Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.08.2021 року у справі №306/8/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 306/8/20

провадження № 61-12720ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Крата В. І., Русинчука М.

М., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 30 квітня 2021 року та на постанову Закарпатського апеляційного суду від 23 червня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: орган опіки та піклування Свалявської районної державної адміністрації Закарпатської області, орган опіки та піклування Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який 22 липня 2019 року розірвано. У шлюбі у них народилась донька ОСОБА_3, яка проживає з нею та перебуває на її матеріальному забезпеченні.

Зазначає, що відповідач від народження доньки виїхав за межі області та не цікавиться життям доньки, не телефонує, не спілкується із нею та не приймає участі у її вихованні, навчанні, фізичному, духовному та моральному розвитку.

Вважає, що відповідач не виявляє бажання виконувати батьківські обов'язки, покладені на нього законом, тобто самоусунувся від їх виконання та свідомо нехтує ними.

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 30 квітня 2020 року в складі судді Вінер Е. А., залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 23 червня 2021 року в складі колегії суддів Собослоя Г.

Г., Готри Т. Ю., Мацунича М. В., у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_1 не надала належних і допустимих доказів на підтвердження умисного та свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками; систематичного, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, не виконання таких обов'язків, а тому наявність таких підстав, за яких можливо застосувати до відповідача такий крайній захід, як позбавлення батьківських прав, відсутні.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Зазначив, що наявність заборгованості по сплаті аліментів не свідчить про свідоме ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків по утриманню дитини та не є підставою для позбавлення батьківських прав. Крім цього, висновок про доцільність позбавлення батьківських прав Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області за № 14-08/10 від 28 листопада 2019 року, є недостатньо обґрунтованим, в ньому відсутні дані про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків по утриманню дитини, не наведено обставин про намагання вказаного органу як відповідального за захист прав дітей об'єктивно визначити ставлення батька до дочки та яким чином позбавлення відповідача батьківських прав захистить інтереси дитини, а тому не може бути беззаперечним доказом для підтвердження факту ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, а також застосування до нього такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав.

27 липня 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на зазначені судові рішення.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, оскільки суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі № 398/4299/17. Зазначає, що відповідач не цікавиться дитиною, дитина фактично не знає свого біологічного батька. Його поведінку змінити не можливо, оскільки він є байдужим до участі у вихованні дитини. ОСОБА_2 не надає матеріальної допомоги, що підтверджується заборгованістю по сплаті аліментів.

Крім цього, орган опіки та піклування надав рішення про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, яке суди до уваги не взяли.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України якщо касаційна скарга подана на підставі пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України, суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.

Суди встановили, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 26 грудня 2014 року, виданого виконкомом Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, батьком дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, є відповідач ОСОБА_2, матір'ю - ОСОБА_1.

Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 липня 2019 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.

Станом на 01 вересня 2019 року заборгованість ОСОБА_2 по сплаті аліментів на доньку складає 9 982,3 грн.

Відповідно до висновку Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області за № 14-08/10 від 28 листопада 2019 року позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо його малолітньої дитини є доцільним, оскільки батько дитини жодним чином не цікавиться її долею, не відвідує її, не турбується про стан її здоров'я, не займається її духовним вихованням та матеріальним утриманням.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною 1 статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, передбачені статтею 166 СК України.

Зважаючи, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини 1 статті 164 СК України і вказано, що "ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками".

Європейський суд з прав людини у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

У справі "Мамчур проти України" (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зав'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, суди дійшли правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною 1 статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Позбавлення батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що свідомо не забезпечують належного виховання своїх дітей.

Посилання ОСОБА_1 на висновки, викладені у постанові Верховного Суду в справі № 398/4299/17, є безпідставним, оскільки в цій справі суди встановили, що ОСОБА_2 свідомо нехтував обов'язками батька щодо сина.

Посилання на те, що суди не взяли до уваги висновок Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, не беруться до уваги, оскільки такий висновок має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду.

Аналіз змісту касаційної скарги та постанови апеляційного суду свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд вже викладав у постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і апеляційний суд переглянув судове рішення відповідно до такого висновку, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 30 квітня 2021 року та на постанову Закарпатського апеляційного суду від 23 червня 2021 року відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді Н. О. Антоненко

В. І. Крат

М. М. Русинчук