Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.07.2019 року у справі №487/1269/18

УХВАЛА

Іменем України

03 липня 2019 року

м. Київ

справа № 487/1269/18

провадження № 61-11613ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м.

Києва від 04 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року в справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення заступника начальника Смілянського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального відділу юстиції в Черкаській області Яшник Марини Степанівни, стягувач - акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль",

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва із скаргою на дії та рішення заступника начальника Смілянського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального відділу юстиції в Черкаській області Яшник М. С. (далі - заступник начальника Смілянського міського ВДВС ГТВЮ в Черкаській області Яшник М. С. ), в якій просив суд визнати неправомірними дії заступника начальника Смілянського міського ВДВС ГТВЮ в Черкаській області Яшник М. С. відносно виконання виконавчого листа від 23 жовтня 2013 року № 2/2608/5284/12, виданого Святошинським районним судом м.

Києва; визнати неправомірною та скасувати постанову Смілянського міського відділу ДВС ГТВЮ в Черкаській області про виконавче провадження за № АСВП: 52123577 за виконавчим листом від 23 жовтня 2013 року № 2/2608/5284/12, виданим Святошинським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 02 березня 2007 року № 014/18127353511 в сумі 18 689,65 дол. США; визнати неправомірною та скасувати постанову про звернення стягнення на заробітну плату боржника від 22 грудня 2017 року до виконавчого провадження за № АСВП: 52123577 за виконавчим листом від 23 жовтня 2013 року № 2/2608/5284/12, виданим Святошинським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 02 березня 2007 року № 014/18127353511 в сумі 18 689,65 дол. США, винесену заступником начальника Смілянського міського відділу ДВС ГТВЮ у Черкаській області Яшник М. С.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилався на те, що відповідно до рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2012 року з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Київської регіональної дирекції стягнуто заборгованість за кредитним договором від 21 березня 2007 року № 014/1812/73/53511 в розмірі 18 689,65 дол. США. На виконання вказаного судового рішення видано виконавчий лист. 11 липня 2014 року ОСОБА_1 знято з реєстраційного обліку в м. Сміла на вул АДРЕСА_1, та 22 березня 2017 року зареєстровано в АДРЕСА_2. Однак, не зважаючи на те, що на момент відкриття виконавчого провадження ОСОБА_1, як боржник, не був зареєстрований в м. Сміла, державним виконавцем винесено постанову про відкриття провадження та про звернення стягнення на заробітну плату боржника. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд заявлені вимоги скарги задовольнити.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 04 грудня 2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року, скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірною та скасовано постанову про звернення стягнення на заробітну плату боржника від 22 грудня 2017 року до виконавчого провадження за № АСВП: 52123577 за виконавчим листом від 23 жовтня 2013 року № 2/2608/5284/12, виданим Святошинським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 02 березня 2007 року № 014/18127353511 в сумі 18 689,65 дол. США, винесену заступником начальника Смілянського міського відділу ДВС ГТВЮ в Черкаській області Яшник М.

С. У задоволенні іншої частини заявлених вимог скарги відмовлено.

11 червня 2019 року Кушнаренко О. О., який діє в інтересах ОСОБА_1, надіслав засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 04 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року.

В касаційній скарзі ОСОБА_1 просить суд касаційної інстанції оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні вимог щодо скасування постанови про відкриття виконавчого провадження скасувати і справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 24 червня 2019 року для розгляду справи визначено суддю-доповідача Бурлакова С. Ю.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, не взято до уваги всі обставини, що мають значення для справи.

Разом з цим, у касаційній скарзі міститься клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень, з посиланням на те, що копію повного тексту постанови апеляційного суду отримано його представником лише 13 травня 2019 року. На підтвердження вказаного, додано копію супровідного листа Київського апеляційного суду від 06 травня 2019 року про направлення копії оскаржуваної постанови апеляційного суду та роздруківку з офіційного сайту "Укрпошта", з якого убачається вручення кореспонденції саме 13 травня 2019 року.

Нормами статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Враховуючи наведене, Верховний Суд приходить до висновку про необхідність задоволення вказаного клопотання.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження, з огляду на таке.

Відповідно до вимог частини 2 статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень убачається, що відповідно до рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2012 року з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Київської регіональної дирекції стягнуто заборгованість за кредитним договором від 21 березня 2007 року № 014/1812/73/53511 в сумі 18 689,65 дол. США. На виконання вказаного судового рішення видано виконавчий лист.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній до 05 жовтня 2016 року) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження", а також рішеннями, які відповідно до Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до вимог частини 1 статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній до 05 жовтня 2016 року) під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених частини 1 статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" та іншими нормативно-правовими актами.

При аналізі зазначених норм чинного законодавства України убачається, що належне виконання державним виконавцем покладених на нього обов'язків гарантує, зокрема, непорушність майнових прав як стягувача так і боржника.

Частинами 1 та 2 статті 68 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній до 05 жовтня 2016 року) визначено, що стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів та стягнення на суму, що не перевищує трьох мінімальних розмірів заробітної плати. За іншими виконавчими документами державний виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника за письмовою заявою стягувача.

Згідно з частиною 5 статті 20 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній до 05 жовтня 2016 року), у разі якщо у процесі виконавчого провадження державним виконавцем отримано документальне підтвердження про зміну або встановлення місця проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, його майна, місця його роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, та з'ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення відсутнє на території, на яку поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець не пізніше наступного дня з моменту, коли йому стали відомі зазначені обставини, надсилає виконавчий документ за новим місцем проживання чи місцезнаходження боржника, місцем його роботи чи місцезнаходженням майна боржника, про що повідомляє стягувачу.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дослідивши усі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства правильно виходив із того, що державним виконавцем передчасно винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату боржника від 22 грудня 2017 року до виконавчого провадження за № АСВП: 52123577 за виконавчим листом від 23 жовтня 2013 року № 2/2608/5284/12, оскільки на час її винесення не було проведено повну перевірку майнового стану боржника і не встановлено наявності/відсутності у нього іншого майна, достатнього для задоволення вимог стягувача, не здійснено виїзд за його місцем проживання для перевірки наявності у нього рухомого майна, на яке можливо звернути стягнення, а тому дійшов обґрунтованого висновку про задоволення скарги в цій частині.

Разом з цим, судами попередніх інстанцій обґрунтовано відмовлено в задоволенні решти вимог скарги, оскільки на момент відкриття виконавчого провадження останнє відоме місце проживання ОСОБА_1 було м. Сміла, в той час, як у м. Миколаєві він зареєстрований лише з 22 березня 2017 року. Посилання ОСОБА_1 на те, що на момент відкриття виконавчого провадження він не проживав у м. Сміла спростовуються відомостями, зазначеними у його паспорті.

Із змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності та неправильності.

За правилом пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частинами 4 та 5 статті 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 04 грудня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 04 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року в справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення заступника начальника Смілянського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального відділу юстиції в Черкаській області Яшник Марини Степанівни, стягувач - акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль".

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити ОСОБА_1.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська