Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.06.2021 року у справі №461/3787/20

Ухвала

Іменем України

30 липня 2021 року

м. Київ

справа № 461/3787/20

провадження № 61-8932 ск 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 17 листопада 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 травня 2021 року в справі за скаргою акціонерного товариства "Таскомбанк" на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Шелінської Юлії Андріївни щодо закінчення виконавчого провадження, в справі за позовом публічного акціонерного товариства "Фольксбанк" (правонаступником якого після публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" є акціонерне товариство "ТАСКОМБАНК") до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

Встановив:

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 13 квітня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 03 листопада 2011 року, позов публічного акціонерного товариства "Фольксбанк" (далі - ПАТ "Фольксбанк"), правонаступником якого після публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" (далі - ПАТ "ВіЕс Банк ") є акціонерне товариство "ТАСКОМБАНК" (далі - АТ "ТАСКОМБАНК") до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Фольксбанк" 45 487,45 доларів США заборгованості, що за курсом Національного Банку України (далі - НБУ) станом на день винесення рішення становить 362 416,71 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Для примусового виконання рішення судом видано виконавчий лист № 2-1114/11 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Фольксбанк" суми заборгованості по кредитному договору в розмірі 45 487,45 доларів США, що за курсом НБУ станом на 13 квітня 2011 року становить 362 416,71 грн.

Вищевказаний виконавчий документ пред'явлено для виконання приватному виконавцеві виконавчого округу Львівської області Шелінській Ю. А. та 15 січня 2018 року приватним виконавцем відкрито виконавче провадження № 55524525 з примусового виконання рішення.

У процесі проведення виконавчих дій виконавцем стягнуто на рахунок стягувача 362
416,71 грн.

22 квітня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Шелінською Ю. А. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".

08 травня 2020 року, не погоджуючись із указаною постановою, представник АТ "Таскомбанк" звернувся до суду зі скаргою на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Шелінської Ю. А. щодо закінчення виконавчого провадження.

Свої вимоги мотивував тим, що судовим рішенням сума стягнення з боржника зазначена саме у доларах США зі встановленням гривневого еквіваленту, тому перерахування на рахунок стягувача суми боргу у національній валюті є неналежним виконанням судового рішення.

Таким чином, просив визнати незаконною постанову приватного виконавця від 22 квітня 2020 року про закінчення виконавчого провадження та зобов'язати приватного виконавця вчинити дії, спрямовані на виконання виконавчого документа та стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості в розмірі 45 487,45 доларів США.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 17 листопада 2020 року скаргу АТ "Таскомбанк" на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Шелінської Ю. А. щодо закінчення виконавчого провадження задоволено. Визнано неправомірною постанову приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Шелінської Ю. А. від 22 квітня 2020 року про закінчення виконавчого провадження № 55524525. Зобов'язано приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Шелінську Ю. А. вчинити виконавчі дії, спрямовані на належне виконання виконавчого листа Галицького районного суду м.

Львова від 13 квітня 2011 року № 2-1114/11 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "Таскомбанк" заборгованості у сумі 45 487,45 доларів США.

25 травня 2021 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 17 листопада 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 травня 2021 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 17 листопада 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 травня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги на рішення та дії приватного виконавця.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди безпідставно задовольнили скаргу на рішення та дії приватного виконавця з огляду на наступне.

Так, приватний, виконавець виносячи постанову про відкриття виконавчого провадження, зазначив суму стягнення у гривнях, тому і оскарженню підлягала саме постанова про відкриття виконавчого провадження, а не про закриття, однак суд не взяв це до уваги.

Також зазначає, що розгляд справи в апеляційному суді відбувся без участі ОСОБА_1, а в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення його про дату, час та місце розгляду справи.

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2021 року зазначену касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків касаційної скарги до 05 липня 2021 року, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

08 липня 2021 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду клопотання на виконання вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху, долучивши квитанцію про оплату судового збору.

Дослідивши касаційну скаргу ОСОБА_1, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 406 ЦПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених частини 1 статті 406 ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 389 ЦПКУкраїни учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пункту 2 частини 1 статті 389 ЦПКУкраїни, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Пунктом 27 частини 1 статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Згідно із абзацом 2 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи скаргу на рішення та дії приватного виконавця, суди попередніх інстанцій виходили з того, що стягнута з боржника сума в гривнях, не відповідає доларовому еквіваленту боргу, визначеного рішенням суду, тобто лише частково покриває загальну заборгованість перед банком, тому дії приватного виконавця щодо закриття виконавчого провадження є неправомірними.

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосування судами норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Такого висновку суд дійшов з огляду на наступне.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до статті 447 ЦПК України, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника.

Згідно із частиною 2 статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і частиною 2 статті 11 Закону України "Про виконавче провадження".

Частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених Частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і пункту 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження".

Частиною 4 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення.

Такий правовий висновок узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18).

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про задоволення скарги, визнання постанови приватного виконавця неправомірною та зобов'язання приватного виконавця вжити дій для належного виконання судового рішення, оскільки сума, визначена судовим рішенням була стягнута не в повному обсязі.

Доводи касаційної скарги про те, що оскарженню підлягає постанова приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження (а не про закриття виконавчого провадження), оскільки саме у ній визначена сума до стягнення у гривні не заслуговують на увагу, тому що саме судовим рішенням, яким стягнуто заборгованість визначено суму та валюту, яка підлягає до стягнення, а приватний виконавець не врахував наведених вище норм законів та закрив виконавче провадження.

У своїй касаційні скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що він не був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, а матеріали справи не містять доказів протилежного.

Ухвалюючи постанову від 13 травня 2021 року, апеляційний суд зазначив, що сторони про дату, час і місце розгляду справи були належним чином повідомлені, однак в судове засідання не з'явилися.

З указаної постанови убачається, що ОСОБА_1 направив до апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із запровадженням до 30 червня 2021 року карантину з метою запобігання поширенню на території України короновірусної хвороби та необхідністю подати усні пояснення.

Апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641 не передбачено у зонах із жовтим рівнем епідемічної небезпеки заборони проведення судових засідань, а також діяльності адвокатів, органів державної влади та місцевого самоврядування. З метою дотримання розумних строків розгляду справи, та з огляду на те, що матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті суд дійшов висновку про її розгляд без участі сторін.

Отже, звернення до апеляційного суду із клопотанням про відкладення розгляду справи, свідчить про обізнаність ОСОБА_1 про час, дату та місце розгляду справи.

Таким чином, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судами норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, розгляд зазначеної скарги не має значення для формування єдиної правозастосовної практики, а наведені у ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судового рішення.

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Керуючись частинами 4 -6 статті 394 ЦПК УкраїниВерховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

Ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 17 листопада 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 травня 2021 року в справі за скаргою акціонерного товариства "Таскомбанк" на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Шелінської Юлії Андріївни щодо закінчення виконавчого провадження, в справі за позовом публічного акціонерного товариства "Фольксбанк" (правонаступником якого після публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" є акціонерне товариство "ТАСКОМБАНК") до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук