Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.06.2021 року у справі №344/17662/20

Ухвала

31 травня 2021 року

м. Київ

справа № 344/17662/20

провадження № 61-8609ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бойко Наталії Василівни на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 22 лютого 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь аліменти на малолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходів) щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову до суду і до повноліття доньки ОСОБА_3, а після досягнення ОСОБА_3 повноліття, стягувати аліменти на неповнолітню доньку ОСОБА_4, в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходів) щомісячно до її повноліття.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що сторони є батьками двох дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. Діти проживають разом з нею, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Відповідач на підставі його особистої заяви за місцем роботи сплачує аліменти на дітей, однак вона бажає визначити розмір аліментів судовим рішенням, так як відповідач має безумовне право відізвати свою заяву.

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 22 лютого 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на малолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі 1/4 частки від його доходів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 17 грудня 2020 року, до досягнення дітьми повноліття. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 22 лютого 2021 року - без змін.

20 травня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бойко Н. В. подала засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 22 лютого 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 3 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є: справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).

Предметом позову в цій справі є стягнення аліментів на малолітніх дітей. Тобто справа № 344/17662/20 є малозначною в силу вимог закону.

Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а), в) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Необхідність розгляду справи в касаційному порядку представник ОСОБА_1 - адвокат Бойко Н. В. мотивувала тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме щодо можливості та умов застосування статей 141, 182, частини 5 статті 183 Сімейного кодексу України (далі - СК України) для визначення розміру аліментів у позовному провадженні, у випадку коли платник аліментів має значні доходи і може сплачувати аліменти в розмірі, встановленому частиною 5 статті 183 СК України. Крім того, справа має виняткове значення для позивача та обох дітей, так як вирішується питання їх матеріального благополуччя. Також справа має значення для позивача у професійному плані як для судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, яка розглядає багато подібних справ про стягнення аліментів.

Наведені заявником обставини не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки в своїх постановах Верховний Суд неодноразово викладав правові висновки щодо застосування статей 141, 182, частини 5 статті 183 СК України. Практика застосування вказаних правових норм є усталеною. Заявником не наведено прикладів неоднакового застосування судами статей 141, 182, частини 5 статті 183 СК України у подібних правовідносинах, тому доводи касаційної скарги про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики не заслуговують на увагу.

Посилання представника ОСОБА_1 - адвоката Бойко Н. В. на неврахування правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 липня 2020 року у справі № 344/20483/19 зводиться виключно до цитування заявником Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини і положень статей 182, 183 СК України, зміст яких було відображено у вказаній постанові. Таке обґрунтування не свідчить про незастосування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду.

Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Доводи касаційної скарги також не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом в) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, тому що це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.

Суди попередніх інстанцій в цій справі вирішили питання про стягнення аліментів на малолітніх дітей, а доводи касаційної скарги зводяться до незгоди позивача з визначеним судом розміром аліментів та до необхідності переоцінки доказів, що не входить до повноважень касаційного суду.

Аргументи касаційної скарги про те, що справа має значення для позивача у професійному плані як для судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, яка розглядає багато подібних справ про стягнення аліментів, також не заслуговують на увагу, оскільки згідно з частиною 5 статті 56 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя має право підвищувати свій професійний рівень та проходити з цією метою відповідну підготовку. Відповідно до частини 3 статті 89 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Національна школа суддів України проводить підготовку суддів для підтримання кваліфікації відповідно до необхідності вдосконалення їхніх знань, вмінь і навичок залежно від досвіду роботи суддів, рівня і спеціалізації суду, де вони працюють, а також з урахуванням їхніх індивідуальних потреб. З цією метою Національна школа суддів України організовує тренінги, що є обов'язковими в межах підготовки, а також тренінги, які суддя має право обрати залежно від своїх потреб. Натомість законом не передбачено форми підвищення професійного рівня суддів шляхом розгляду їх касаційних скарг у справах за їх позовами, обставини в яких є подібними до обставин у справах, які перебувають у провадженні судів, де вони працюють.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягає окремому розгляду клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Бойко Н. В. про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 22 лютого 2021 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 3 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бойко Наталії Василівни на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 22 лютого 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко