18.11.2019 | Автор: Опанасенко Анатолій
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Вірогідність доказів як новела у стандарті доказування господарського процесу

Вірогідність доказів як новела у стандарті доказування господарського процесу - 0_25538600_1574081161_5dd292893e5fc.jpg

Судове доказування є діяльністю як суду так і інших учасників процесу з розподіленими відповідно до їх ролі правами та обов’язками щодо здійснення такого. Головним обов’язком суду та взагалі суттю судового провадження є встановлення істинних фактичних обставин у справі. В свою чергу учасники по справі здійснюють відповідні процесуальні дії щодо доведення тих чи інших обставин (фактів) шляхом надання доказів, а вже суд їх повинен об’єктивно оцінити.

Останнім часом Верховна Рада IX скликання приймає дуже велику кількість законів, за якими складно встежити, а відтак не оминула активність законодавців і процесуальні кодекси.

Пунктом 3 розділу I Закону України № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (далі – «Закон № 132-IX») було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України (далі – «ГПК України») змінено назву статті 79 ГПК з “Достатність доказів” на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції: «1. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

2. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання».

Відповідно до перехідних положень Закону № 132-IX пункт 3 розділу I набирає чинності через один місяць з дня опублікування цього Закону, тобто з 16.11.2019 р. Відтак, з понеділка (18.11.2019 р.) у господарському процесі замість «достатності доказів» діє новий стандарт доказування – «вірогідність доказів».

Відповідно до Академічного тлумачного словника української мови слово «вірогідний» означає «який не викликає сумніву; достовірний».

Загалом, Закон № 132-IX був прийнятий задля вдосконалення бізнес-клімату в Україні, стимулювання іноземних інвестицій та як результат задля демонстрування поступового зростання України в міжнародному рейтингу Doing Business. Слід відзначити, що, дійсно, правосуддя є одним з багатьох важливих чинників «здорового» бізнес-клімату, адже кожен підприємець повинен щонайменше бути впевненим, що його права не тільки охороняються державою, а також у випадку їх порушення можуть бути належним чином захищені.

Раніше ГПК України вимагав «достатності доказів» – тобто, необхідно було зібрати певну «критичну масу» доказів, які у своїй сукупності давали змогу суду дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Тобто, якщо в сукупності зібрані докази свідчили про певну обставину – суд вважав її встановленою, а якщо таких доказів було не достатньо – суд міг встановити відсутність цієї обставини. Внаслідок застосування нового стандарту вірогідності доказів ситуація повинна дещо змінитися. Так, обидві сторони по справі можуть надати певний обсяг доказів, які у кожної зі сторін будуть не достатніми для того, щоб суд міг однозначно дійти висновку про наявність або відсутність спірної обставини.

Так, виходячи з попередньої редакції ст. 79 ГПК України це давало суду можливість послатися на недоведеність певної обставини. Однак при застосуванні принципу вірогідності доказів суд в будь-якому випадку має обрати з двох версій подій, підкріплених певними «недостатніми» (не 100% доказами) доказами, що будуть надані сторонами по справі на підтвердження своїх правових позицій – яка з них є більш достовірною та більш вірогідною з точки зору принципів справедливості, розумності, добросовісності, усталеної комерційної практики тощо.

Слід зауважити, що введення нової процесуальної норми щодо вірогідності доказів є в певній мірі логічним доповненням до принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, закріплених у ст. ст. 13, 14, 74 ГПК України.

В цьому контексті доцільно звернути увагу на правовий висновок зроблений Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду у п. 27 постанови від 29.08.2018 р. у справі № 910/23428/17, відповідно до якого «при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність».

Вважаємо, що система доказування у господарському, як і в інших судових процесах, засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами по справі. Посилаючись на ту, чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді сторона повинна доводити такі обставини відповідними належними та допустимими доказами. При чому, ключовим фактором у тому як сторона користується стандартами доказування виступає її зацікавленість у вирішенні господарського спору на свою користь.

Якщо існує певний юридичний факт, який входить до предмету доказування по справі, то мають бути наявні відповідні докази на підтвердження цього факту або об’єктивні причини та розумне пояснення їх відсутності. Однак, якщо сторона з тих чи інших причин не доводить певну важливу для розгляду справи обставину, то суд, оцінюючи докази «за внутрішнім переконанням» вирішує чи мав місце певний факт, що підлягаю доказуванню, чи він є просто надуманим.

Так, у нашій практиці часто трапляються випадки, коли учасники справи посилаючись на певні обставини не доводять їх достатньою кількістю доказів користуючись недосконалістю процесуального законодавства та лояльністю суду, чим явно зловживають. А відтак, суд зобов’язаний при розгляді справи виходити лише з тих фактичних обставин, які доведені належними та допустимими доказами. Натомість, новий стандарт доказування «вірогідність доказів» повинен виправити таку ситуацію та сприяти у тому, щоб сторони надавали більше доказів, які сприятимуть встановленню судом дійсних обставин справи.

Зауважуємо, що термін «стандарт доказування», є більш застосовуваним у правових системах країн загального (прецедентного) права, який допускає існування певної невизначеності при встановленні фактів.

Наприклад, Б.П. Ратушна визначає стандарт доказування як критерій достовірності результату судового пізнання. (Стандарт доказування як критерій достовірності результату судового пізнання / Б. Ратушна // Право України. – 2012. – № 6. – С. 282).

Суди Великої Британії у цивільних провадженнях використовують стандарт «баланс вірогідностей» (a balance of probabilities). Як зазначає у своїх працях професор Філіп Озборн (Philip H. Osborne) поняття «баланс вірогідностей» - це стандарт доказування, який задовольняє суддю або присяжних, що факти, які розглядаються, ймовірно мали місце, як про це стверджується стороною по справі. Іноді їх називають ще перевагою доказів або ймовірністю існування 51%.

Окрім цього, в практиці Європейського суду з прав людини також трапляються рішення, в яких суд посилається на баланс вірогідностей задля оцінки обставин у справі. Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 р. (заява № 59166/12) Дж. К. та Інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) Європейський суд з прав людини наголошує, що «У країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

В рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 р. (заява № 22750/02) у справі Бендерський проти України (BENDERSKIY v. Ukraine) суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у медичному експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Слід відзначити, що проаналізувавши Єдиний державний реєстр судових рішень на дату до набрання чинності новою редакцією ст. 79 ХПК України, вбачається, що такий стандарт доказування як вірогідність доказів не дивлячись на його відсутність у положеннях ГПК України, вже використовувався суддями Верховного Суду під час розгляду господарських справ. Так, наприклад, у своїй постанові Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду (головуючий Пєсков В.Г.) від 10.05.2018 р. у справі № 908/1581/17 звертається до так званого принципу більшої вірогідності, який ним застосовується у поєднанні із принципом розумності під час розгляду касаційної скарги на основі фактів встановлених судами нижчих інстанцій.

Отже, внесені зміни до статті 79 ГПК України певно є кроком до приведення змагальності господарського процесу до нових стандартів доказування, які імплементуються до нашої правової системи з системи загального права. Те, як саме суди будуть застосовувати нову норму щодо вірогідності доказів покаже практика та правові висновки Верховного Суду щодо її застосування, які, сподіваємося, будуть не полишені розумності та справедливості.

Автор: юрист ЮФ "Юрлайн" Опанасенко А.В.

1527
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


1
Популярні судові рішення
ЕСПЧ