10.04.2016 | Автор: Фурман Ірина Миколаївна
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Успішна боротьба з корупцією: 8 історій з світового досвіду

1. Журналістика даних проти корупції у Коста-Ріці

Це журналістське розслідування поклало край політичній кар’єрі трьох екс-президентів Коста-Ріки (двоє з них сіли у тюрму). А почалося все з банальної скарги ріелтерки в газету La Nación. Її клієнт вів переговори про купівлю будинку – але потім відмовився від угоди, заявивши, що будинок купить його друг, а він натомість просто орендуватиме це житло.

Трьох журналістів-розслідувачів зацікавило ім’я недобросовісного покупця – Елісео Варгас - високопосадовий політик та керівник Національної агенції соціального страхування, установи, відповідальної за послуги охорони здоров’я в Коста-Ріці.

Вартість будинку – 735 тисяч доларів – також була непомірно високою. Щедрим другом, який придбав посадовцю розкішне житло, виявився фіндиректор компанії Fischel Corporation – чільного постачальника медичних товарів у країну. Варгас виправдовувався, що просто орендував цей будинок. Однак зненацька подав у відставку – попри те, що на його захист виступив президент країни. Це переконало журналістів, що справа серйозніша, ніж видається.

Аби знайти хабар, вони почали рухатися «від зворотнього» - шукати серед укладених держустановою угод таку, яка могла дати підставу для настільки щедрого хабаря. З цією метою вони застосували технології журналістики даних – репортери шукали підтвердження своїх версій шляхом опрацювання баз даних, які містили записи про контракти та фінансові транзакції.

Через кілька тижнів комп’ютерного аналізу угода була знайдена: у 2001 Варгас через свою фракцію в парламенті всього за три дні провів угоду про придбання у Фінляндії медичного обладнання на суму $39 млн.

Постачальником була та сама фірма, яка придбала Варгасу будинок у якості «відкату». Подальший аналіз руху коштів виявив, що вони йшли до найвищих політичних кіл країни – у тому числі й до президента Кальдерона Фурньє.

За підсумками розслідування він, Варгас та ще 15 високопосадовців сіли до в’язниці. Як пояснила Жаніна Сеніні, яка входила до трійки розслідувачів, ключем до успіху стала саме журналістика даних: «Неможливо відвідати 160 тисяч людей, але зовсім неважко «допитати» 160 тисяч записів у базі даних».

Джерело: Як троє коста-ріканських репортерів за допомогою аналізу даних викрили корупційну схему за участю президентів

2. Лотерея проти П’явок у Бразилії

Президент-реформатор Лула да Сильва прийшов до влади в Бразилії в 2003 році. Одним із завдань його уряду було посилення боротьби з корупцією в регіонах.

Перш за все, йшлося про «дерибан» коштів, які виділялися на місця з центрального бюджету. Проблема полягала в тому, що Національна антикорупційна агенція Бразилії мала обмежені фінансові й кадрові ресурси, натомість у країні існувало 5,5 тисяч муніципалітетів, які підлягали перевірці.

Виходом стала «антикорупційна лотерея». Конкретний муніципалітет, куди мала вирушити комісія контролерів, визначався за принципом лотереї – із барабанами, кулями та виграшними номерами. Розіграш проводила національна лотерейна компанія країні на тому ж обладнанні, що і «звичайну» лотерею.

Процедура була публічною, на неї приходили високопосадовці країни, а результати висвітлювали в пресі. Після того, як певний муніципалітет «вигравав у лотерею», команда аудиторів з антикорупційної агенції мала тиждень на підготовку – за цей час вони збирали всі дані по грошових переказах від федерального уряду в регіон.

Корумпованих мерів цей тиждень не рятував: аудитори проводили перевірку всіх витрат, аж до вимірювання площі туалетів, які будували на державні кошти.

Завдяки «лотереї» була, зокрема, виявлена масштабна корупційна схема, яка охоплювала 19 із 26 штатів Бразилії. Учасники шахрайства в регіонах закуповували машини швидкої допомоги по завищеній ціні – при цьому обиралися найдешевші моделі, не пристосовані для перевезення хворих чи розміщення медичного обладнання.

Їхні спільники в столиці проводили через парламент поправки до бюджету, якими на ці закупівлі виділялися додаткові кошти. На фінальному етапі «відкати» з цих оборудок розподілялися серед учасників схеми. За оцінками аудиторів, на схемі, яка отримала назву «Скандал П’явок», наживалися близько 300 мерів країни, 69 федеральних депутатів та три сенатори.

Джерело: Бразильська антикорупційна агенція провадила перевірки за лотерейним принципом

3. Непальське реаліті-шоу "Хто хоче стати антикорупціонером"

Непал належить до країн, де корупція лежала в основі державного управління протягом століть. Ситуацію погіршує бідність населення (чверть непальців живе на суму, еквівалентну $1.25 на день) та наслідки нещодавнього землетрусу.

Інша системна проблема полягає в тому, що хоч громадяни й усвідомлюють корумпованість влади, вони не вірять у можливість щось змінити. Так само вони не вірять у те, що бувають некорумповані політики або чиновники. Суспільний діалог навколо корупції здебільшого зводиться до опису протиправних вчинків та взаємного «тикання пальцем» - що породжує недовіру та розчарування.

Неприбуткова організація Accountability Lab запропонувала нетривіальну ідею: замість того, щоб ганьбити корупціонерів, треба знайти і прославити на всю країну чесних урядовців. А саме - зробити їх героями телевізійного шоу.

Цей жанр дуже популярний у країнах Південної Азії. Антикорупційне реаліті-шоу отримало назву Integrity Idol («Втілення чеснот»). Його готувала місцева продакшн-компанія, з молодіжним колективом і орієнтуванням на молодіжну аудиторію.

Громадян з усього Непалу запросили називати чесних урядовців – для цього треба було заповнити просту анекету. Їх збирали сотні волонтерів, крім цього, застосовувалися соціальні мережі. Критерії були прості: номінант мав працювати на держслужбі як мінімум 5 років і довести свою чесність на цій посаді.

Загалом було встановлено 300 номінантів, і по кожному було проведено перехресну перевірку. П’ятьох фіналістів запросили до Катманду на знімання шоу. Вони розповідали про свою діяльність, відповідали на запитання. З цього матеріалу монтували 30-хвилинний фільм, який виходив у прайм-тайм щодня протягом тижня.

Глядачі голосували за найкращого держслужбовця – за допомогою SMS, електронних листів або «лайків» до відео з кандидатами на Facebook чи YouTube. Переможцем став Гіян Мані, голова управління освіти в провінції Панчтар. Йому вдалося здолати масове пияцтво та прогули серед шкільних вчителів, завдяки чому відсоток учнів, які успішно склали іспити, зріс із 14 до 60

Джерело: : У Непалі борці з корупцією стали героями реаліті-шоу

4.Тести замість іспитів у Грузії

До 2004 року система освіти в Грузії була абсолютно корумпованою – навіть на фоні інших пострадянських держав. Її реформування стало одним із пріоритетів для обраного в 2004 році президента Михеїла Саакашвілі та нового міністра освіті Олександра Ломая.

Першим кроком стало тотальне звільнення всіх чиновників міністерства. Нових набирали на відкритому конкурсі, який сягнув 10 людей на місце. Штат міністерства скоротили майже вдвічі, але при цьому співробітникам запропонували високу зарплатню.

Наступним етапом стало створення Національного центру оцінювання. Змінилися правила вступу– замість іспитів запроваджувалася система тестів, аналогічна до українського ЗНО. Абітурієнти складали тести на загальні здібності, з грузинської мови та літератури, іноземної мови і додатково – тест із математики.

Консультанти Світового банку, які супроводжували реформу, були вражені її темпами: перша вступна кампанія за новими правилами пройшла вже в 2005 році. Були задіяні екстраординарні процедури проти можливих підробок: так, результати іспитів із 14 тестових центрів у Грузії були надіслані до Кембриджського університету, звідти їх перевезли до Тбілісі і в поліційних машинах доставили до сховища Національного банку країни.

Паралельно з цим завдано удару по «дипломобудівельних вишах», які за гроші видавали документи про вищу освіту. Як наслідок, із 237 освітніх закладів лишилося менше половини.

Не обійшлося без труднощів: так, студенти одного з медичних ліцеїв оголосили голодування, бо нова система позбавила їх прав вступу без іспитів до медуніверситету.

Випускники шкіл, де не було викладання грузинською, мали проблеми з обов’язковим тестом з цієї мови. Але, як показало дослідження Transparency International, 91% студентів схвалив нові правила вступних іспитів, і 80 заявили про впевненість у тому, що корупцію під час вступу до вишів було ліквідовано.

Зауважемо, що Україна скориталася цим досвідом і запровадила ЗНО ще у 2008 році (прим. - ТЕКСТІВ).

Джерело: Як у Грузії здолали корупцію у вищій освіті

5. СМС опитування в Пакистані

У 2008 році пакистанський держслужбовець Зубайр Бхатті, в обов’язки якого входили перевірки заяв про корупційні правопорушення, отримав скаргу на те, що посадовці вимагали хабар під час реєстрації нерухомості.

Під час перевірки Бхатті зрозумів, що має справу з масовим явищем – і що жертви хабарників дуже неохоче подають скарги, бо не мають на це часу, і до того ж бояться розлютити корумпованих посадовців на місцях.

Натомість державні антикорупційні агенції більш зацікавлені в розслідуванні гучних і масштабних справ, а не дрібного хабарництва у регіональній владі.

При цьому Бхатті не мав ресурсів навіть на вибіркову перевірку реєстраційних документів. Тоді він винайшов свій спосіб контролю: чиновники, які реєстрували нерухомість, виписували телефони заявників і подавали список Бхатті.

І він щодня протягом 15 хвилин обдзвонював довільно обрані номери з цього списку і питав, чи не вимагали у заявника хабар. Тобто, на відміну від традиційних гарячих телефонних ліній, на які громадяни зверталися зі скаргами, метод Бхатті використовував проактивний підхід зі сторони влади: це вона зверталася до громадян.

Ідея знайшла поширення в ЗМІ, і її було вирішено опрацювати на центральному рівні. Були визначені декілька пілотних районів, де створили спеціальні кол-центри для обдзвону громадян.

Однак питання виявилося заскладним: було важко фіксувати відгуки опитаних, не до всіх вдавалося додзвонитися, а робота кол-центрів потребувала значних коштів.

Тоді два ІТ-фахівці, Азім Файяз та Фазіх Мехта, запропонували замість обдзвону надсилати громадянам СМС-повідомлення. Відповідь приймали також у формі СМС. Це здешевшувало процедуру у понад 5 разів. У квітні 2014 Світовий банк провів опитування громадян щодо ефективності програми.

55% опитаних заявили, що якість послуг покращилася, 71% відзначили краще ставлення персоналу. І хоч тільки 30% вважали, що програма зменшила корупцію, 76% зазначили, що вона допоможе це зробити в майбутньому.

Джерело: Пакистанський метод боротьби з корупцією шляхом телефонних та СМС-опитувань

6. Покращення на місцях у Болівії

Хуан Дель Гранадо обрали мером столиці Болівії Ла-Пас у 1999 році. В основі його політичної кампанії були обіцянки змін – у тому числі й подолання багаторічної корупційної культури, яка панувала в місті.

Про її рівень свідчить історія, розказана радником Дель Гранадо: відразу після вступу на посаду мер наказав придбати пальне для муніципального транспорту. Через кілька днів на прийом прийшов постачальник пального і простягнув чек на тисячу доларів: «Мер, це ваші 10%».

Втім, для Болівії і для Ла-Паса зокрема антикорупційні кампанії були звичними: правда, результатів вони не давали. Натомість програма Дель Гранадо виявилася дуже успішною – завдяки чотирьом важливим рисам.

По-перше, вона була максимально деполітизована – тоді як на загальнодержавному рівні антикорупційні звинувачення та заходи використовувалися для боротьби з опозиційними партіями та лідерами. Більше того, президент-соціаліст Ево Моралес прямо заявляв, що корупцію в Болівію заніс «клятий Захід» і його цінності.

По-друге, Дель Гранадо застосував комплексний підхід. З одного боку, усунув надлишкові бюрократичні процедури – живильне середовище для корупції. Спеціальні «Підрозділи постійного покращення» моніторили державні послуги, аби скоротити та пришвидшити їх. З іншого боку, антикорупціні підрозділи в місті мали достатні ресурси: у Ла-Пасі в департаменті прозорості влади працювали 30 осіб, тоді як на рівні країни в аналогічному підрозділі було 2 співробітники.

По-третє, був застосований позитивний підхід: не лише таврувати корупціонерів, але й заохочувати чесних й ефективних держслужбовців. Це змінило етичну культуру міських чиновників та створило «антикорупційний» командний дух.

По-четверте, як виявилося, терпимість до корупції в регіонах була значно меншою, ніж на центральному рівні. Так, попри численні скандали, Ево Моралес у 2014 році втретє став президентом. Натомість на місцевих виборах у березні 2015 року його партія програла у кількох найбільших містах країни.

Джерело: Як мер міста зміг те, що не вдалося президенту країни

7. Полювання на суддів у США

Кен Майснер буквально напрошувався на те, щоб потрапити під суд за водіння в нетверезому вигляді. Однак марно: коли його зупиняла поліція, то обмежувалася попередженням - навіть коли він вискочив на капот авто і почав лаяти офіцера.

У Чикаго в 1980-му році не прийнято було судити за п'яну їзду білих водіїв середнього віку. А Майснеру дуже треба було стати підсудним, бо він був федеральним агентом під прикриттям, який розслідував масову корупцію в судах Чикаго.

Показово, що першопричиною, яка її породила, було політичне домінування Демократичної партії в місті. Вона не тільки контролювала виконавчу та законодавчу гілки влади, але й вирішувала, хто стане суддею.

За такої «однопартійності» висунутий демократами суддя гарантовано перемагав на виборах, і після цього був лояльним до своїх політичних босів, а не до судових принципів.

При цьому на контроль етичних якостей майбутніх суддів мало зважали, а порушення суддівської етики залишалося безкарним. Це створило простір для масштабної корупції: феміда за відповідну винагороду звільняла від відповідальності як злісних порушників правил дорожнього руху, так і замовних вбивць.

Зрештою в справу втрутилася ФБР. Агенти, задіяні в двох операціях, вдавали із себе правопорушників або їхніх адвокатів, які намагалися за хабар «залагодити» свої проблеми в суді. Вони носили на собі пристрої для запису й фіксували розмови з продажними судовими клерками та суддями.

За десять років розслідувань до в’язниці сіли 16 суддів, понад 100 адвокатів та судових працівників та кілька членів організованих злочинних угруповань, які були клієнтами продажних суддів. Іншим здобутком стало розкриття механізму корупційних схем у судах – зокрема, важливість випадкового розподілу справ.

Так, навіть якщо більшість суддів у конкретному суді були чесними, достатньо було, щоб один чи два корумповані судді могли отримувати на свій розгляд «потрібні» справи.

Джерело: як ФБР чистило від корупції американську Феміду

8. Тисяча чиновників у Хорватії

Антикорупційне бюро, створене "для галочки", домоглося арештів понад 1000 посадовців, винних у корупції. У тому числі - екс-прем"єр-міністра, трьох колишніх міністрів, генерала, посла в ООН та кількох керівників податкової.

Джерело: Аникорупційне бюро посадило понад тисячу чиновників

Матеріал взято з ТЕКСТИ.ORG.UA

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення