Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.07.2020 року у справі №266/6843/19

Ухвала

29 липня 2020 року

м. Київ

справа № 266/6843/19

провадження № 61-9941ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м.

Маріуполя Донецької області від 21 квітня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 24 червня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами судового наказу Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 листопада 2019 року про стягнення аліментів на користь ОСОБА_2,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про видачу судового наказу щодо стягнення зі ОСОБА_1 на утримання дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, аліментів у розмірі 1/2 частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно.

21 листопада 2019 року Приморським районним судом м. Маріуполя Донецької області видано судовий наказ про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей аліментів у розмірі 1/2 частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 20 листопада 2019 року й до досягнення дітьми повноліття.

Допущено негайне виконання судового наказу в межах суми платежу аліментів за один місяць.

Вирішено питання розподілу судового збору.

11 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м.

Маріуполя Донецької області з заявою про перегляд за нововиявленими обставинами судового наказу Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 листопада 2019 року про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей на користь ОСОБА_2.

Ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 квітня 2020 року, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного суду від 24 червня 2020 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами судового наказу Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 листопада 2019 року відмовлено.

30 червня 2020 року ОСОБА_1 до Верховного Суду подав касаційну скаргу, що надійшла 07 липня 2020 року, в якій заявник просить суд ухвалу Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 квітня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 24 червня 2020 року скасувати, й передати справу для розгляду до суду першої інстанції за підсудністю.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 липня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору, касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк на усунення недоліків касаційної скарги та запропоновано надати оригінал платіжного документа про сплату судового збору або документи, що підтверджують підстави звільнення від його сплати відповідно до закону.

Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 20 липня 2020 року про усунення недоліків касаційної скарги ОСОБА_1 надіслав до суду квитанцію про сплату судового збору у розмірі 420 грн 20 коп.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Доводи касаційної скарги та зміст оскарженого судового рішення не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанцій було допущено порушення норм процесуального права, які передбачені статтею 411 ЦПК України як підстави для скасування судового рішення.

Частиною 1 статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним й обґрунтованим.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із частиною 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Частиною 6 статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених частини 1 статті 160 ЦПК України.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.

Відповідно до частини 8 статті 170 ЦПК України у разі видачі судового наказу відповідно до частини 8 статті 170 ЦПК України, судовий наказ може бути переглянуто за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому главою 3 розділу V частини 8 статті 170 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 423 ЦПК України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є, зокрема, істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом. При перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову (частина 4 , 5 статті 423 ЦПК України).

Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.

З огляду на зазначене, необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктом 1 частини 2 статті 423 ЦПК України, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки учасників справи. Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини. Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими учасникам справи, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами.

Судам мають розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду за нововиявленими обставинами судового рішення.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 ЦПК України.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами судового наказу, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, правильно виходив з того, що наведені заявником підстави та обставини не є нововиявленими відповідно до пункту 1 частини 2 статті 423 ЦПК України, тому не можуть бути підставою для скасування судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими із додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Разом з тим, 15 липня 2020 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про поворот виконання судового рішення, у якій заявник просить суд, а саме: допустити поворот виконання судового наказу Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 листопада 2019 року про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей на користь ОСОБА_2; у порядку повороту виконання судового рішення стягнути зі ОСОБА_2 на його користь безпідставно стягнуту грошову суму у розмірі 6 306 грн 51 коп.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 444 ЦПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він відмовляє у позові повністю.

У частині п'ятій цієї статті зазначено, що питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони.

Відповідно до частини дев'ятої наведеної статті якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом відповідно до частин першої - третьої цієї статті, заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Оскільки ОСОБА_1 подав заяву про поворот виконання рішення до суду касаційної інстанції до прийняття у цій справі постанови по суті, відтак вказана заява про поворот виконання рішення не підлягає розгляду.

Враховуючи викладене, Верховний Суд відмовляє у прийнятті до розгляду заяви ОСОБА_1 про поворот виконання судового рішення.

Керуючись статтями 389, 394, 444 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 квітня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 24 червня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами судового наказу Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 листопада 2019 року про стягнення аліментів на користь ОСОБА_2 відмовити.

У прийнятті заяви ОСОБА_1 про поворот виконання судового рішення у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами судового наказу Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 листопада 2019 року про стягнення аліментів на користь ОСОБА_2 відмовити.

Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара