ВС/КЦС: Спір про витребування із володіння майна та зобов’язання передати його власнику є майновим спором, а тому відповідне рішення підлягає виконанню як рішення майнового характеру (ВС/КЦС у справі № 201/12569/16 від 30.06.2021)

Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube
ВС/КЦС: Спір про витребування із володіння майна та зобов’язання передати його власнику є майновим спором, а тому відповідне рішення підлягає виконанню як рішення майнового характеру (ВС/КЦС у справі № 201/12569/16 від 30.06.2021) - 0_13162100_1627545680_6102605020277.jpg

Фабула судового акту: Закон України «Про виконавче провадження» відрізняє способи здійснення судових рішень у залежності від їх характеру.

Так, виконання судових рішень немайнового характеру врегульовано статтею 63 вказаного Закону, виконання рішень майнового характеру – ст. 60.

Способи виконання згаданих видів рішень суттєво відрізняються оскільки особі або органу на який покладено обов’язок його виконання надано повноваження, які суттєво відрізняються.

Таким чином сукупність дій виконавця щодо виконання рішення законодавцем напряму пов’язується із видом судового рішення та його характером.

У даній справі стягувач звернувся до суду із скаргою на бездіяльність приватного виконавця, яку вмотивував тим, що виконавчі дії, здійснені приватним виконавцем, не призвели до виконання рішення суду щодо витребування із чужого володіння автомобіля та зобов’язання передати автомобіль власнику. Приватний виконавець безпідставно виконує рішення суду у порядку статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», як рішення немайнового характеру, тоді як має виконувати у порядку статті 60 вказаного Закону, а саме вилучити витребуване майно і передати його стягувачу, внести відомості про боржника до Єдиного реєстру боржників і вжити інших заходів примусового виконання рішення, визначених у статті 10 Закону України «Про виконавче провадження».

Суди першої та апеляційної інстанції із такими доводами не погодились та скаргу залишили буз задоволення.

Проте, Касаційний цивільний суд зайняв протилежну позицію та скаргу задовольнив.

Приймаючи таке рішення КЦС у своїй постанові послався на те, що виходячи із аналізу норм ч. 1 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» рішеннями немайнового характеру є рішення,за якими боржник зобов’язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. Водночас рішеннями немайнового характеру, які підлягають примусовому виконанню, є: рішення про відібрання дитини, встановлення побачення з дитиною, усунення перешкод у побаченні з дитиною (статті 64); про поновлення на роботі (ст. 65); про виселення божника (ст. 66); про вселення стягувача (стаття 67); інші рішення, за якими боржника зобов’язано особисто вчинити певні дії на користь стягувача чи утриматися від здійснення таких дій.

У даній справі суд витребував майно із чужового незаконного володіння на користь позивача, а не зобов’язав відповідача повернути це майно власникові.

Одночасне зазначення у судовому рішенні (виконавчому листі) про задоволення вимог про витребування із володіння майна та зобов’язання передати його власнику не може свідчити про те, що таке рішення підлягає виконанню як рішення немайнового характеру, оскільки виконання такого рішення передбачає вчинення державним чи приватним виконавцем дій щодо вилучення такого майна у боржника та передачу його стягувачу, а не обмежується лише діями виконавця щодо перевірки виконання рішення боржником.

Таким чином, рішення про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння підлягає примусовому виконанню у порядку, передбаченому ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», шляхом вилучення майна у боржника і передачі стягувачу предметів, зазначених у рішенні.

Таким чином суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що рішення, яким витребувано із чужого незаконного володіння автомобіль та зобов’язано її передати цей автомобіль стягувачу, є рішенням немайнового характеру та підлягає примусовому виконанню у порядку, передбаченому ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження».

Аналізуйте судовий акт: Намагання виконавця забезпечити виконання рішення суду за допомогою заходів, які прямо не передбачені цим рішенням, та без дотримання, порядку зміни способу виконання рішення - є втручанням у право боржника на мирне володіння майном ( № 2-412/10)

При розгляді скарг на дії/бездіяльність виконавця заходи забезпечення, визначені ст.ст. 149, 150 ЦПК України НЕ ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ (ВС/КЦС у справі № 752/26606/18)

До скарги на дії державного виконавця не може бути застосована ст. 183 ЦПК України, яка поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення) (ВС/КЦС у справі № 569/13154/20 від 27.01.2021)

Відсутність у виконавчому документі ідентифікаційного коду боржника не є підставою для повернення його без прийняття до виконання (ВС/КЦС у справі № 639/2561/18-ц від 24 грудня 2020 р.)

Цивільний позов проти приватного виконавця подається за місцем його проживання (перебування), а не за місцем здійснення його професійної діяльності ( ВС/КЦС у справі № 757/53167/18-ц від 09 вересня 2020 р.)

Постанова

Іменем України

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 201/12569/16

провадження № 61-2627св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб’єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Приходько Альона Анатоліївна,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2020 року у складі судді Наумової О. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог скарги та судових рішень

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на бездіяльність приватного виконавця Приходько А. Л., заінтересована особа - ОСОБА_2 .

В обґрунтування скарги заявник посилався на те, що 25 лютого 2020 року приватним виконавцем Приходько А. Л. за його заявою відкрито виконавче провадження № 61393107 на підставі виконавчого листа, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська на виконання рішення від 22 лютого 2018 року, яким витребувано із володіння ОСОБА_2 автомобіль марки «Toyota Land Cruser» 2014 року випуску та зобов’язано останню передати йому цей автомобіль. Виконавчі дії, здійснені приватним виконавцем, не призвели до виконання рішення суду. Приватний виконавець безпідставно виконує рішення суду у порядку статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», як рішення немайнового характеру, тоді як має виконувати у порядку статті 60 вказаного закону, а саме вилучити витребуване майно і передати його стягувачу, внести відомості про боржника до Єдиного реєстру боржників і вжити інших заходів примусового виконання рішення, визначених у статті 10 Закону України «Про виконавче провадження».

Із урахуванням наведених обставин, заявник просив суд визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця Приходька А. Л. та зобов’язати її: вжити всіх визначених Законом України «Про виконавче провадження» заходів примусового виконання рішення суду, у тому числі заходів примусу (примусового виконання) до боржника ОСОБА_2 ; внести відомості про боржника ОСОБА_2 до Єдиного реєстру боржників; винести постанову про стягнення з боржника основної винагороди за витребування майна у розмірі 10 відсотків суми вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом; накласти арешт на все рухоме і нерухоме майно боржника ОСОБА_2 ; накласти арешт на кошти боржника ОСОБА_2 ; вжити заходів для встановлення боржникові ОСОБА_2 тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України у зв’язку із ухиленням від виконання рішення суду; вирішити питання про притягнення боржника ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за невиконання боржником законних вимог виконавця в порядку статті 188-13 Кодексу про адміністративні правопорушення України (далі - КпАП України), а у разі неявки на вимогу виконавця вжити заходів для застосування приводу; накласти арешт на транспортний засіб «Toyota Land Cruiser 4461», 2014 року випуску, колір чорний, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , р/н НОМЕР_3 ; накласти арешт на свідоцтво серія НОМЕР_4 про державну реєстрацію транспортного засобу «Toyota Land Cruiser»; накласти арешт на реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 , що закріплений за транспортним засобом «Toyota Land Cruiser»; заборонити ОСОБА_2 та іншим особам здійснювати будь-які дії, пов’язані з відчуженням, знаттям з обліку, переобладнанням, реконструкцією, переуступленням права вимоги, здачею в оренду, прокат чи безкоштовне користування, заставою майна, майнових прав на транспортний засіб «Toyota Land Cruiser»; витребувати у компетентного органу (ДП «Національні інформаційні системи») всі наявні відомості в Єдиному реєстрі довіреностей про всі довіреності (у тому числі їх дублікати, а також відомості про припинення їх дії) видані від імені боржника ОСОБА_2 на право розпорядження майном (до якого входить транспортний засіб); направити вимогу до Національної поліції України і до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо стану виконання постанови від 12 травня 2020 року про майно боржника та заходів вжитих поліцією по розшуку транспортного засобу і часу у відповідних відміток у інформаційні бази поліції; направити вимогу до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо стану розслідування кримінального провадження щодо боржника ОСОБА_2 ознакам частини першої статті 382 Кримінального кодексу України і виконання ухвали слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2020 року (справа № 932/6219/20); направити вимогу до Адміністрації Державної прикордонної служби України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 26) щодо надання всієї наявної інформації про перетин державного кордону України, у тому числі на тимчасово окуповану територію особами, в яких може перебувати транспортний засіб, - громадян України ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ; викликати ОСОБА_2 для надання пояснень щодо виконання рішення суду і місцезнаходження транспортного засобу; викликати ОСОБА_3 для надання пояснень щодо виконання рішення та місцезнаходження транспортного засобу, направивши вимоги за місцем проживання і за місцем роботи цієї особи; вирішити питання про притягнення боржника ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за невиконання боржником законних вимог виконавця в порядку статті 188 КпАП України, а в разі неявки на вимогу виконавця - вжити заходів для застосування приводу; провести опис та арешт транспортного засобу «Toyota Land Cruiser 4461», про що скласти відповідний акт, копію якого направити стягувачу; передати транспортний засіб «Toyota Land Cruiser 4461» на відповідальне зберігання стягувачеві ОСОБА_1 ; звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз’яснення відповідного рішення щодо порядку і способу його виконання в частині витребування майна (транспортний засіб «Toyota Land Cruiser 4461», 2014 року випуску); звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення виконання рішення суду (звернення стягнення на майно боржника (т/з «Toyota Land Cruiser 4461», 2014 року випуску), у тому числі якщо він перебуває в інших осіб - вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні (транспортний засіб «Toyota Land Cruiser 4461», 2014 року випуску, тощо), повідомити про результати розгляду.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня

2020 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2018 року, яким витребувано із володіння ОСОБА_2 автомобіль марки «Toyota Land Cruiser» та зобов’язано її передати автомобіль ОСОБА_1 , є рішенням немайнового характеру, тоді як чинне законодавство не передбачає вчинення приватним виконавцем заходів примусового виконання рішення немайнового характеру, яке не може бути виконано без участі боржника. Відмовляючи у задоволенні інших вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що суд позбавлений процесуальної можливості перебирати на себе повноваження державного (приватного) виконавця та зобов’язувати його вчиняти певні конкретні дії чи приймати певні конкретні рішення.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У лютому 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не встановили до якої категорії відноситься судове рішення, яке підлягає примусовому виконанню, - майнової чи немайнової, не правильно застосовано до спірних правовідносин положення статей60та 63 Закону України «Про виконавче провадження», неправильно визначили поняття «дискреційних повноважень», коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб’єкта владних повноважень та помилково не застосували до спірних правовідносин висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 819/570/18. Із резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції не зрозуміло ким воно підписано, оскільки постанова не містить розшифрування підписів осіб, які його підписали.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Встановлені судами обставини

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2018 року у справі № 201/12569/16-ц, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року та постановою Верховного Суду від 19 травня 2021 року, витребувано із володіння ОСОБА_2 автомобіль марки «Toyota Land Cruiser», 2014 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , та зобов’язано її передати цей автомобіль ОСОБА_1

28 березня 2018 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська видано виконавчий лист з примусового виконання зазначеного рішення суду.

25 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до приватного виконавця Приходько А. Л. із заявою про примусове виконання рішення суду.

25 лютого 2020 року приватним виконавцем Приходько А. Л. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 61393107.

26 лютого 2020 року ОСОБА_2 надіслана зазначена постанова та повідомлення приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження з вимогою щодо передання стягувачу вищевказаного автомобіля.

Приватним виконавцем Приходько А. Л. винесено постанову від 25 лютого 2020 року про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 8 408,00 грн та постанову від 06 квітня 2020 року про накладення штрафу на боржника у розмірі 1 700,00 грн.

Вказані постанови надіслані боржнику за адресою: АДРЕСА_1 , та вручені.

12 травня 2020 року приватним виконавцем винесена постанова про розшук майна боржника, якою оголошено в розшук майно боржника: автомобіль марки «Toyota Land Cruiser», 2014 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 .

На час розгляду справи у судах інформація щодо виявлення автомобіля до приватного виконавця не надходило.

Також, приватний виконавець Приходько А. Л. неодноразово надсилала виклики боржнику ОСОБА_2 із зобов’язанням з’явитися до приватного виконавця.

20 березня 2020 року боржник ОСОБА_2 направила приватному виконавцю лист, яким вона повідомила, що вона не відмовляється від добровільного виконання рішення суду, але автомобіль «Toyota Land Cruiser», державний номер НОМЕР_3 , знаходиться у її сина ОСОБА_3 .

На час розгляду справи у судах автомобіль стягувачу ОСОБА_1 не переданий.

Нормативно-правове обґрунтування

Щодо обов’язковості судового рішення

Статтями 129, 129? Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов’язковість судового рішення. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Вказані конституційні положення знайшли своє продовження у ЦПК України, а також у Законі України «Про судоустрій і статус суддів». Так, частинами першою, другою статті 18 ЦПК України та частинами другою, четвертою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відтак, забезпечення виконання судових рішень покладається, у тому числі, на суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші процесуальні засоби, сприяють реалізації конституційної засади обов’язковості судового рішення.

На важливість належного виконання судових рішень неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний Суд України.

Так, за позицією Конституційного Суду України, висловленою у рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 (справа щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» (щодо забезпечення державою виконання судового рішення)) судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов’язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України (абзац 15 пункту 3 мотивувальної частини рішення від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002); право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя (абзац 8 пункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018). Отже, як випливає з наведеного, держава повинна повною мірою забезпечити реалізацію гарантованого статті 55 Конституції України права кожного на судовий захист.

Забезпечення державою виконання судового рішення як невід’ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв’язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статті 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Конституційний Суд України, взявши до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55,частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні висновки щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов’язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.

Визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов’язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов’язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; саме на державу покладено позитивний обов’язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00; пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України», заява № 6318/03; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia», заява № 30779/04; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява № 40450/04).

Щодо примусового виконання державним (приватним) виконавцем судового рішення про витребування майна та зобов’язання передати його власнику

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Статтею 10 Закону № 1404-VIII встановлені такі заходи примусового виконання рішень: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об’єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов’язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно з частинами першою-третьою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов’язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз’яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов’язки.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; 2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників; 3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; 4) за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв’язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду; 5) безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; 6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; 7) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; 8) здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв’язку з виконавчим провадженням; 9) використовувати за згодою власника приміщення для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника за їхньою згодою для перевезення майна; 10) звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз’яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; 11) приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувача; 12) звертатися до суду з поданням про розшук дитини, про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання; 13) звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб; 14) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні. У разі якщо боржник без поважних причин не з’явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу; 15) залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб’єктів оціночної діяльності - суб’єктів господарювання; 16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; 17) застосовувати під час примусового виконання рішень фото- і кінозйомку, відеозапис; 18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; 19) у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов’язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів; 20) залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб’єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача; 21) отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; 22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 60 Закону № 1404-VIII під час виконання рішень про передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, виконавець вилучає такі предмети у боржника і передає їх стягувачу, про що складає акт передачі. У разі знищення предмета, що мав бути переданий стягувачу в натурі, виконавець складає акт про неможливість виконання рішення, що є підставою для закінчення виконавчого провадження, а в разі встановлення факту відсутності предмета, що мав бути переданий стягувачу, повертає виконавчий документ стягувачу.

Щодо зобов’язання приватного виконавця вжити заходів примусового виконання рішення суду

Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради від 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, викладеної справах «Класс та інші проти Німеччини» від 6 вересня 1978 року, «Фадєєва проти Росії» від 09 червня 2005 року, «Кумпене і Мазере проти Румунії» від 17 грудня 2004 року, завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, а тому суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Отже суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб’єкта владних повноважень.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 18 березня 2014 року у справі № 21-11а14 та від 21 травня 2013 року у справі № 21-87а13,

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відмовляючи у задоволенні вимог скарги у частині визнання протиправною бездіяльність приватного виконавця, суди попередніх інстанцій виходили з того, що рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2018 року, яким витребувано із володіння ОСОБА_2 (боржника) автомобіль та зобов’язано її передати цей автомобіль ОСОБА_1 (стягувачу), передбачає зобов’язання боржника особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, тому зазначене судове рішення є рішенням немайнового характеру. Положення Закону № 1404-VIII, що визначають порядок виконання рішень немайнового характеру, які не можуть бути виконані без участі боржника, не передбачають вчинення приватним виконавцем заходів примусового виконання рішення.

Верховний Суд не може погодитися із такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони зроблені із неправильним застосуванням норм матеріального права.

За змістом частини першої статті 63 Закону № 1404-VIII рішеннями немайнового характеру є рішення,за якими боржник зобов’язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. Порядок виконання рішень немайнового характеру регулюється Розділом VIII Закону № 1404-VIII. До рішеннями немайнового характеру, які підлягають примусовому виконанню, відносяться: рішення про відібрання дитини, встановлення побачення з дитиною, усунення перешкод у побаченні з дитиною (статті 64, 64? Закону № 1404-VIII); про поновлення на роботі (стаття 65 Закону № 1404-VIII); про виселення божника (стаття 66 Закону № 1404-VIII); про вселення стягувача (стаття 67 Закону № 1404-VIII); інші рішення, за якими боржника зобов’язано особисто вчинити певні дії на користь стягувача чи утриматися від здійснення таких дій.

За встановленими у справі обставинами на примусовому виконанні приватного виконавця перебуває судове рішення про витребування із володіння божника майна (автомобіля) та зобов’язання передати його стягувачу.

У разі задоволення позову про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов’язує відповідача повернути це майно власникові (пункт 116 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Одночасне зазначення у судовому рішенні (виконавчому листі) про задоволення вимог про витребування із володіння майна та зобов’язання передати його власнику не може свідчити про те, що таке рішення підлягає виконанню як рішення немайнового характеру, оскільки виконання такого рішення передбачає вчинення державним чи приватним виконавцем дій щодо вилучення такого майна у боржника та передачу його стягувачу, а не обмежується лише діями виконавця щодо перевірки виконання рішення боржником.

Таким чином, рішення про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння підлягає примусовому виконанню у порядку, передбаченому статтею 60 Закону № 1404-VIII, шляхом вилучення майна у боржника і передачі стягувачу предметів, зазначених у рішенні.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2018 року, яким витребувано із володіння ОСОБА_2 (боржника) автомобіль та зобов’язано її передати цей автомобіль ОСОБА_1 (стягувачу), є рішенням немайнового характеру та підлягає примусовому виконанню у порядку, передбаченому статтею 63 Закону № 1404-VIII.

Верховний Суд зазначає, що обов’язком державного та приватного виконавця є вжиття всіх передбачених законом заходів для виконання судового рішення. Якщо державному чи приватному виконавцю незрозуміло рішення, порядок його виконання, то виконавець не позбавлені можливості звернутись до суду з заявою про роз’яснення рішення суду, про встановлення порядку виконання рішення.

З метою його виконання державний та приватний виконавець має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв’язку з виконавчим провадженням; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні, у разі якщо боржник без поважних причин не з’явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов’язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів; здійснювати інші повноваження, передбачені Законом № 1404-VIII.

Судами у цій справі не встановлено обставин та матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що приватний виконавець Приходько А. Л. вживала усіх передбачених Законом № 1404-VIII заходів щодо ефективного та своєчасного виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2018 року, безпідставно виконуючи його як рішення немайнового характеру у порядку, передбаченому статтею 63 Закону № 1404-VIII.

Такі дії (бездіяльність) приватного виконавця Приходько А. Л. порушують право ОСОБА_1 на справедливий судовий захист, невід’ємною складовою якого є право на виконання судового рішення, та призводить до безпідставного невиконання судового рішення протягом тривалого часу.

Із урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання неправомірною бездіяльність приватного виконавця Приходька А. Л., у зв’язку із чим рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у задоволені цих вимог скарги підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення скарги.

Статтею 451 ЦПК України встановлено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Оскільки Верховним Судом визнано неправомірною бездіяльність приватного виконавця Приходько А. А. щодо виконання виконавчого листа, виданого 28 березня 2018 року на виконання рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2018 року у справі № 201/12569/16-ц, тому суд вважає, що наявні підстави для зобов’язання приватного виконавця Приходько А. А. усунути порушення прав стягувача ОСОБА_1 .

Водночас, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення вимог заявника про зобов’язання приватного виконавця Приходько А. Л. вжити всіх визначених Законом № 1404-VIII заходів примусового виконання рішення суду згідно переліку, наведеного у скарзі, оскільки вчинення таких дій відноситься до дискреційних повноважень приватного виконавця, суд позбавлений процесуальної можливості перебирати на себе повноваження приватного виконавця.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні вимог скарги про визнання неправомірною бездіяльністю приватного виконавця Приходька А. Л., підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення в цій частині про задоволення вимог скарги.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв’язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, то з урахуванням пропорційності задоволених вимог (50 %) із приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Приходько А. А.на користь ОСОБА_1 підлягає відшкодуванню сплачений судовий збір за перегляд справи у суді касаційної інстанції у розмірі 227,00 грн.

Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року у частині відмови у задоволенні вимог скарги про визнання неправомірною бездіяльністю приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Приходько Альони Анатоліївнискасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.

Визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Приходько Альони Анатоліївни при виконанні виконавчого листа, виданого 28 березня 2018 року на виконання рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2018 року у справі № 201/12569/16-ц, зобов’язання приватного виконавця Приходько Альону Анатоліївну усунути порушення прав стягувача ОСОБА_1 .

В іншій частині ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року залишити без змін.

Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Приходько Альони Анатоліївни на користь ОСОБА_1 на відшкодування судового збору за перегляд справи у суді касаційної інстанції 227,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді

3210
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
ЕСПЧ
1