Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 31.05.2021 року у справі №234/12563/20

Ухвала

27 травня 2021 року

місто Київ

справа № 234/12563/20

провадження № 61-8726ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В.

В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 20 квітня 2021 року щодо вирішення питання про розподіл судових витрат

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на неповнолітню дитину,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 у вересні 2020 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

Позивачем подано заяву про залишення позову без розгляду.

Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 24 листопада 2020 року позов ОСОБА_2 залишено без розгляду.

ОСОБА_1 у грудні 2020 року подана заява про компенсацію судових витрат, понесених внаслідок необґрунтованих дій позивача відповідно до частини 5 статті 142 ЦПК України.

Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 26 січня 2021 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 20 491,00 грн.

Суд першої інстанції зробив висновок, що позивач навмисно приховувала від суду відомості про добровільну участь відповідача в утриманні дитини, подала завідомо безпідставний позов за відсутності предмета спору та свідомо намагалася ввести суд в оману. Зазначене свідчать про те, що дії позивача під час подання до суду позову та розгляду справи були умисними, необґрунтованими та недобросовісними.

Постановою Донецького апеляційного суду від 20 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, ухвалу Краматорського міського суду Донецької області від 26 січня 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

Суд апеляційної інстанції, врахувавши правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16-ц (провадження № 61-24189св18), зробив висновок, що складений ОСОБА_2 31 серпня 2020 року та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Луцькою О. А. афедевіт (письмова урочиста заява, письмове свідчення, твердження про факт) не є способом виконання батьками обов'язку утримувати дитину. Крім того, його наявність (афедевіту) так само, як і неповідомлення позивачем про нього суду, не може свідчити про безпідставність позову, необґрунтованість та недобросовісність дій позивача. Тому суд апеляційної інстанції визнав безпідставним висновок суду першої інстанції про те, що дії позивача під час подання до суду позову та розгляду справи були умисними, необґрунтованими та недобросовісними.

ОСОБА_1 24 травня 2021 року із застосуванням засобів електронного поштового зв'язку із застосуванням електронного цифрового підпису звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Донецького апеляційного суду від 20 квітня 2021 року, залишити без змін ухвалу Краматорського міського суду Донецької області від 26 січня 2021 року.

ОСОБА_1 оскаржує в касаційному порядку окреме процесуальне судове рішення щодо розгляду питання про розподіл судових витрат.

Верховний Суд вивчив подану касаційну скаргу, додані до неї документи, за результатами чого зробив такі висновки: у відкритті касаційного провадження на постанову Донецького апеляційного суду від 20 квітня 2021 року, якою переглянуто ухвалу Краматорського міського суду Донецької області від 26 січня 2021 року, необхідно відмовити з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частини 1 статті 389 ЦПК України, після їх перегляду в апеляційному порядку; 3) ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Ухвали суду щодо розподілу судових витрат, оформлені окремим процесуальним рішенням, зазначені у пункті 13 частини 1 статті 353 ЦПК України (визначення розміру судових витрат).

Таким чином, за змістом статті 389 ЦПК України, яка є спеціальною нормою процесуального права, що регламентує право касаційного оскарження судових рішень, ухвали суду першої інстанції та постановлені за результатами їх перегляду судові рішення апеляційного суду з питань щодо розподілу судових витрат, не можуть бути оскаржені у касаційному порядку.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи наведене, постанова Донецького апеляційного суду від 20 квітня 2021 року, яка ухвалена за результатами перегляду ухвали Краматорського міського суду Донецької області від 26 січня 2021 року щодо вирішення питання про розподіл судових витрат, не переглядається у касаційному порядку відповідно до пункту 2 частини 1 статті 389 ЦПК України.

Додатково Верховним Судом враховано, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена у справі про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

Згідно з пунктом 3 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними є справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).

Керуючись частиною 1 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 20 квітня 2021 року щодо вирішення питання про розподіл судових витрат у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на неповнолітню дитину.

Копію ухвали направити заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко