Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.03.2020 року у справі №591/5984/19

Ухвала

02 березня 2020 року

м. Київ

справа № 591/5984/19

провадження № 61-3738ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 18 грудня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 22 січня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держеокадастру у Сумській області про визнання укладеним договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати укладеним договір оренди землі між ним та Головним управлінням Держгеокадастру у Сумській області (далі - ГУ Держгеокадастру) на земельну ділянку з кадастровим номером 5925087800:00:001:0256 площею 29,0535 га (рілля), розташовану за межами населених пунктів на території Станівської сільської ради Тростянецького району Сумської області (далі - Станівська сільська рада) у користування на умовах оренди для ведення фермерського господарства строком на сім років з річною орендною платою в розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації 3.2, що уточнюється щорічно, та коефіцієнта 1.756 в редакції, запропонованій ним.

Позов ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що Головне управління Держземагенства у Сумській області (далі - ГУ Держземагенства), правонаступником якого є ГУ Держгеокадастру, наказом від 08 серпня 2014 року № 18-3722/16-14 СГ "Про надання земельної ділянки в оренду" надало йому земельну ділянку з кадастровим номером undefined площею 29,0535 га (рілля), розташовану за межами населених пунктів на території Станівської сільської ради, в користування на умовах оренди для ведення фермерського господарства строком на 7 років. У пункті 2 цього наказу передбачено річну орендну плату в розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації 3.2, що уточнюється щорічно та коефіцієнта 1.756. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки визначається після її проведення відповідно до Закону України "Про оцінку земель" з урахуванням пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України. Рішенням Тростянецької районної ради від 17 квітня 2015 року за його заявою була затверджена технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, наданих йому для ведення фермерського господарства на території Станівської сільської ради. Він погодився на умови договору оренди землі, запропоновані відповідачем у наказі від 08 серпня 2014 року № 18-3722/16-14-СГ про річну орендну плату в розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та строк оренди земельної ділянки на 7 років. Він двічі звертався до відповідача з клопотанням про укладення договору оренди землі. У відповідь ГУ Держгеокадастру порекомендувало йому звернутися з клопотанням про внесення змін до наказу ГУ Держземагенства "Про надання земельної ділянки в оренду" від 08 серпня 2014 року № 18-3722/16-14-СГ в частині зміни відсотка орендної ставки на 12 %. Оскільки відповідач протиправно ухиляється від підписання (укладення) договору оренди землі, то просив позов задовольнити.

Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 18 грудня 2019 року позов залишено без задоволення.

Постановою Сумського апеляційного суду від 22 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 18 грудня 2019 року - без змін.

25 лютого 2020 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 18 грудня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 22 січня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Постановою Сумського апеляційного суду від 22 січня 2020 року справу № 591/5984/19 визнано малозначною на підставі пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України.

Предметом позову в цій справі є визнання укладеним договору оренди землі.

Згідно з частиною 4 статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.

Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень з цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України.

Касаційна скарга містить посилання на випадок, передбачений підпунктом г) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності якого судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Необхідність розгляду справи в касаційному порядку ОСОБА_1 обґрунтував тим, що суд першої інстанції помилково відніс справу немайнового характеру про визнання укладеним договору оренди землі до категорії малозначних, так як справа не відповідає критеріям малозначності, закріпленим пунктом 6 статті 19 і статтею 274 ЦПК України.

Зазначені доводи не заслуговують на увагу та не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом г) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, оскільки місцевий суд не визнавав цю справу малозначною. Разом з тим вказана справа була правильно віднесена до категорії малозначних апеляційним судом.

Посилання заявника на передбачену пунктом 3 частини 2 статті 389 ЦПК України відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах як на підставу касаційного оскарження судових рішень в цій справі не свідчить про наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню. Крім того, заявник не зазначив норму права, щодо питання застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягає окремому розгляду клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 18 грудня 2019 року та постанови Сумського апеляційного суду від 22 січня 2020 року.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини 6 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 18 грудня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 22 січня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держеокадастру у Сумській області про визнання укладеним договору оренди землі.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов