Арешт на майно, як захід забезпечення позову, застосовується лише у справах, де заявлено майнову вимогу. Арешт має стосуватися майна, належного до предмета спору  (ВС КГС, справа №907/268/22 від 04.04.2023 р.)

Фабула судового акту: Селищна рада звернулась до господарського суду і просила визнати протиправною бездіяльність ГУ Держгеокадастру щодо неприйняття рішень про припинення права постійного користування земельними ділянками одного державного підприємства (далі - ДП). Вважала, що їх мали б передати до її земель запасу

Від селищної ради також надійшла заява про забезпечення позову з проханням накласти арешт на всі земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні цього ДП, а також інші земельні ділянки. Судом першої інстанції заяву про забезпечення позову задоволено. Однак постановою апеляційного господарського суду - що логічно - відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову, за відсутністю зв`язку між заходом забезпечення позову, і предметом позовних вимог, та неспівмірністю такого заходу.

Розглядаючи касаційну скаргу селищної ради, яка не погодилась із відмовою у арешті - ВС КГС не сприйняв її доводів, і погодився із апеляційним судом. Роз’яснюючи взаємозв’язок між майновою/немайновою вимогою і можливим заходом забезпечення позову, ВС вказав:

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 ГПК України, згідно з якою господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні ст.163 ГПК України.

Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред`явлення прозову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.

Заходи забезпечення немайнового характеру спрямовані на покладення на відповідача чи інших осіб обов`язку вчинити активні дії чи утриматись від їх вчинення, не пов`язаних з передачею грошових сум чи майна.

У п. 4.8 постанови ВС від 24.05.2021 у справі № 910/3158/20 міститься висновок, що за змістом п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися коштами або майном, тому може застосуватися у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, коштів або про стягнення коштів. Сума арештованих коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, належного до предмета спору (до такого висновку дійшов Верховний Суду в пункті 8.9 постанови Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20 та у пункті 22 постанови від 25.09.2020 у справі № 925/77/20).

У постанові ОП ВС КГС від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18 зазначено, що коли позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. В таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Отже у цій справі: Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку, що суд першої інстанції, забезпечуючи позов шляхом накладення арешту на земельні ділянки, не врахував, що такий захід забезпечення позову як накладення арешту на земельні ділянки не узгоджується з предметом та підставами позову; позовні вимоги у цій справі не стосуються безпосередньо повернення чи витребування земельних ділянок на користь позивача, тобто не мають майнового характеру, за наявності яких суд міг би забезпечити позов шляхом накладення арешту на відповідні земельні ділянки; накладення арешту на земельні ділянки не є співмірним заходом забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами немайнового характеру. Крім цього, арешт має стосуватись саме майна (в цьому випадку земельних ділянок), належного до предмета спору.

Аналізуйте судовий акт: Зупинення продажу арештованого майна є спеціальним способом забезпечення позову, який застосовується лише у справах про визнання права власності (ОП ВС КЦС, справа №757/22558/20від 05.12.2022 р.);

Якщо основний договір (кредит) укладений між юрособами чи ФОП, то спір щодо правочинів на його забезпечення (спір про іпотеку і похідні), розглядається в порядку господарського судочинства, навіть якщо сторонами є фізособи (ВС КГС, справа №910/13937/21 від 19.10.2022 р.);

Заборона відключення від електропостачання, як захід забезпечення позову про зобов’язання ДТЕК укласти договір із споживачем, була скасована ВС через необґрунтованість (ВС КЦС, справа №369/13584/21 від 15.02.2023 р.);

Відсутність у заяві про забезпечення позову пропозиції щодо зустрічного забезпечення та не вирішення цього питання судом - не є підставою для скасування забезпечення позову (ВС КЦС, справа №643/14180/21 від 02.03.2023 р.).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2023 року

м. Київ

cправа № 907/268/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуСереднянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.01.2023

у справі № 907/268/22

за позовом Середнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області

до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

1. Державного підприємства "Червона зірка";

2. Міністерства економіки України;

3. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській

за участі прокурора Закарпатської обласної прокуратури

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Середнянська селищна рада 16.05.2022 звернулась до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (за участю третіх осіб без самостійних вимог на стороні відповідача: ДП "Червона зірка", Міністерства економіки України, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях та за участю Закарпатської обласної прокуратури) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, а саме:

-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області щодо неприйняття рішень про припинення права постійного користування земельними ділянками та передачу їх до земель запасу Середнянської селищної ради та зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області прийняти рішення про припинення належного ДП "Червона Зірка" права постійного користування земельними ділянками, а саме:

- площею 1627 гектарів, в межах за планом землекористування згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ЗК № 012-00051, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 41 відповідно до рішення Пацканівської сільської ради народних депутатів від 29.04.1992, № 11;

- площею 2805 гектарів, в межах за планом землекористування, згідно з державним актом на право постійного користування землею Серії ЗК № 012-00052, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №1 відповідно до рішення Пацканівської сільської ради народних депутатів від 17.09.1992, № 15;

В якості підстав припинення права постійного користування земельними ділянками позивач вказував на відсутність сплати за користування земельними ділянками та їх не використання третьою особою, що суперечить вимогам статей 162, 163 Земельного кодексу України, статей 35, 36, 37 Закону України «Про охорону земель» та наводив інші підстави. Також зазначав, що бездіяльність відповідача порушує його законні очікування на реалізацію належного йому права отримати земельні ділянки державної власності в комунальну. Порушене своє право також обґрунтовував Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», де орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

03.11.2022 до Господарського суду Закарпатської області від Середнянської селищної ради надійшла заява про забезпечення позову (вх. № 02.3.1-02/5945/22 від 03.11.2022), в якій заявник просив накласти арешт на всі земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні ДП "Червона Зірка" згідно з державними актами на право постійного користування землею серії ЗК №012-00051, серії ЗК №012-00052, а також інші земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні ДП "Червона Зірка".

Зазначена заява про забезпечення позову мотивована тим, що згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ЗК №012-00051 та ЗК №012-00052 ДП "Червона Зірка" надано у постійне користування 1627 гектарів та відповідно 2805 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування. Землю надано для сільськогосподарського використання. Позивач покликався на те, що у випадку задоволення позовних вимог та виконання рішення суду в Середнянської територіальної громади виникне право комунальної власності на відповідні земельні ділянки. То ж, відповідно, селищна рада могла б провести їх передачу в оренду на конкурсній основі, що дозволило би залучити значні кошти для місцевого бюджету. У позивача, як органу місцевого самоврядування виникли правомірні очікування щодо можливості переходу відповідних земельних ділянок у комунальну власність внаслідок припинення права постійного користування.

Заявник просив взяти до уваги те, що 11.10.2022 ДП Добробуд Закарпатської обласної державної адміністрації звернулося до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області з листом за № 04-10/22 від 11.10.2022, в якому, зокрема, враховуючи пропозиції Закарпатської обласної військової адміністрації від 26.08.2022 № 8426/06-21, просить припинити право постійного користування земельними ділянками придатними для ведення сільського господарства ДП Агропромислова фірма Леанка та надати їх у постійне користування Державному підприємству Добробуд Закарпатської обласної державної адміністрації, без зміни їх меж та цільового призначення.

Зазначав, що у провадженні Господарського суду Закарпатської області перебуває справа за № 907/269/22 за позовом Середнянської селищної ради Ужгородського району до Головного управління Держгеокадасту у Закарпатській області за участі третьої особи ДП "Агропромислова фірма Леанка" та Фонду державного майна України з аналогічними позовними вимогами про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

На переконання позивача, вказані дії можуть свідчити про те, що Закарпатська обласна державна адміністрація опосередковано через ДП Добробуд Закарпатської обласної державної адміністрації, попередньо замовивши проведення інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які на сьогодні перебувають у постійному користуванні ДП "Червона Зірка", має намір вилучити земельні ділянки із постійного користування ДП "Червона Зірка".

Позивач вважав, що у разі вилучення земельних ділянок із постійного користування ДП "Червона Зірка", вирішення спору в даній справі не призведе до ефективного захисту порушених прав позивача, оскільки в такому разі відповідач у справі Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області не матиме можливості прийняти рішення про припинення належного ДП "Червона Зірка" права постійного користування земельними ділянками та їх передачу до земель запасу Середнянської селищної ради у зв`язку з прийняттям рішення про припинення права постійного користування. Зазначене може зробити неможливим відновлення його порушених інтересів та виконання ймовірного рішення суду за заявленими позовними вимогами, у зв`язку з чим необхідним є застосування заходів забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 04.11.2022 (суддя Пригуза П.Д.) заяву про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на всі земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні ДП "Червона Зірка", в тому числі згідно з Державними актами на право постійного користування землею Серії ЗК №012-00051, Серії ЗК №012-00052, а також на інші земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні ДП "Червона Зірка".

Ухвала суду мотивована тим, що у разі вилучення земельних ділянок із постійного користування ДП "Червона Зірка", вирішення спору в цій справі не призведе до ефективного захисту порушених прав позивача, тому наявні правові підстави для задоволення заяви позивача та накладення арешту на всі земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні ДП "Червона Зірка" згідно з Державними актами на право постійного користування землею серії ЗК №012-00051, серії ЗК №012-00052, а також інші земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні ДП "Червона Зірка".

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.01.2023 (колегія суддів у складі: Бойко С.М. - головуючий, Зварич О.В., Якімець Г.Г.) ухвалу місцевого господарського суду скасовано та прийнято рішення, яким відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність зв`язку між заходом забезпечення позову, застосованим судом першої інстанції, і предметом позовних вимог, та що накладення арешту на земельні ділянки не є співмірним заходом забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами немайнового характеру. Також зазначив, що цей захід забезпечення позову не сприятиме збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а ухвалу місцевого господарського суду залишити в силі.

Середнянська селищна рада у касаційній скарзі посилається на абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зокрема на те, що оскаржуване судове рішення суперечить нормам статей 136, 137 цього Кодексу. Зазначає, що з аналізу вказаних норм процесуального права вбачається, що застосування такого заходу забезпечення позову як арешт майна не ставиться в залежність від того чи є предметом спору майнові чи немайнові вимоги, на що помилково посилається апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові. На думку скаржника, апеляційним господарським судом не враховано формулювання вимог позивача про "передачу вказаних земельних ділянок до земель запасу Середнянської селищної ради у зв`язку із прийняттям рішення про припинення права постійного користування", які не є вимогами, безпосередньо пов`язаними з поверненням/витребуванням земельних ділянок на користь позивача.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.03.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 24.03.2023.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від Заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури та Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області надійшли відзиви на касаційну скаргу, у яких вони вказують на правильність висновків суду апеляційної інстанції та просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного господарського суду - без змін.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного господарського суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для її задоволення, з огляду на таке.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 ГПК України, згідно з якою господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексузаходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у пункті 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо.

Позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 137 Господарського процесуального кодексу України (у відповідній редакції).

Необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні ст.163 ГПК України.

Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред`явлення прозову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.

Заходи забезпечення немайнового характеру спрямовані на покладення на відповідача чи інших осіб обов`язку вчинити активні дії чи утриматись від їх вчинення, не пов`язаних з передачею грошових сум чи майна.

У п. 4.8 постанови Верховного Суду від 24.05.2021 у справі № 910/3158/20 міститься висновок, що за змістом п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися коштами або майном, тому може застосуватися у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, коштів або про стягнення коштів. Сума арештованих коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, належного до предмета спору (до такого висновку дійшов Верховний Суду в пункті 8.9 постанови Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20 та у пункті 22 постанови від 25.09.2020 у справі № 925/77/20).

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Обрання належного, відповідного предмету спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову з заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору та як наслідок ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20).

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази про наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18 зазначено, що коли позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. В таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку, що суд першої інстанції, забезпечуючи позов шляхом накладення арешту на земельні ділянки, не врахував, що такий захід забезпечення позову як накладення арешту на земельні ділянки не узгоджується з предметом та підставами позову; позовні вимоги у цій справі не стосуються безпосередньо повернення чи витребування земельних ділянок на користь позивача, тобто не мають майнового характеру, за наявності яких суд міг би забезпечити позов шляхом накладення арешту на відповідні земельні ділянки; накладення арешту на земельні ділянки не є співмірним заходом забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами немайнового характеру.

Крім цього, судом першої інстанції також не взято до уваги, що у випадку застосування такого засобу забезпечення позову, як арешт майна, зокрема земельних ділянок, арешт має стосуватись саме майна (в цьому випадку земельних ділянок), належного до предмета спору. Водночас місцевим господарським судом було накладено арешт не лише на земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні ДП "Червона Зірка", в тому числі згідно з Державними актами на право постійного користування землею Серії ЗК №012-00051, Серії ЗК №012-00052, а також на інші земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні ДП "Червона Зірка", що суперечить інституту заходів забезпечення позову.

Отже, суд першої інстанції неправильно застосував ст.ст. 136, 137, 236 ГПК України до спірних правовідносин, дійшов помилкового висновку про задоволення заяви позивача та необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні ДП "Червона Зірка", а тому суд апеляційної інстанції правильно скасував ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 04.11.2022 та обґрунтовано відмовив в задоволенні заяви Середнянської селищної ради про вжиття заходів щодо забезпечення позову у справі.

Інші доводи скаржника фактично зводяться до вирішення обґрунтованості позову, що не здійснюється під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Колегія суддів зазначає, що викладені у касаційній скарзі аргументи скаржника не спростовують висновків апеляційного суду, покладених в основу оскарженої постанови, та встановлених обставин, які в силу положень ч. 2 ст. 300 ГПК України не можуть набути інакшої оцінки суду касаційної інстанції, оскільки за змістом цієї норми процесуального права суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відтак, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржену у справі постанову - без змін.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Середнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.01.2023 у справі № 907/268/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.