Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.06.2021 року у справі №204/7389/20

Ухвала

Іменем України

23 липня 2021 року

м. Київ

справа № 204/7389/20

провадження № 61-11039ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2021 року в справі за скаргою ОСОБА_1, заінтересовані особи: ОСОБА_2, Чечелівський відділ державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції в Дніпропетровській області, на бездіяльність начальника відділу державної виконавчої служби,

Встановив:

У листопаді 2020 року заявник ОСОБА_1 звернувся до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська зі скаргою, в якій просив визнати протиправною бездіяльність начальника Чечелівського відділу державної виконавчої служби м.

Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області щодо ненадання відповіді на його заяву від 09 липня 2020 року про скасування арешту нерухомого майна № 12598891; визнати протиправною бездіяльність начальника Чечелівського відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області щодо нескасування обтяження від 09 червня 2012 року № 12598891, накладеного постановою про арешт майна боржника, та оголошення заборони на його відчуження (ВП № 32953533 від 08 червня 2012 року) Красногвардійським відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міністерства юстиції України, державний виконавець - Данилевська Т. М. ; зобов'язати начальника Чечелівського відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області скасувати вищезазначене обтяження від 09 червня 2012 року № 12598891.

В обґрунтування скарги посилається на те, що йому стало відомо про наявність арешту щодо його нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження - 12598891, зареєстрований 09 червня 2012 року о 13:06:52 реєстратором Дніпропетровською філією державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України) відповідно до виконавчого листа, який був виданий на виконання заочного рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2012 року у справі № 2-3636/11.

Вважає, що заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2012 року не набрало законної сили і не може породжувати ніяких прав та юридичних наслідків для боржника, оскільки 03 червня 2020 року Дніпровський апеляційний суд за його апеляційною скаргою відкрив апеляційне провадження у справі № 2-3636/11. Тому є протиправними діючі арешти щодо боржника за рішенням суду, яке не набрало законної сили.

Крім того, 09 липня 2020 року він поштою направив на ім'я заінтересованої особи заяву про скасування арешту нерухомого майна № 12598891. На час подання до суду скарги відповіді не отримав та відповідно до відомостей з єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна - оскаржуваний арешт (обтяження) не скасований. У такій бездіяльності вбачається протиправність дій начальника заінтересованої особи.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 січня 2021 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 січня 2021 року - без змін.

30 червня 2021 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Красногвардійського районного суду м.

Дніпропетровська від 11 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2021 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції розглянуто не всі його вимоги, а також суди не звернули увагу на те, що заочне рішення Красногвардійського районного суду від 14 березня 2012 року в справі № 2-3636/11 не набрало законної сили, оскільки 03 червня 2020 року Дніпровський апеляційний суд відкрив провадження у цій справі.

У статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у статті 390 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Указану касаційну скаргу подано з пропуском строку на касаційне оскарження, та ОСОБА_1 порушує клопотання про поновлення цього строку з посиланням на те, що копію повного тексту оскаржуваної постанови Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2021 року отримано ним лише 25 червня 2021 року.

На підтвердження дати отримання вказаного рішення суду апеляційної інстанції надано, копію листа Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29 червня 2021 року № 13690/21-Вих/4-с/204/8/21, з якого убачається, що відповідне судове рішення отримано заявником 25 червня 2021 року.

Наведені підстави та обставини вказують на відсутність зловживань заявником його процесуальними правами та, відповідно, свідчать про поважність причин пропуску строку для подання касаційної скарги.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду приходить до висновку про необхідність задоволення заявленого клопотання.

Крім того, разом із касаційною скаргою ОСОБА_1 звернувся з клопотанням про звільнення від сплати судового збору за подання цієї касаційної скарги у зв'язку із тим, що у нього взагалі відсутні кошти, а без звільнення від сплати судового збору він не зможе скористатись своїм конституційним правом на судовий захист.

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України "Про судовий збір" суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача-фізичної особи за попередній календарний рік.

Згідно з частиною 3 статті 136 ЦПК України суд, ураховуючи майновий стан сторони, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, в тому числі й органів державної влади.

Як убачається із поданої заявником довідки, відомості з державного реєстру фізичних осіб - платників податків ОСОБА_1 з 1 кварталу 2020 року по 4 квартал 2020 року про доходи відсутні.

Отже, слід дійти висновку, що наявні підстави для задоволення клопотання ОСОБА_1 та звільнення його від сплати судового збору за подання цієї касаційної скарги, оскільки розмір судового збору, який заявнику необхідно було б оплатити за подання касаційної скарги, перевищує 5 відсотків розміру його річного доходу за попередній календарний рік.

Розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження ухвал судів першої та апеляційної інстанцій, визначених в пунктах 2, 3 частини 1 цієї статті ЦПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, заочним рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2012 року у справі № 2-3636/11 позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено частково та стягнено з останнього на користь ОСОБА_2 суму основного боргу у розмірі 83 408,12 грн, 3% річних у розмірі 4 933,45 грн, судові витрати у розмірі 1 003,00 грн, а всього 89 344,99
грн. На підставі вищевказаного рішення судом було видано відповідний виконавчий лист.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта відомо, що 09 червня 2012 року зареєстровано арешт нерухомого майна № 12598891.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2019 року ОСОБА_1 було відмовлено у перегляді заочного рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2012 року.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2012 року - без змін.

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що скаржник пропустив строк для звернення до суду із вказаною скаргою, оскільки бездіяльність начальника відділу державної виконавчої служби була вчинена 09 червня 2012 року, але до суду він звернувся лише 05 листопада 2020 року та не спростував той факт, що йому було відомо про накладення арешту на майно.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до статті 447 ЦПК України, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з частиною 1 статті 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

ОСОБА_1, подавши скаргу до суду першої інстанції на бездіяльність начальника відділу державної виконавчої служби, звернувся з клопотанням про поновлення пропущеного з поважних причин строку для подання скарги, посилаючись на те, що жодної постанови або іншого документа з виконавчої служби боржник не отримував і вже після того, як дізнався про наявний арешт, він намагався оскаржити його в позасудовому порядку, подавши відповідну заяву до державної виконавчої служби, для захисту своїх прав. Проте, відповіді так і не отримав та арешт не скасовано.

Як вже було зазначено судами попередніх інстанцій, ці доводи спростовуються матеріалами справи № 2-3636/11, а саме, що 28 лютого 2019 року ОСОБА_1 звертався до суду з заявою, про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. З цієї заяви вбачається, що самим же ОСОБА_1 вказано, що 06 грудня 2018 року згідно з відомостями з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, він дізнався про наявність стосовно нього обтяження (арешт нерухомого майна) реєстраційний номер обтяження 13257929 від 16 листопада 2012 року. Також до цієї заяви було долучено інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, в якому також містяться відомості стосовно арешту нерухомого майна від 09 червня 2012 року № 12598891.

Висновки судів попередніх інстанцій є обгрунтованими, оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, а також фактичним обставинам справи, встановленим судами на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження наданих доказів.

Доводи касаційної скарги про те, щосудами першої та апеляційної інстанцій розглянуто не всі вимоги скаржника, а також, що суди не звернули увагу на те, що заочне рішення Красногвардійського районного суду від 14 березня 2012 року в справі № 2-3636/11 не набрало законної сили, оскільки 03 червня 2020 року Дніпровський апеляційний суд відкрив провадження у цій справі, не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції.

08 жовтня 2020 року Дніпровський апеляційний суд своєю постановою вже розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Красногвардійського районного суду від 14 березня 2012 року, залишивши її без задоволення, а вказане заочне рішення без змін.

Отже, зазначені аргументи Верховний Суд вважає необґрунтованими та виключно суб'єктивними судженнями заявника, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з фактичними обставинами, встановленими судами в оскаржуваних рішеннях.

У зв'язку із вищезазначеним, Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 січня 2021 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2021 року.

Із змісту касаційної скарги випливає, що вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 січня 2021 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2021 року.

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Керуючись частинами 4 -6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

Ухвалив:

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 січня 2021 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2021 року.

Задовольнити клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги на ухвалу Красногвардійського районного суду м.

Дніпропетровська від 11 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2021 року.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2021 року в справі за скаргою ОСОБА_1, заінтересовані особи: ОСОБА_2, Чечелівський відділ державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції в Дніпропетровській області, на бездіяльність начальника відділу державної виконавчої служби.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук