Неналежне виконання посадовою особою підприємства відповідальної за відрахування аліментів із заробітної плати своїх обов’язків не усуває вину боржника в частині несвоєчасно сплати таких (ВС/КЦС № 359/9950/16-ц від 17.10.2018)

Фабула судового акту: Нормами частини першої статті 196 СК України визначено, що при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Таким чином основною підставою для нарахування такої пені є саме винні дії платника аліментів.

В свою чергу у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» надано роз’яснення, що передбачена статтею 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення аліментів.

У даній справі мати дітей як отримувач аліментів звернулась до суду із позовом про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на дітей та додаткових витрат на дітей.

Судом першої інстанції позовну заяву задоволено частково – стягнуто додаткові витрати на дітей, а у стягненні пені за несвоєчасну сплату аліментів відмовлено.

Таке рішення місцевого суду мотивовано тим, що заборгованість зі сплати аліментів виникла не з вини відповідача, а з вини підприємства, де він працює, унаслідок затримки зі сплати заробітної плати.

З такими висновками погодився і апеляційний суд.

Вказані рішення стали предметом розгляду Касаційним цивільним судом за скаргою позивачки у якій вона послалась на те, що суди дійшли безпідставного висновку про відсутність вини відповідача у несвоєчасній сплаті аліментів, оскільки він був обізнаний зі змістом рішення суду, яким із нього на утримання неповнолітніх дітей було стягнуто аліменти, тому він був зобов'язаний виконувати це рішення суду або контролювати його виконання іншими особами - працівниками роботодавця, оскільки його діти повинні мати засоби для існування.

Оцінюючи вказані доводи суд касаційної інстанції з ними погодився та вказав наступне.

Посилання суду на відповідальність головного бухгалтера ТОВ у якому відповідач працював на посаді директора саме по собі не виключає вину платника аліментів - відповідача, який знав про наявність рішення суду про стягнення з нього аліментів. Крім того, відповідач будучи директором підприємства разом з головним бухгалтером товариства несе відповідальність за фінансову діяльність на підприємстві.

Аналызуйте судовий акт: ВС/КЦС: Мінімальний розмір аліментів не виконує обмежувальну функцію при визначенні розміру аліментів, який цей мінімум перевищує (ВС/КЦС № 461/4936/16 від 31.10.2018)

Досягнення повноліття не є підставою для звільнення від сплати аліментів у разі якщо дитина продовжує навчання (ВС/КЦС № 559/379/17-ц від 20.08.2018)

Пеня за заборгованість по сплаті аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення ( справа № 572/1762/15-ц)

Право перевіряти цільове витрачання аліментів має у тому числі і суд (Святошинський райсуд № 759/9476/17 від 06.02.2018)

Зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження, а саме зміну розміру аліментів, стягнутих у частці від заробітку одного з батьків дитини на розмір аліментів у твердій грошовій сумі (№ 6-143цс13 від 05.02.2014)

Постанова

Іменем України

17 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 359/9950/16-ц

провадження № 61-29146св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 червня 2017 року у складі судді Вознюка С. М. та рішення Апеляційного суду Київської області від 02 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Білоконь О. В., Верланова С. М., Савченка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на дітей, додаткових витрат на дітей і витрат на правову допомогу.

Позовна заява мотивована тим, що від шлюбу з ОСОБА_3 вони мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, на утримання яких, на підставі рішення суду, ОСОБА_3 повинен сплачувати аліменти, але ухиляється від їх сплати, у зв'язку з чим за період з 09 листопада 2015 року по 29 грудня 2016 року ним допущено прострочення сплати аліментів. Отже, за цей період він повинен сплатити неустойку.

Крім того, відповідач не бере участі у додаткових витратах на утримання дітей. Так, з 2014 року їхня донька ОСОБА_4 навчається у дитячій музичній школі; була зарахована до класу, в якому навчання відбувається із застосуванням новітніх технологій за спеціальною програмою - навчально-педагогічним проектом «Інтелект Україна», у зв'язку з чим вона щомісяця купує спеціальні книжки і зошити. З 2010 року ОСОБА_4 та з 2015-2016 років ОСОБА_5 відвідують курси англійської мови, також діти відвідують басейн, де вчаться плавати, розвиваються фізично, набувають додаткових здібностей. ОСОБА_5 відвідує платні заняття «Ранній розвиток дитини». ОСОБА_5 знаходиться на обліку у лікаря ортопеда, у зв'язку з чим йому було призначено лікування, а саме: ортопедичне взуття, устілки у взуття, лікувальна фізична культура щоденно, масаж стоп, плавання в басейні, електростимуляція стоп.

Загальна сума додаткових витрат на дітей становить 20 083,36 грн, половину з яких їй повинен компенсувати батько дітей - ОСОБА_3

На підставі вказаного, ОСОБА_1, з урахування заяви про збільшення позовних вимог від 22 березня 2017 року, просила суд стягнути з ОСОБА_3 неустойку за несплату аліментів за період з 09 листопада 2015 року по 29 грудня 2016 року у розмірі 8 187,00 грн та за період з 01 березня 2017 року по 10 березня 2017 року у розмірі 64,00 грн, половину від понесених позивачем додаткових витрат на утримання дітей у розмірі 10 041,68 грн, половину від очікуваних витрат на дітей у квітні, травні 2017 року у розмірі 1 180,00 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 3 000,00 грн.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 10 888,00 грн додаткових витрат на дітей ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, і ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, 3 000,00 грн витрат на правову допомогу, 551,20 грн судового збору, а всього 14 439,20 грн.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у період з 2015 року до 2017 року позивачем понесені додаткові витрати на розвиток здібності дітей сторін, придбання необхідних підручників та обладнання, ортопедичного взуття та устілок відповідно до лікарських призначень, які підтверджені належними і допустимими доказами, тому половину вартості цих витрат відповідно до статті 185 СК України необхідно стягнути з відповідача. Відмовляючи у стягненні неустойки зі сплати аліментів з ОСОБА_3, суд зазначив, що заборгованість зі сплати аліментів виникла не з вини відповідача, а з вини підприємства, де він працює, унаслідок затримки зі сплати заробітної плати.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 02 листопада 2017 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 червня 2017 року змінено в частині стягнення витрат на правову допомогу - стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2 130,00 грн, та в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на утримання дітей - стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 кошти за придбання дитячого купальника, шапочки та окулярів для плавання у розмірі 474,00 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що кошти на придбання предметів, необхідних для плавання (купальний костюм, шапочка та окуляри для плавання) на загальну суму 474 грн у розумінні статті 185 СК України не є додатковими витратами на утримання дитини. Отже, половину цих витрат необхідно стягнути із відповідача на користь позивача. Також суд, врахувавши встановлений статтею 1Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу, загальний час роботи представника позивача, вважав, що розмір витрат на правову допомогу повинен становити 2 130,00 грн. Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про відсутність вини відповідача у наявності заборгованості зі сплати аліментів.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції змінити в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення неустойки (пені) за період з 09 листопада 2015 року до 29 грудня 2016 року та за період з 01 березня 2017 року до 10 березня 2017 року та змінити рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимог про стягнення витрат на правову допомогу.

В іншій частині судові рішенні не оскаржуються, тому відповідно до статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли безпідставного висновку про відсутність вини відповідача у несвоєчасній сплаті аліментів, оскільки він був обізнаний зі змістом рішення Бориспольського міськрайонного суду Київської області від 07 квітня 2016 року, яким із нього на утримання неповнолітніх дітей було стягнуто аліменти, тому він був зобов'язаний виконувати це рішення суду або контролювати його виконання іншими особами - працівниками роботодавця, оскільки його діти повинні мати засоби для існування. Також апеляційний суд, змінюючи розмір витрат на правову допомогу, не врахував, що ці витрати включають не лише участь у судових засіданнях, а й інші дії, пов'язані із наданням правової допомоги у конкретній справі: складання позовної заяві, надання консультацій, переклад і копіювання документів тощо.

Відзив на касаційну скаргу відповідачем не подано.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У вересні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що з 11 липня 2006 року ОСОБА_1 і ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 березня 2016 року було розірвано.

Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: доньку - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07 квітня 2016 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 і ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 09 листопада 2015 року, до досягнення дітьми повноліття (а. с. 9-12, т. 1).

Постановою державного виконавця Бориспільського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 10 жовтня 2016 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа, виданого Бориспільським міськрайонним судом Київської області 30 вересня 2016 року, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей у розмірі 1/3 частини усіх видів його заробітку (доходу), починаючи з 09 листопада 2015 року.

23 грудня 2016 року та 31 березня 2017 року державний виконавець Бориспільського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області направив вказану постанову про відкриття виконавчого провадження за місцем роботи боржника ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт.НЕТ» (далі - ТОВ «Моноліт.НЕТ») та товариства з обмеженою відповідальністю «Інтро.НЕТ» (далі - ТОВ «Інтро.НЕТ») з вимогою про здійснення відрахувань із заробітної плати на платіжну карту стягувача ОСОБА_1

ОСОБА_3 сплатив на користь ОСОБА_6 наступні аліменти: 27 січня 2017 року - у розмірі 7 427,34 грн і 11 185,32 грн та 10 лютого 2017 року - у розмірі 2 012,50 грн.

Відповідно до довідки-розрахунку, виданій Бориспільським міськрайонним відділом Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 01 лютого 2017 року заборгованість ОСОБА_3 зі сплати аліментів на користь ОСОБА_6 за період з 09 лютого 2015 року по 03 грудня 2016 року складає 9 732,64 грн (а. с. 94, т. 1).

Також судом встановлено, що з лютого 2008 року по 28 грудня 2016 року ОСОБА_3 працював на посаді генерального директора ТОВ «Моноліт.НЕТ». Відповідальною особою за відрахування аліментів із заробітної плати ОСОБА_3 була головний бухгалтер товариства.

Встановивши, що ОСОБА_3 заробітну плату в ТОВ «Моноліт.НЕТ» отримував вчасно, однак перерахування аліментів не відбувалося, з вини відповідальної за це особи, апеляційний суд дійшов висновку, що заборгованість зі сплати аліментів виникли не з вини ОСОБА_3, а з вини - головного бухгалтера ТОВ «Моноліт.НЕТ».

З таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Згідно зі ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Відповідно до розрахунків Бориспільського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 01 лютого 2017 року заборгованість ОСОБА_3 зі сплати аліментів складає 9 732,64 грн.

Зазначені розрахунки відповідачем не оскаржувались та є чинними.

Згідно зі ст. 212 ЦПК України 2004 року суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

При цьому апеляційний суд не надав розрахункам заборгованості за аліментами належної правової оцінки.

Частиною третьою статті 10 ЦПК України 2004 року передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що передбачена статтею 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення аліментів.

Проте апеляційний суд, не врахував, що доказів щодо звільнення від обов'язку утримувати дитину відповідачем не надано.

Крім того, ОСОБА_3 був обізнаний зі змістом рішення суду про стягнення з нього аліментів на утримання дітей та знав про звій обов'язок з їх сплати, однак доказів на підтвердження неможливості сплачувати аліменти, у зв'язку з чим заборгованість утворилась з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок несвоєчасної виплати заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банком, відповідачем не надано.

Посилання суду на відповідальність головного бухгалтера ТОВ «Моноліт.НЕТ» саме по собі не виключає вину платника аліментів - відповідача, який знав про наявність рішення суду про стягнення з нього аліментів. Крім того, відповідач був директором ТОВ «Моноліт.НЕТ» і разом з головним бухгалтером товариства несе відповідальність за фінансову діяльність на підприємстві.

При цьому частиною першою статті 14 ЦПК України 2004 року визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно з прецендентною практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду (рішення від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України»).

Відсутність гарантії виконання судового рішення у розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачені гарантії надані сторонам - справедливий, відкритий і швидкий розгляд.

Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Отже, відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України, що суд повинен був урахувати при встановленні доведеності вини відповідача.

Крім того, обов'язок надавати дитині допомогу (аліменти) батько несе не лише на підставі рішення суду, а й з факту народження дитини згідно з вимогами СК України.

У частині першій статті 196 СК України визначено, що при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

В абзаці 2 пункту 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України зх. розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» судам роз'яснено, що витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

При розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

Вказана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц, провадження № 14-37цс18.

Апеляційний суд на вказані обставини уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Також колегія суддів вважає, що зменшуючи розмір витрат на правову допомогу, апеляційний суд не встановив усіх обставин, які мають значення для вирішення питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 79 ЦПК України 2004 рокусудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом другим частини 3 статті 79 ЦПК України2004 року до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Із матеріалів справи вбачається, що розмір витрат, понесених позивачем на правову допомогу підтверджується: договором про надання правової допомоги (а. с. 86-87 т. 1), актом приймання-передачі наданих послуг (а. с. 90 т. 1) та квитанцією про оплату витрат на правову допомогу у розмірі 3 000,00 грн (а. с. 91 т. 1).

Зменшуючи розмір витрат на правову допомогу, апеляційний суд врахував лише час участі представника в судових засіданнях, не звернувши увагу на те, що згідно із договором про надання правової допомоги від 25 січня 2017 року, укладеним між Адвокатським бюро «Вадима Гопкала» і ОСОБА_1, адвокатське бюро зобов'язалося здійснювати й інші функції, пов'язані із представництвом інтересів ОСОБА_1 в суді, зокрема: надавати правову консультацію, складати заяви, скарги та інші документи процесуального характеру, тощо. З урахуванням цього, для правильного вирішення справи, апеляційний суд повинен був встановити й інші складові витрат на правову допомогу, та з урахуванням цього визначити їх розмір.

Відповідно до пунктів 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Оскільки апеляційний суд не встановив фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, та не перевірив доводи сторін та надані на їх підтвердження докази, тому ухвалене у справі рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на дітей і витрат на правову допомогу відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені, тому усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо.

Керуючись статтями 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Київської області від 02 листопада 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на дітей і витрат на правову допомогу скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді