Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 31.01.2021 року у справі №552/3695/20

Ухвала

Іменем України

22 січня 2021 року

м. Київ

справа № 552/3695/20

провадження № 61-498ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Полтави від 30 жовтня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Відділення поліції № 1 Полтавського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому, з урахуванням уточнених вимог, просила стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на свою користь 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями та бездіяльністю Відділення поліції № 1 Полтавського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі - Відділення поліції № 1).

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що в провадженні Відділення поліції № 1 перебувають матеріали досудового розслідування, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019170020001086, від 03 травня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу України (далі - КК України), за фактом отримання нею тілесних ушкоджень. Вона неодноразово зверталася до різних установ з метою забезпечення повного, швидкого і неупередженого досудового розслідування, але щодо її звернень не було здійснено належних заходів реагування. Переглядаючи інформацію в мережі інтернет, вона дізналася про те, що українці можуть вимагати від Держави Україна компенсацію за неякісне проведення розслідування у кримінальному провадженні. У зв'язку із встановленням ухвалою слідчого судді Київського районного суду міста Полтави від 15 липня 2020 року у справі № 552/2541/19 бездіяльності поліції, є всі підстави для надання їй компенсації в розмірі 1 000 000 грн за неякісне проведення досудового розслідування, порушення розумних строків досудового розслідування та винесення незаконної постанови про закриття кримінального провадження.

Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 30 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що за загальними підставами цивільно-правової відповідальності, обов'язковому доказуванню під час вирішення спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Зокрема, з'ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або шкоди немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить. Наявність ухвали слідчого судді, постановленої за наслідками розгляду скарги ОСОБА_1 на постанову про закриття кримінального провадження, поданої в порядку статті 303 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), сама по собі не є підставою для відшкодування моральної шкоди, настання якої не доведено, як і не доведений причинно-наслідковий зв'язок між вказаним рішенням слідчого і шкодою, про завдання якої стверджує заявник. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої, й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної або матеріальної шкоди. Порушене право позивача відновлено шляхом скасування оскарженого нею рішення слідчого про закриття кримінального провадження в порядку, визначеному КПК України, що не тягне наслідків цивільно-правового характеру і не може бути доказом завдання моральної шкоди.

08 січня 2021 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Київського районного суду міста Полтави від 30 жовтня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що у зв'язку із вчиненням на неї нападу було відкрите кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 125 КК України. Вона намагалася сприяти ефективному розслідуванню вказаного кримінального провадження, однак постановою слідчого Відділення поліції № 1 від 22 червня 2019 року це кримінальне провадження було закрите. Слідчим не було проведено необхідних слідчих дій для встановлення обставин кримінального правопорушення, тому вона оскаржила постанову слідчого про закриття кримінального провадження до суду. Суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що ухвалою слідчого судді Київського районного суду міста Полтави від 15 липня 2020 року у справі № 552/2541/19 було скасовано постанову слідчого про закриття кримінального провадження і передано матеріали кримінального провадження для подальшого проведення досудового розслідування. Тобто цим судовим рішенням було встановлено незаконність постанови слідчого, а також протиправну бездіяльність щодо розслідування кримінального правопорушення. Такими діями поліції їй було завдано моральної шкоди, яку вона оцінила в розмірі 1 000 000 грн. Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій не врахували усталеної практики Європейського суду з прав людини, а також правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 6-229цс14, від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-933цс16 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17.

Зі змісту наведених доводів вбачається, що касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини 1 та абзацу 1 частини 2 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пункту 1 частини 1 та абзацу 1 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій в цій справі застосували правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, про те, що за загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною 1 статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини 1 статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України). Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення шкоди. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Судами встановлено, що у провадженні Відділення поліції № 1 перебувають матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019170020001086 від 03 травня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 125 КК України, за фактом того, що 02 травня 2019 року близько 07 год. 50 хв. поблизу будинку № 1 по вулиці Гвардійській в місті Полтаві ОСОБА_1 заподіяно тілесних ушкоджень. Постановою слідчого Відділення поліції № 1 Криштифор А. В. від 22 червня 2019 року закрито кримінальне провадження № 12019170020001086. Ухвалою слідчого судді Київського районного суду міста Полтави від 15 липня 2019 року у справі № 5542541/19 скаргу ОСОБА_1 на постанову слідчого про закриття кримінального провадження № 12019170020001086 задоволено, а вказану постанову скасовано.

Факт завдання моральної шкоди ОСОБА_1 пов'язує з незаконним рішенням та бездіяльністю Відділення поліції № 1 щодо розслідування кримінального провадження № 12019170020001086, які полягали в неефективному розслідуванні та протиправному закритті кримінального провадження, що встановлено ухвалою слідчого судді Київського районного суду міста Полтави від 15 липня 2020 року у справі № 552/2541/19, якою було скасовано постанову слідчого про закриття кримінального провадження.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з недоведеності факту спричинення ОСОБА_1 моральної шкоди та відсутності причинного зв'язку між протиправним рішенням і бездіяльністю Відділення поліції № 1 та негативними наслідками.

При цьому суди також застосували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 554/7971/18, від 21 грудня 2019 року у справі № 285/3475/18, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року у справі № 454/1403/17 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19, про те, що за змістом частини 1 статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження. За правилом частини 2 статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов'язання припинити дію; 3) зобов'язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги. Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду. Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності.

При цьому наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди. Визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

З огляду на наведене суди правильно виходили з того, що наявність ухвали слідчого судді, постановленої за наслідками розгляду скарги ОСОБА_1 на постанову про закриття кримінального провадження, поданої в порядку статті 303 КПК України, сама по собі не є підставою для відшкодування моральної шкоди, настання якої не доведено, як і не доведений причинно-наслідковий зв'язок між вказаним рішенням слідчого і шкодою, про завдання якої стверджує заявник

Встановивши, що позивач не довела належними і допустимими доказами факт завдання їй шкоди внаслідок прийняття слідчим Відділення поліції № 1 постанови про закриття кримінального провадження, яку було скасовано судовим рішенням, а також причинний зв'язок між діями посадових осіб Відділення поліції № 1 та настанням тих негативних наслідків, про які вона вказала в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв'язку з його недоведеністю.

Посилання заявника на постанови Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 6-229цс14 та від 21 вересня 2016 року у справі № 6-933цс16 не заслуговує на увагу, так як правові висновки, викладені в цих постановах, стосуються відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з юридичної особи, яка не є органом державної влади.

Доводи касаційної скарги про неврахування правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, є безпідставними, оскільки висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з правовими висновками, викладеними в наведених постановах Верховного Суду України та Верховного Суду, в яких підтверджено необхідність доведення факту спричинення шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового розслідування, а також наявності причинного зв'язку між такими рішеннями, діями чи бездіяльністю та негативними наслідками, про які вказує заявник. Так, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 зазначено, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

Із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд вже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі "Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції", пункти 37,38 рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі "Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії").

Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Полтави від 30 жовтня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Відділення поліції № 1 Полтавського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко