Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.03.2021 року у справі №361/63/20

Ухвала

25 березня 2021 року

м. Київ

справа № 361/63/20

провадження № 61-4174ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С.

О.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, пені, інфляційних втрат і трьох відсотків річних від простроченої суми,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу, інфляційних втрат і трьох відсотків річних від простроченої суми, в якому просив суд стягнути з відповідача на його користь 325 041,85 грн, з яких: 50 000
грн - розмір позики, 2 206,85 грн - три відсотки річних, 4 835 грн - індекс інфляції, 268 000 грн - пеня в розмірі одного відсотка за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

На обґрунтування позову посилався на таке. 07 червня 2018 року між ним та ОСОБА_1 був укладений договір позики, відповідно до якого позивач передав відповідачу грошові кошти в розмірі 50 000 грн як позику, із зазначенням строку повернення коштів до 07 липня 2018 року, а у разі невиконання зобов'язання відповідач повинен сплатити пеню у розмірі одного відсотка від розміру заборгованості за кожен день її прострочення. Укладення договору позики підтверджується розпискою від 07 червня 2018 року, яка підписана ОСОБА_1 та відповідає вимогам законодавства. Позивач виконав свої зобов'язання за договором позики, передав відповідачу зазначену суму, проте відповідачка умови договору не виконала, станом на 26 грудня 2019 року позика в розмірі 50 000 грн позивачу не повернута.

У зв'язку з тим, що відповідачка ухиляється від виконання взятих на себе зобов'язань, позивач просив стягнути з неї борг у розмірі 50 000 грн, пеню за прострочення виконання зобов'язання у визначеному в договорі розмірі, що складає 268 000 грн, а також три відсотки річних за період з 08 липня 2018 року до 26 грудня 2019 року в розмірі 2 206,85 грн у порядку статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та інфляційні втрати в розмірі 4 835 грн.

Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 жовтня 2020 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 07 червня 2018 року у розмірі 322 835 грн, яка складається з: позики в розмірі 50
000 грн; індексу інфляції в розмірі 4 835 грн, а також 268 000 грн пені в розмірі одного відсотка за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено належними та допустимими доказами наявність договору позики від 07 червня 2018 року, укладеного між сторонами, відповідачка від повернення позики ухиляється.

Водночас суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача трьох відсотків річних у розмірі 2 206,85 грн, оскільки за договором позики від 07 червня 2018 року встановлений інший вид відповідальності боржника за прострочення виконання ним боргового зобов'язання у вигляді стягнення пені в розмірі одного відсотка від суми заборгованості, у зв'язку з чим дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 жовтня 2020 року змінено в частині розміру стягнутої із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 пені за прострочення виконання грошового зобов'язання та загальної суми заборгованості за договором позики, визначивши до стягнення пеню у розмірі 50 000 грн та визначено загальний розмір заборгованості 104 835 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Апеляційний суд часткового погодився з висновками суду першої інстанції, проте виходячи з того, що розмір пені визначений судом першої інстанції в розмірі 268
000 грн значно перевищує реальні збитки позивача, зокрема не повернуті кошти за договором позики в розмірі 50 000 грн, колегія суддів дійшла висновку, що розмір пені, яку стягнув суд першої інстанції з відповідача на користь позивача підлягає зменшенню до 50 000 грн, враховуючи засади справедливості, пропорційності та розумності.

У березні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому за законом не підлягає касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Ціна позову у цій справі становить 325 041,85 грн, яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн х 250=567 500 грн).

Отже, судові рішення у цій справі відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

У касаційній скарзі немає посилання на зазначені випадки.

Підстави для висновку про те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, і що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, відсутні.

Доводи касаційної скарги в основному зводяться до непогодження зі встановленими обставинами справи та переоцінки доказів.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v.

France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягають касаційному оскарженню, є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись частинами 6 , 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, пені, інфляційних втрат і трьох відсотків річних від простроченої суми відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний