Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.04.2021 року у справі №263/13866/20

Ухвала

29 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 263/13866/20

провадження № 61-6831ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 24 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, що продовжує навчання,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, що продовжує навчання.

Позовна заява мотивована тим, що вона як донька ОСОБА_2, на підставі рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 травня 2019 року отримувала стягнуті з ОСОБА_2 аліменти у розмірі 1/4 частини щомісячно, починаючи з 12 листопада 2018 року на період навчання. 09 листопада 2020 року вона отримала повідомлення Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі від 27 жовтня 2020 року про те, що у зв'язку із закінченням навчання у Маріупольському центрі професійно-технічної освіти її право на отримання аліментів припинено, проте, поновлення навчання дозволить їй звернутися до суду із позовом про стягнення аліментів. Вказувала, що вона з 01 жовтня 2020 року є студенткою ІІ курсу денного відділення Маріупольського електромеханічного технікуму, термін навчання з 01 жовтня 2020 року по 30 червня 2024 року. На теперішній час вона не має доходу, проживає окремо від батьків.

Мати ніякої можливості надавати їй матеріальну допомогу не має, а відповідач має, оскільки має постійну роботу. У зв'язку з вказаним, позивач просить суд стягнути на її користь з ОСОБА_2 аліменти у розмірі 1/4 частини щомісячно, починаючи з дня звернення до суду до закінчення навчання, але не більше як до досягнення нею двадцяти трьох років, та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 250,00 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 24 березня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 12 листопада 2020 року, на період навчання у Маріупольському електромеханічному технікумі до 30 червня 2024 року, але не більше ніж до досягнення ОСОБА_1 двадцяти трьох років. Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць звернуто до негайного виконання. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 1 000,00 грн. Вирішено питання щодо судового збору.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 навчається на ІІ курсі денного відділення Маріупольського електромеханічного технікуму, у зв'язку з чим не має можливості працювати та отримувати доходи, потребує матеріальної допомоги на своє утримання на час навчання. Враховуючи спільний обов'язок батьків щодо утримання дитини, а також майновий стан відповідача, потребу в оплаті комунальних послуг, утримання дружини, яка потребує оперативного лікування, витрати на особисте лікування, хворіє на гіпертонічну хворобу, дійшов висновку про достатність стягнення аліментів у розмірі 1/6 частини.

У квітні 2021 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Донецького апеляційного суду від 24 березня 2021 року у вищевказаній справі, в якій просить, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскаржуване судове рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції.

Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 3 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами визнаються справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із оспорюванням батьківства (материнства).

Предметом спору у цій справі є вимоги про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, а тому у розумінні ЦПК України справа є малозначною.

Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали містять посилання на випадки, передбачені підпунктами "а ", "в" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що наведені заявником обставини не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки заявник у касаційній скарзі не довела факт існування суперечності висновків судів відносно судової практики Верховного Суду з цього питання. Доводи заявника полягають у незгоді з оцінкою судами зібраних у справі доказів та встановлених обставин, однак не обґрунтовують фундаментальність вирішених у справі правових питань.

Доводи касаційної скарги про те, що зазначена справа має виняткове значення для ОСОБА_1 є необґрунтованими, оскільки вони нічим не підтверджені, а тому не можуть бути підставою для висновків про наявність обставин, за яких рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

Касаційна скарга не містить інших посилань на винятки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Випадків, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, у цій справі не встановлено Верховним Судом.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

При цьому Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, а обставини, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, не підтвердились, то відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 24 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, що продовжує навчання відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик