Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.06.2021 року у справі №760/386/20

Ухвала

30 липня 2021 року

місто Київ

справа № 760/386/20

провадження № 61-10228ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Київська міська рада,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у грудні 2019 року звернулася до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 28 липня 2016 року за № 966/966 про виділення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, у власність ОСОБА_2.

Позов обґрунтовувався тим, що 28 липня 2016 року Київська міська рада затвердила проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки, площею у межах 0,01 га у АДРЕСА_1.

Проте, за зазначеною адресою знаходиться житловий будинок із земельною ділянкою, що належала матері позивача ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Після смерті матері позивач фактично прийняла спадщину, оскільки на момент її смерті проживала за зазначеною адресою та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1.

На переконання позивача, оскаржуваним рішенням Київської міської ради земельна ділянка була передана відповідачу неправомірно, з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки на цій земельній ділянці проживає позивач в успадкованому після смерті матері будинку.

Позивач зазначила, що фактично відповідачу виділено надлишки земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, яким була присвоєна нова поштова адреса: АДРЕСА_1.

Рішення про перейменування надлишків земельної ділянки не ухвалювалося, що підтверджується, зокрема, листом Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації від 30 листопада 2007 року, у якому Головному управлінню земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації запропоновано присвоїти земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2, нову поштову адресу: АДРЕСА_1.

Відповідно до відповіді Департаменту містобудування та архітектури від 27 вересня 2017 року у реєстрі відсутня інформація про присвоєння поштової адреси земельній ділянці у АДРЕСА_1.

За наведених обставини позивач вважає, що право власності відповідача на земельну ділянку, площею у межах 0,01 га у АДРЕСА_1, яка є надлишками земельної ділянки на АДРЕСА_2, порушує її законні права, як законного користувача земельної ділянки, яка залишилася на праві спадщини після смерті її матері за цією ж адресою.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 25 вересня 2021 року, з врахуванням додаткового рішення цього суду від 05 березня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції зробив висновок, що передана відповідачу у власність земельна ділянка, незважаючи на зазначену в рішенні Київської міської ради її поштову адресу, не є земельною ділянкою, користувачем якої є позивач, також судом враховано пояснення ОСОБА_1, яка зазначила, що не претендує на передану відповідачу у власність земельну ділянку, проте вважає рішення про її передачу у власність незаконним у зв'язку зазначенням адреси, за якою фактично проживає вона.

За наведених обставини суд першої інстанції зробив висновок, що між сторонами існує спір не з приводу земельної ділянки, переданої у власність відповідача, а з приводу присвоєної їй при передачі у власність поштової адреси.

Суд першої інстанції врахував, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 826/4509/17 (провадження № 11-81апп19) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення щодо спірної земельної ділянки, зробила висновок, що оскільки зазначене рішення є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом оскарження рішення суб'єкта владних повноважень не забезпечує його реального захисту.

Суд першої інстанції визнав, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не відповідає змісту порушеного права, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 25 вересня 2021 року та додаткове рішення цього ж суду від 05 березня 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову з інших підстав.

Суд апеляційної інстанції, застосувавши правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), зробив висновок, що належним відповідачем у справі за позовними вимогами ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 28 липня 2016 року № 966/966, має бути Київська міська рада, рішення якої позивач оскаржує у цій справі.

Також суд апеляційної інстанції визнав помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову за безпідставністю пред'явлених вимоги (неналежний спосіб захисту порушеного права), водночас погодився, що такі позовні вимоги ОСОБА_1 можуть бути пред'явлені до належних відповідачів з урахуванням висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 826/4509/17 (провадження № 11-81апп19) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення щодо спірної земельної ділянки.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 18 червня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року, позов її, ОСОБА_1, задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику строк для її виконання.

Від заявника у липні 2021 року надійшла виправлена редакція касаційної скарги із уточненими підставами касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалася тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно послався на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), оскільки такий висновок не стосується визначення належного відповідача у земельних спорах.

Якщо у результаті прийняття рішення суб'єктом владних повноважень особа набула речове право на земельну ділянку, то вимога про визнання незаконним такого рішення та про його скасування стосується приватноправових відносин і є цивільно-правовим способом захисту прав позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 401/2400/16-ц (провадження № 14-120цс18) від 15 травня 2018 року у справі № 809/739/17 (провадження № 11-252апп18), від 20 вересня 2018 року у справі № 126/1373/17 (провадження № 14-292цс18)).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього. При цьому неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві (постанова Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 200/3452/17 (провадження № 61-18790св19)).

На переконання заявника, нею вірно визначено відповідача, тобто особу, яка набула речове право на земельну ділянку, а саме ОСОБА_2, отже позов подано до належного відповідача.

Касаційна скарга подана на підставі, зокрема пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд, дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї документи, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Норми права, застосовані судом

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Відповідно до частини 6 статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

На підставі аналізу змісту касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, змісту оскаржуваного судового рішення Верховний Суд робить висновок, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.

Такий висновок суд зробив на підставі такого.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Позивачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 квітня 2018 року належить 1/2 частка житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідними господарськими будівлями.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 січня 2017 року № 77912050 земельна ділянка, кадастровий номер: 8000000000:72:527:0080, площею 0,1 га, за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Київської міської ради від 28 липня 2016 року № 966/966 від 28 липня 2016 року належить ОСОБА_2.

Відповідно до архівної довідки Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 14 серпня 2014 року за документами архівного фонду "Жулянська сільська рада" у господарській книзі за 1986-1989 роки є особовий рахунок № НОМЕР_1, відкритий на ім'я ОСОБА_3, яка проживала у АДРЕСА_1; будинок, 1/2 частки якого належить позивачу, 1969 року забудови, розташований на земельній ділянці 0,07 га, ОСОБА_1 зазначена як член родини ОСОБА_3, до цього часу зареєстрована та проживає у цьому будинку.

Під час судового розгляду ОСОБА_1 зазначила, що земельна ділянки тривалий час не приватизувалася у зв'язку з оформленням спадщини після смерті матері.

Судами першої та апеляційної інстанцій з'ясовано, що предметом спору у цій справі є визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 28 липня 2016 року за № 966/966, тобто оскарження рішення (ненормативного акта) суб'єкта владних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 826/4509/17 (провадження № 11-81апп19) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення щодо спірної земельної ділянки встановила такі обставини.

14 лютого 2005 року на підставі доручення заступника Київського міського голови - секретаря ради № 225-032-655 надано згоду ОСОБА_2 на відведення земельної ділянки, площею 0,10 га у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель на АДРЕСА_2 та розроблення документації із землеустрою. Зазначена земельна ділянка, площею 0,10 га, є надлишками приватизованої громадянами ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:000:72:527:016, що розташована на АДРЕСА_2, на відведення якої з подальшою передачею у власність ОСОБА_2 зазначені громадяни дали згоду. Відповідно до листа Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації від 30 листопада 2007 року № 15676/01 запропоновано Головному управлінню земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації присвоїти земельній ділянці, яка передана у власність ОСОБА_2, таку поштову адресу: АДРЕСА_1.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Згідно частини 1 статті 15, частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Форма і зміст позовної заяви мають відповідати вимогам статті 175 ЦПК України.

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина 2 статті 48 ЦПК України).

Позов може бути пред'явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки (стаття 50 ЦПК України).

За правилом частини 1 статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Відповідно до частини 2 статті 51 ЦПК України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та постановляє рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.

Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Отже, наведені висновки свідчать про те, що позивач наділений правом на власний розсуд визначити предмет та підстави позову, а також суб'єктний склад відповідачів, разом з цим, саме на суд покладено процесуальний обов'язок визначення належності відповідачів у спорі, проте вирішення питання про заміну відповідача на належного або залучення співвідповідача здійснюється судом виключно за клопотанням позивача (частини 1 , 2 статті 51 ЦПК України).

Неналежна сторона у цивільному процесі - це особа, стосовно якої суд встановив, що вона не є ймовірним суб'єктом тих прав, свобод, законних інтересів чи юридичних обов'язків, щодо яких суд повинен ухвалити рішення, і у зв'язку з цим проведено її заміну або ухвалено рішення про відмову в позові.

Належними сторонами у справі є особи, між якими виник спір, який є предметом розгляду та вирішення судом, і які є суб'єктами спірних матеріальних правовідносин.

Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.

Відповідно до статті 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Правила статті 9 Земельного кодексу України визначають повноваження Міськради у галузі регулювання земельних відносин, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до статті 9 Земельного кодексу України.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Отже, суд апеляційної інстанції, врахувавши предмет позову обґрунтовано визначив, що позов про скасування рішення суб'єкта владних повноважень, має бути поданий до особи, яка таке рішення прийняла, оскільки наведені вимоги стосуються перевірки законності зазначеного рішення (ненормативного акта) органу місцевого самоврядування.

Тобто предмет спору щодо оскарження рішення Київської міської ради безпосередньо стосується обов'язків суб'єкта владних повноважень, відповідно така особа у наведеному спорі має набути статусу саме відповідача, сторони, яка доводитиме законність свого рішення та наводити спростування викладу позовних вимог у разі незгоди із такими.

За наведених обставини висновок суду апеляційної інстанції щодо підстав відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 (подання позову до неналежного складу відповідачів) узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), який наведено в оскаржуваному рішенні.

Під час вирішення процесуального питання відкриття касаційного провадження Верховний Суд у складі цієї колегії суддів констатує, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме наведений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, який мав на меті забезпечити розвиток права та формування єдиної правозастосовчої практики з вирішення спору у справі, що містить виключну правову проблему щодо наслідків розгляду справи за позов, поданого до неналежного відповідача.

Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції безпідставно послався на висновок, викладений у наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду, оскільки такий висновок не стосується визначення належного відповідача у земельних спорах, Верховний Суд визначає безпідставним, оскільки зазначений висновок узагальнює правозастосовчу практику щодо процесуальних дій позивача та рішення суду у ситуації, коли позов подано до неналежного складу відповідачів.

Наведений висновок є узагальнюючим, тобто таким, який підлягає застосуванню судами під час розгляду справ за різним судочинством та різним предметом спору.

Доводи заявника про те, що судом апеляційної інстанції не застосовано правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 401/2400/16-ц (провадження № 14-120цс18) від 15 травня 2018 року у справі № 809/739/17 (провадження № 11-252апп18), від 20 вересня 2018 року у справі № 126/1373/17 (провадження № 14-292цс18), Верховний Суд відхиляє з огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду у наведених справах здійснювала оцінку щодо юрисдикції спорів у справах із вимогами до суб'єктів владних повноважень. Зміст зазначених рішень свідчить про те, що відповідачами у цих справах визначено органи місцевого самоврядування.

Щодо доводів про неврахування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 200/3452/17 (провадження № 61-18790св19), Верховний Суд зазначає, що у цій справі суд першої інстанції, з висновком якого погодилися суд апеляційної інстанції та Верховний Суд, відмовив у задоволенні позову, оскільки позов подано до неналежного відповідача, при цьому суд без відповідного клопотання позивача не наділений процесуальними повноваженнями самостійно здійснювати заміну статусу учасника справи.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування ухваленого у справі судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Враховуючи те, що касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, тоді як Верховний Суд уже викладав висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку, тому колегія судів дійшла висновку про відсутність правових підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частиною 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Київська міська рада, про визнання незаконним та скасування рішення, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття судом та оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко