Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.11.2020 року у справі №937/9069/19

Ухвала

31 травня 2021 року

м. Київ

справа № 937/9069/19

провадження № 61-4953ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С.

О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19 листопада 2020 року у складі судді Ковальова Ю.

В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 15 січня 2020 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Маловічко С. В., Бабенко Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розгляд справи з початку, за позовом ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку площею 600,14 км. м, що знаходиться на АДРЕСА_1.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19 листопада 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 15 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19 листопада 2019 року - без змін.

22 березня 2021 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою з пропуском строку на касаційне оскарження постанови Запорізького апеляційного суду від 15 січня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху з підстав необхідності надання заявницею доказів поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження. Зокрема, надати докази неповідомлення її про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, а також навести обґрунтовані підстави та подати докази щодо виникнення обставин непереборної сили.

На виконання зазначеної ухвали суду заявниця посилається на те, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цим Кодексом, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Також звертає увагу на те, що вона ІНФОРМАЦІЯ_1, має статус "дитини війни", тяжко хворіє, є особою з інвалідністю 2 групи, потребує постійного стороннього догляду, не пересувається.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Частиною 3 статті 390 ЦПК України передбачено, що строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у Частиною 3 статті 390 ЦПК України.

Відповідно до частини 3 статті 394 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у разі, якщо касаційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання касаційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на касаційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Встановлено, що повний текст постанови Запорізького апеляційного суду від 15 січня 2020 року складено 17 січня 2020 року, відповідно останнім днем тридцятиденного строку для подання касаційної скарги було 17 лютого 2020 року.

Заявниця звернулась із касаційною скаргою 22 березня 2021 року, тобто після спливу одного року.

Водночас заявниця подала заяву (клопотання) про поновлення строку на касаційне оскарження зазначеного судового рішення, в якій посилається на те, що указаний строк нею пропущений з поважних причин: вона вже зверталась до Верховного Суду з касаційною скаргою, є особою з інвалідністю другої групи, потребує постійної сторонньої допомоги, не пересувається, постійно перебуває у хворобливому стані та є дитиною війни, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2021 року підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнанні неповажними, касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, запропоновано заявниці надати докази неповідомлення її про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, а також навести обґрунтовані підстави та подати докази щодо виникнення обставин непереборної сили.

На виконання зазначеної ухвали суду заявниця посилається на те, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених частини 3 статті 394 ЦПК України), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами частини 3 статті 394 ЦПК України, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Також звертає увагу на те, що вона ІНФОРМАЦІЯ_1, має статус дитини війни, є особою з інвалідністю 2 групи, потребує постійного стороннього догляду, не пересувається, також хворіє на спадкову сімейну спастичну тетраплегію з помірним парезом рук, вираженим парезом ніг.

Проте Верховний Суд критично оцінює зазначені доводи з огляду на таке.

З матеріалів касаційного провадження відомо, що в матеріалах справи міститься копія судової повістки про виклик у судове засідання ОСОБА_1 справі № 937/9069/19 на 15 січня 2020 року на 15:40 год., яке відбулося у залі судового засідання фойє другого поверху Запорізького апеляційного суду, що на проспекті Соборному, 162 у м. Запоріжжя. Судова повістка надіслана заявниці на адресу: АДРЕСА_2.

Судову повістку вручено ОСОБА_1 особисто 12 грудня 2019 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за трек-номером 6900506545229, яка міститься в матеріалах справи (а. с. 28).

Отже, ураховуючи наведене, ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Заявницею не доведено порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо неповідомлення про розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Не заслуговують на увагу й посилання заявниці на пропуск строку з огляду на обмеження, впроваджені у зв'язку з карантином, оскільки у період дії карантину суд за заявою учасників справи може поновити процесуальні строки, встановлені нормами процесуального права, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.

Проте посилання заявника на запровадження карантинних обмежень не є безумовною підставою для поновлення пропущеного процесуального строку без зазначення та наведення відповідного обґрунтування і надання доказів про неможливість здійснення процесуальних дій, що зумовлені такими обмеженнями.

Тобто поновлення (продовження) процесуальних строків є можливим лише тоді, коли заявник обґрунтовано доведе неможливість вчинення процесуальної дії саме у зв'язку з карантинними заходами.

Таких обставин заявниця не довела.

Також не заслуговують на увагу аргументи заявниці про те, що вона є дитиною війни, особою з інвалідністю 2 групи, потребує постійного стороннього догляду, не пересувається, хворіє на спадкову сімейну спастичну тетраплегію з помірним парезом рук, вираженим парезом ніг з огляду на таке.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Згідно із частиною 1 статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 14 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно з пункту 1 частини 1 статті 14 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" та іншими законами України мають особи, які перебувають під юрисдикцією України, якщо їхній середньомісячний дохід не перевищує двох розмірів прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до закону для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, а також особи з інвалідністю, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі, що не перевищує двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб - на всі види правових послуг, передбачених пункту 1 частини 1 статті 14 Закону України "Про безоплатну правову допомогу".

Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг: захист; 2) здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; 3) складення документів процесуального характеру.

Заявниця не була позбавлена можливості звернутися за наданням їй безоплатної вторинної правничої допомоги, зокрема, для складення касаційної скарги.

Отже, зазначені доводи не свідчать про виникнення обставин непереборної сили, оскільки не свідчать про надзвичайну або невідворотну подію, яка перешкоджала заявниці поданню касаційної скарги.

Поважними причинами пропуску строку є ті обставини, які є об'єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії.

За змістом статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод

(далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.

Відповідно до частини 1 статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень.

У рішенні від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України", заява № 24465/04, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, необхідно тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (Рішення ЄСПЛвід 28 листопада 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v.

Romania), п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду, згідно з яким жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі; повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи (Рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), пункт 52).

Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі "Олександр Шевченко проти України" та від 14 жовтня 2003 року "Трух проти України").

Статтею 44 ЦПК України закріплено обов'язок особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Поновлення річного процесуального строку, який за нормою національного законодавства визнається присічним, за відсутності підстав, за яких такий строк може бути поновлений, свідчитиме про порушення судом принципу юридичної визначеності, ураховуючи також, що саме ОСОБА_1 подавала апеляційну скаргу.

пропущеного у зв'язку зі спливом тривалого періоду (понад 1 рік), та за підстав, які не можуть бути визнані переконливими, свідчитиме про порушення судом принципу юридичної визначеності, ураховуючи, шо саме ОСОБА_1 подавала апеляційну скаргу.

У справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Креуз проти Польщі" ЄСПЛ роз'яснив, що реалізуючи пункт 1статті 6 Конвенції доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції.

Ураховуючи, що касаційну скаргу подано після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення та відсутні підстави вважати, що заявниця була позбавлена можливості скористатися своїм процесуальним правом на подачу касаційної скарги у передбачений законодавством строк, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись частиною 3 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19 листопада 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 15 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявниці.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний