Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.01.2020 року у справі №484/2450/19

Ухвала

31 березня 2020 року

м. Київ

справа № 484/2450/19

провадження № 61-1328 ск20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області у складі судді Максютенко О. А. від 04 жовтня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду у складі колегії суддів: Серебрякової Т. В., Галущенка О. І., Лисенка П. П., від 16 грудня 2019 рок у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, у якому просив стягнути з останньої суму боргу у розмірі 10 000,00 дол. США, що еквівалентно 270 000,00 грн, посилаючись на те, що 28 липня 2016 року між сторонами було укладено договір позики, відповідно до умов якого він надав відповідачу 10 000,00 дол. США, однак у строк, вказаний у договорі, відповідач борг не повернула та ухиляється від виконання свого зобов'язання щодо повернення коштів.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг у розмірі 10 000,00 дол. США, що еквівалентно 270 000,00
грн.

У січні 2020 року до Верховного Суду ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на судові рішення попередніх інстанцій, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не встановлено факт передачі коштів за договором позики, тому договір не набув чинності і обов'язку щодо повернення коштів не виникло.

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху, у зв'язку з недоліками, строк для усунення яких продовжувався на підставі ухвал Верховного Суду від 14 лютого 2020 року та 06 березня 2020 року.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Дослідивши касаційну скаргу ОСОБА_1, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з урахуванням такого.

Відповідно до статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору і вимог закону, який є обов'язковим для виконання сторонами і вимогами законодавства.

Згідно з частиною 2 статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але і факту передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами.

За змістом частин 1 , 2 статті 207 ЦК України та частини другої

статті 1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов'язанням її повернення), так і дати її отримання.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві кошти у строк та в порядку, що встановлений договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві коштів.

Судами установлено, що 28 липня 2016 року ОСОБА_1 згідно із підписаного сторонами договору позики отримала від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 10 000,00 дол. США із встановленим строком повернення боргу протягом року з моменту отримання коштів позичальником.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій встановивши, що ОСОБА_1 позичила у ОСОБА_2 10 000,00 дол. США, на підставі укладеного у письмовій формі договору позики з терміном повернення протягом року з моменту отримання коштів, факт підписання якого не заперечувала, проте на час розгляду справи судом кошти не повернула, правильно застосували наведені норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення із відповідача на користь позивача суми боргу у розмірі 10 000,00 дол. США, що еквівалентно 270 000,00 грн. При цьому, безгрошовість договору позики позивачем не доведено.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судами не встановлено факт передачі коштів за договором позики, оскільки статтею 1047 ЦК України передбачено можливість укладення договору позики у письмовій формі, яка є доказом не лише факту укладення договору, але і факту передачі грошової суми позичальнику. Наведена правова позиція є незмінною і неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема Верховним Судом України у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, у відповідності до якої суди попередніх інстанцій вирішили справу.

Наведені заявником у касаційній скарзі доводи є необґрунтованими та по своїй суті зводяться до суб'єктивного тлумачення заявником норм законодавства України та не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і надалі у редакції, чинній на день подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 394 ЦПК України у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до пункту 2 частини 4 статті 394 ЦПК України розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо: правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень убачається, що вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм статей 1046, 1047, 1049 ЦК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень.

Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 жовтня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 16 грудня 2019 рок у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

Додані до скарги матеріали повернути заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара