, обґрунтованості та адекватності, є співмірним заходом із заявленими позивачем вимогами, вжиття якого сприятиме запобіганню порушень прав позивача на час вирішення спору в суді, а в разі задоволення позову забезпечить можливість виконання рішення суду.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу

9. 09.08.2023 ПрАТ "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.08.2023.

10. 06.09.2023 до Верховного Суду від ПрАТ "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" надійшла нова редакція касаційної скарги, в якій скаржник просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви ТОВ "БМП "Мрія" про забезпечення позову.

11. На виконання вимог п.5 ч.2 ст.290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) скаржник зазначає, що при ухвалені оскаржуваних рішень суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права (посилається, зокрема, на ст.129 Конституції України, статті 638, 640, 644, 645 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК), ст.23 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статті 6 8 33 34 74 75 77 185 226 236 237 ГПК) та не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду, рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

12. Скаржник, зокрема, вказав:

- висновки судів про застосування до відповідача заходів забезпечення позову є передчасними, а дії відповідача є добросовісними; не може вважатися порушенням чи зловживанням з боку відповідача відсутність оплати за спірною вимогою на час розгляду справи в судовому порядку; в іншому випадку всі суперечки сторін мали б розглядатися через призму зловживання правом з боку відповідача;

- висновки суду про те, що матеріали поданої заяви містять належні докази, які підтверджують спроби заявника стягнути заборгованість за Договором у судовому порядку як одна із підстав для вжиття заходів забезпечення позову, без розгляду цих вимог по суті як господарським судом, так і третейським судом, очевидно є передчасними; передчасним є висновок суду першої інстанції про ухилення боржника від виконання вимог кредитора;

- спір по суті не розглядався ні в справі №904/3816/22, ні в цій справі; відсутнє також рішення третейського суду щодо задоволення вимог позивача; суд першої інстанції безпідставно ототожнює правовий статус сторони у справі "відповідач" із статусом "боржник";

- суд першої інстанції мав врахувати і дослідити твердження позивача (наведені в оскаржуваній ухвалі від 05.05.2023) про те, що позивач лише після судового засідання у третейському суді (17.03.2023) дізнався, що додаткову угоду було підписано відповідачем значно пізніше зазначеної в ній дати, а другий екземпляр підписаної угоди не був переданий позивачу, і відповідно, позивач не міг мотивувати заперечення проти розгляду третейським судом спору, який розглядався в справі №904/3816/22;

- факт ініціювання проваджень щодо стягнення, ще не свідчить про законність дій з боку позивача; суди не надали оцінки законності процесуальних рішень як в ухвалі господарського суду в справі №904/3816/22, так і у третейській справі №14/5К-23; господарський та третейський суди визнали необґрунтованими процесуальні дії саме позивача, та відмовили останньому у розгляді його позовних вимог; звертаючись як до господарського, так і третейського суду, позивач мав би знати про скасування сторонами третейського застереження у Договорі і належним чином використовувати такий доказ, оскільки саме позивач ініціював судовий порядок розгляду справи; ні відповідач, ні його представники не вчинили жодних дій для затягування судового розгляду;

- суд першої інстанції не врахував преюдиціальність фактів, що містяться в ухвалі Господарського суду Дніпропетровської області від 24.01.2023 у справі №904/3816/22, натомість визнав преюдиціальними факти, що містяться в рішенні третейського суду; обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд;

- аналізуючи докази, представник відповідача дійшов помилкового, але виправданого висновку про наявність угоди про розгляд спорів в третейському суді; вже під час звернення позивачем з позовом до третейського суду, інший представник відповідача встановив наявність додаткової угоди, якою третейське застереження було замінено на розгляд спорів у господарському суді і подав третейському суду відповідні докази;

- Центральний апеляційний господарський суд розглянув апеляційну скаргу неповноважним складом суду, оскільки про зміну складу суду сторони були повідомлені після ухвалення рішення по справі; суддя Дармін М.О. не мав можливості протягом частини дня, що залишилася, ознайомитися з матеріалами справи, дослідити подані сторонами докази, сформувати обґрунтовану правову позицію, тому участь судді була лише формальною;

- діяльність відповідача, як і компанії "Метінвест" свідчить не тільки про можливість виконання своїх грошових зобов`язань, але і про значний внесок у перемогу над країною агресором; в умовах воєнного стану обмежувальні заходи щодо відповідача є несправедливими та необґрунтованими.

13. 30.10.2023 надійшов відзив ТОВ "БМП "Мрія" на касаційну скаргу, поданий цього ж дня, тобто з пропуском встановленого судом строку для його подання (до 11.10.2023). При цьому позивач не обґрунтовує поважності причин пропуску такого строку.

14. Стаття 118 ГПК передбачає, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку, а заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

15. Враховуючи зазначене, Верховний Суд залишає без розгляду відзив ТОВ "БМП "Мрія" на підставі ст.118 ГПК.

Надходження касаційної скарги на розгляд Верховного Суду

16. Верховний Суд ухвалою від 25.09.2023 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат", призначив справу до розгляду у порядку письмового провадження, надав строк для подання відзиву до 11.10.2023 та витребував матеріали справи.

17. 17.10.2023 матеріали справи №904/1934/23 надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо обґрунтованості заяви про забезпечення позову

18. Предметом позову у цій справі є стягнення з відповідача на користь позивача боргу в сумі 2 055 311,23 грн, що виник внаслідок порушення обов`язку з оплати робіт за Договором, пені в сумі 37 201,13 грн, 3% річних в сумі 31 927,71 грн та інфляційних втрат в сумі 113 143,71 грн.

19. Задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, суди попередніх інстанцій виходили із того, що в спірних правовідносинах мають місце ознаки ухилення боржника від виконання вимог кредитора, адже, як зазначає позивач, заборгованість відповідача виникла за роботи, виконані в серпні 2022 року, які ним на дату звернення з позовом (17.04.2023) не оплачені. Враховуючи характер спору та надані заявником на підтвердження заяви докази, суди дійшли висновку, що спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти боржника в межах суми основного боргу відповідає критеріям розумності, обґрунтованості та адекватності.

20. ПрАТ "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" не погодилося з мотивами, якими керувалися суди попередніх інстанцій, задовольняючи заяву про забезпечення позову, оскільки вважає, що в його діях відсутні ознаки ухилення від виконання зобов`язання за Договором та недобросовісної поведінки.

21. Крім того скаржник, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 01.05.2023 у справі №914/257/23 та від 04.05.2023 у справі №916/3710/22, зазначає, що саме на заявника (позивача) покладається тягар доказування необхідності застосування заходів забезпечення позову.

22. Верховний Суд відхиляє вказані доводи скаржника та погоджується із висновками судів попередніх інстанцій з таких мотивів.

23. Згідно зі ст.136 ГПК господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.137 ГПК заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

24. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 137 ГПК позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

25. Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

26. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

27. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (п.35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

28. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову (постанови Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21).

29. Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

30. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч.3 ст.13 ГПК).

31. Верховний Суд звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

32. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22.

33. За таких обставин, у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить в суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22.

34. Отже, Верховний Суд відхиляє довід скаржника щодо обов`язку заявника (позивача) додатково доводити існування об`єктивних ризиків, що можуть утруднити або унеможливити виконання рішення у цій справі (про стягнення з відповідача заборгованості) за умови задоволення судом позову.

35. У зв`язку із зазначеним необґрунтованими є доводи скаржника про те, що:

1) не може вважатися порушенням чи зловживанням з боку відповідача відсутність оплати за спірною вимогою на час розгляду справи в судовому порядку (п.2.1 скарги);

2) передчасними є висновки судів про ухилення боржника від виконання вимог кредитора (п.2.2 скарги), оскільки є чинною ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 24.01.2023 у справі №904/3816/22; безпідставним є визначення відповідача як боржника; не надано оцінку твердженню позивача, що він не міг мотивувати заперечення проти розгляду третейським судом спору, який розглядався в справі №904/3816/22;

3) відповідач навмисно затягував строк розгляду спору (п.2.3 скарги);

4) суди здійснили інші порушення (п.3 скарги), а саме не врахували преюдиціальність фактів, що містяться в ухвалі Господарського суду Дніпропетровської області від 24.01.2023 у справі №904/3816/22, натомість визнавши преюдиціальними факти, що містяться в рішенні третейського суду (п.3.1); відсутня негідна поведінка відповідача та його представників (п.3.2).

36. Ці доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо вжиття позивачем заходів для стягнення заборгованості та недобросовісності поведінки відповідача, що доводив позивач, а отже такі доводи не мають вирішального впливу з урахуванням обов`язку відповідача доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення позову в спорах щодо стягнення грошової заборгованості.

37. Верховний Суд звертає увагу на те, що суди, задовольняючи заяву, взяли до уваги надані заявником докази ухилення боржника від виконання вимог кредитора та наявність у відповідача заборгованості перед іншими кредиторами.

38. Верховний Суд в силу обмежень, встановлених у ч.2 ст.300 ГПК, не наділений правом встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

39. При цьому використання судом терміну "боржник" не свідчить про упередженість і про передчасне вирішення ним питання щодо наявність заборгованості відповідача перед позивачем до розгляду спору по суті, оскільки відповідно до статей 509 510 ЦК сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор, а зі змісту позовної заяви ТОВ "БМП "Мрія" вбачається, що останнім виконані роботи на підставі Договору, які ПрАТ "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" має оплатити.

Щодо неврахування висновків Верховного Суду

40. Скаржник цитує пункти 27-28 постанови Верховного Суду від 04.05.2023 у справі №916/3710/22:

"27. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

28. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами".

41. Скаржник також посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 01.05.2023 у справі №914/257/23, щодо загальних вимог доказування:

"Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог до доказування, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову (подібний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №910/1261/20, від 25.09.2020 №921/40/20)".

42. Втім, скаржник не пояснює, яким чином судами в оскаржуваних рішеннях не були враховані зазначені висновки, які мають загальний характер.

43. Доводи скаржника про неврахування висновків Верховного Суду зводяться до того, що саме на заявника (позивача) покладається тягар доказування необхідності застосування заходів забезпечення позову. Однак цим доводам було надано оцінку вище та вони не знайшли свого підтвердження.

44. Окрім цього, висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04.05.2023 у справі №916/3710/22, стосується забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно (земельну ділянку) та заборони вчинення певних дій.

45. У вказаній справі №916/3710/22 прокурор в інтересах держави звернувся із позовом про визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішень, визнання недійсним договорів купівлі-продажу земельної ділянки, іпотечного договору, визнання недійсним державного акта, скасування рішення нотаріуса, скасування державної реєстрації і повернення земельної ділянки.

46. З метою запобігання незаконного використання земельної ділянки та будівництва об`єктів нерухомості на ній, що може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, у заяві про забезпечення позову прокурор просив накласти арешт на спірну земельну ділянку та заборони будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо неї.

47. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову. Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, ухвалу суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про задоволення заяви прокурора та вжив відповідні заходи забезпечення позову.

48. У справі №914/257/23 фізична особа до подання позову про визнання недійсними рішень одноосібного учасника товариства з обмеженою відповідальністю та скасування реєстраційних дій (позовні вимоги немайнового характеру) звернулася із заявою про забезпечення позову шляхом зупинення дії двох рішень одноосібного учасника товариства та встановлення заборони здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо товариства.

49. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову. Суд апеляційної інстанції частково скасував ухвалу суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким частково задовольнив заяву про забезпечення позову, а саме зупинив дію одного із рішень одноосібного учасника товариства та встановив заборону здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо товариства. Верховний Суд скасував постанову суду апеляційної інстанції та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції у відповідній частині.

50. Отже, Верховний Суд не вбачає невідповідності оскаржуваних судових рішень наведеним скаржником висновкам. Рішення судів попередніх інстанцій цим висновкам не суперечать, а доводи скаржника зводиться до його незгоди із оскаржуваними судовими рішеннями про вжиттям судами заходів забезпечення позову.

Щодо дотримання балансу інтересів сторін під час застосування заходів забезпечення позову

51. Скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 04.05.2023 у справі №916/3710/22, в якій вказано: "Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення".

52. Скаржник зазначає, що він є одним із містоутворюючих підприємств, яке спеціалізується на видобутку, переробці та виробництві сировини для металургійної промисловості; підприємство входить до складу Гірничодобувного дивізіону Групи Метінвест; у І кварталі 2023 року Група Метінвест перерахувала до бюджетів усіх рівнів понад 2,5 млрд грн податків і зборів; з урахуванням асоційованих компаній та спільних підприємств у 2022 році Метінвест перерахував до бюджетів усіх рівнів 20,5 млрд грн податків і зборів; з 24.02.2022 Метінвест направив на допомогу Україні понад 3,1 млрд грн, з яких понад 1,6 млрд грн на потреби армії; діяльність відповідача, як і компанії Метінвест, свідчить не тільки про можливість виконання своїх грошових зобов`язань, але і про значний внесок у перемогу над країною агресором, а така діяльність є загальновідомою і не потребує доведення.

53. Натомість, на думку скаржника, позивач не довів неспроможність здійснити виплати за рішеннями та наказами судів, на які посилається в заяві про забезпечення позову; саме на заявника (позивача) в цій справі покладається тягар доказування; несправедливими та необґрунтованими є обмежувальні заходи щодо відповідача в умовах воєнного стану, а тим більше спричинені недбалістю представника позивача, що виразилося в неподанні ним до суду належних та необхідних доказів.

54. Верховний Суд вказані доводи відхиляє з огляду на таке.

55. Як було зазначено, разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить в суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності.

56. Водночас арешт коштів на рахунках означає, що гроші залишаються у власності боржника і знерухомлюються з метою недопущення виведення грошових коштів з рахунків боржника й уникнення виконання судового рішення у майбутньому, такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову.

57. Немає підстав вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи третіх осіб, оскільки грошові кошти залишаються у володінні та користуванні відповідача, а можливість ними розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини коштів, якої стосується спір. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі №911/1111/20, від 21.01.2022 у справі №910/5079/21.

58. Також Верховний Суд звертає увагу, що у цій справі скаржник не звертався до суду першої інстанції з клопотанням про застування зустрічного забезпечення з метою дотримання балансу між інтересами сторін.

59. Так, ст.141 ГПК передбачає право господарського суду застосувати зустрічне забезпечення до особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову. Метою зустрічного забезпечення є співмірне вжиття судом заходів, спрямованих на забезпечення відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову відповідно до ст.146 ГПК.

60. Інститут зустрічного забезпечення спрямований на реалізацію таких основних засад господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та пропорційність, адже забезпечення позову певною мірою обтяжує відповідача і у випадку незадоволення вимог позивача зустрічне забезпечення гарантує можливість відшкодувати збитки.

61. На відміну від забезпечення позову, яке застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача та виконання судового рішення та вживається судом виключно за заявою учасника справи, зустрічне забезпечення має на меті зберегти певний баланс сторін та мінімізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути в результаті застосування судом забезпечувальних заходів, і може застосовуватися судом за власною ініціативою. Окрім того, зустрічне забезпечення позову застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Такі висновки сформовані Верховним Судом у постанові від 28.07.2023 у справі №911/2797/22.

62. За таких обставин, у випадку існування обґрунтованих ризиків настання для відповідача негативних наслідків від застосування судом забезпечувальних заходів, скаржник не був позбавлений права ініціювати перед судом питання щодо застування зустрічного забезпечення.

Щодо формального розгляду апеляційної скарги неповноважним складом суду

63. Скаржник вважає, що суддя колегії суддів суду апеляційної інстанції, визначений за наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями за день до судового засідання (31.07.2023), взяв участь у розгляді справи формально, адже не мав достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи, дослідження доказів та формування обґрунтованої правової позиції.

64. Також вказує, що лише в день проведення судового засідання (01.08.2023) суд прийняв апеляційну скаргу до свого провадження у складі нової колегії суддів; ухвала про розгляд справи новою колегією набрала законної сили та була направлена сторонам вже після розгляду справи по суті (02.08.2023), що свідчить про неповноважність складу суду.

65. Довід скаржника про те, що суддя Дармін М.О., на його думку, не мав можливості ознайомитися з матеріалами справи, дослідити подані сторонами докази, сформувати обґрунтовану правову позицію, Верховний Суд відхиляє, оскільки такий довід ґрунтується виключно на припущеннях.

66. Скаржник цитує положення ст.129 Конституції України (суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права), ч.3 ст.33 (колегіальний перегляд судових рішень в суді апеляційної інстанції), частин 1-3 ст.34 (порядок вирішення питань при колегіальному розгляді справи), частини 1-5 ст.236 (законність і обґрунтованість судового рішення) ГПК та робить висновок, що ці норми передбачають обов`язок кожного судді в колегії ознайомитися з матеріалами справи, дослідити подані сторонами докази, сформувати обґрунтовану правову позицію відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, врахувавши при цьому висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

67. Хоча такий висновок є правильним, однак він жодним чином не підтверджує обставини щодо формального розгляду справи судом апеляційної інстанції, на які посилається скаржник.

68. При цьому скаржник не зазначає, які норми права встановлюють вимоги щодо строку, протягом (не пізніше) якого, з урахуванням дати наступного судового засідання, повинна відбуватися зміна судді-члена колегії при колегіальному розгляді справи в суді апеляційної інстанції та, відповідно, які норми порушив суд, здійснивши таку заміну за один день до судового засідання.

69. Щодо доводів про неповноважність складу суду Верховний Суд зазначає таке.

70. Порядок визначення складу господарського суду унормовано ст.32 ГПК.

71. Визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених в ч.2 ст.6 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ (ч.1 ст.32 ГПК).

72. Відповідно до ч.16 ст.32 ГПК результати автоматизованого розподілу (повторного розподілу) справи оформлюються протоколом.

73. 31.07.2023 у зв`язку з відпусткою судді Кощеєва І.М. по справі здійснений повторний автоматизований розподіл, за результатами якого справу №904/1934/23 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Орєшкіної Е.В., суддів Дарміна М.О., Чус О.В. (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2023).

74. Оскільки склад суду визначено автоматизованою системою, результат чого оформлено протоколом, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність порушення порядку визначення судді для розгляду справи.

75. Необґрунтованим є також довід щодо набрання ухвалою про розгляд справи новою колегією законної сили 02.08.2023, тобто після розгляду справи по суті, оскільки зі змісту цієї ухвали, вбачається, що вона набирає законної сили з моменту її підписання - 01.08.2023 та оскарженню не підлягає.

76. Також згідно з ч.8 ст.233 ГПК усі судові рішення викладаються письмово у паперовій та електронній формах. Судові рішення в електронній формі викладаються з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, оприлюднюються в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), та підписуються електронним підписом судді (у разі колегіального розгляду - електронними підписами всіх суддів, які входять до складу колегії).

77. Паперове судове рішення - оригінал судового рішення на папері з особистими підписами всіх суддів (присяжних), які беруть участь в ухваленні (прийнятті) рішення (п.5.9. Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21).

78. Електронний примірник судового рішення - створений в автоматизованій системі документообігу суду (далі - АСДС) електронний документ, підписаний кваліфікованим електронним підписом судді, що ухвалив таке судове рішення, в разі колегіального розгляду - кваліфікованими електронними підписами всіх суддів, що входять до складу колегії, або іншої особи, визначеної згідно з п.2 розд.III цього Порядку. Такий документ має бути ідентичним за документарною інформацією та реквізитами оригіналу судового рішення в паперовій формі (пп.6 п.1 розд.І Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 19.04.2018 №1200/0/15-18 (далі - Порядок ведення ЄДРСР)).

79. Відповідно до п.1 розд.ІІ Порядку ведення ЄДРСР електронний примірник судового рішення або окремої думки судді виготовляється судом в АСДС у день ухвалення судового рішення або виготовлення його повного тексту в паперовій формі, підписується кваліфікованим електронним підписом судді, який ухвалив таке судове рішення, а в разі колегіального розгляду - кваліфікованими електронними підписами усіх суддів, що входять до складу колегії, та зберігається у стані, що унеможливлює його подальше коригування.

80. Тобто чинне законодавство фактично передбачає виготовлення та підписання паперового примірника судового рішення всіма суддями, які входять до колегії суддів, що ухвалила відповідне судове рішення, після чого таке рішення підписується відповідними електронними підписами таких суддів.

81. Верховний Суд звертає увагу, що, враховуючи особисту відповідальність судді за зміст ухваленого та підписаного рішення, підписання відповідних документів означає не лише проставлення суддею відповідних підпису та електронного підпису, однак і ретельну перевірку змісту підписуваного ним документа, звірку паперового та електронного примірників рішень.

82. При цьому суддя, який здійснює розгляд справ і як суддя-доповідач в колегії суддів, і як суддя-член колегії, ухвалює та підписує великий обсяг різних судових рішень. Тому дата ухвалення відповідного рішення, проставлена на паперовому примірнику судового рішення, та дата його підписання електронними підписами суддів, як правило, не збігаються.

83. Більше того ГПК не передбачає обов`язок суду постановляти ухвалу про прийняття справи до свого провадження за умови зміни судді-члена колегії при колегіальному розгляді справи, а суд апеляційної інстанції в ухвалі про прийняття апеляційної скарги до свого провадження послався на ст.31 ГПК, яка регулює передачу справ з одного суду до іншого суду та ст.281 ГПК, яка передбачає загальний порядок ухвалення рішень судом апеляційної інстанції.

84. Скаржник відповідних норм процесуального права не вказав та не довів того, що повноважність складу суду при заміні судді-члена колегії залежить від постановлення ухвали про прийняття справи до свого провадження такою колегією.

85. Отже доводи про неповноважність складу суду не знайшли свого підтвердження, оскільки: 1) норми закону не забороняють здійснювати зміну судді-члена колегії при колегіальному розгляді справи за однин день до судового засідання і скаржник протилежного не довів; 2) склад суду, який розглянув апеляційну скаргу, було визначено автоматизованою системою, результат чого оформлено протоколом, як того вимагає ст.32 ГПК; 3) необґрунтованими є доводи щодо набрання ухвалою про розгляд справи колегією суддів у новому складі законної сили після розгляду справи по суті та про затримку в надсиланні сторонам цієї ухвали; 4) процесуальний закон не передбачає обов`язку постановляти ухвалу про прийняття справи до свого провадження після зміни судді-члена колегії при колегіальному розгляді справи і скаржник протилежного не довів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

86. Відповідно до ч.1 ст.300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

87. Згідно із ч.1 ст.309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст.300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

88. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновків про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій - без змін.

Судові витрати

89. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, то судові витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.08.2023 у справі №904/1934/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. Кібенко

Судді С. Бакуліна

І. Кондратова