Історія справи

Ухвала ККС ВП від 19.11.2019 року у справі №344/20876/18/

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 344/20876/18

провадження № 51-5675ск19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Ковтуновича М. І.,

суддів Луганського Ю. М., Фоміна С. Б.,

розглянув касаційну скаргу прокурора на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 28 серпня 2019 року у кримінальному провадженні № 12018090010002535 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1), зареєстрованого там само,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Суть питання

За вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 травня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладено обов'язки, визначені ст. 76 КК.

За вказаним вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 28 червня 2018 року приблизно о 16:30, перебуваючи у дворі будинку АДРЕСА_2, під час бійки з ОСОБА_2, причиною якої стало неповернення останнім заборгованих ОСОБА_1 грошей, умисно завдав ОСОБА_2 декількох ударів у різні ділянки тіла і одного удару рукою в обличчя, в результаті чого заподіяв останньому тяжкі тілесні ушкодження, що є такими за критерієм стійкості втрати працездатності у розмірі більше як на одну третину, - у вигляді травми правового ока з підкон'юктивальним розривом склери з випадінням оболонок правого ока.

Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 28 серпня 2019 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишив без змін.

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій ОСОБА_1, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, внаслідок м'якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду й призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор указує на те, що апеляційний суд не дав вичерпної відповіді на доводи в його апеляційній скарзі та не навів переконливих підстав для залишення цієї скарги без задоволення, зокрема щодо безпідставного застосування ч. 3 ст. 349 КПК та м'якості призначеного ОСОБА_1 покарання. Так, місцевий суд розглядаючи кримінальне провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК, не звернув увагу на те, що засуджений не визнав ті фактичні обставини, які суд визнав доведеними. Крім того, апеляційний суд, на думку прокурора, безпідставно залишив без реагування застосування ст. 75 КК при призначенні ОСОБА_1 покарання, а також недостатньо врахував суспільну небезпеку вчиненого злочину та його тяжкість. Також апеляційним судом не повною мірою враховано обставину, що обтяжує покарання, а саме вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.

Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду

Доведеності винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину за обставин, установлених та перевірених місцевим судом у порядку ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), правильності кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 121 ККВерховний Суд не перевіряв, оскільки законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині прокурор не оскаржує.

Зі змісту скарги прокурора вбачається, що він фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання є:

- кримінально-правові відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права;

- уповноважувальні норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може ", "вправі";

- юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного ", "щире каяття" тощо;

- оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 66, 67 КК тощо;

- індивідуалізація покарання - конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб'єкта.

Частиною 2 ст. 50 КК закріплено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 зазначеного Кодексу особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Статтею 75 КК визначено, що в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, врахувавши тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як убачається з долучених до касаційної скарги копій судових рішень, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_1 покарання зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК згідно з указаними нормами закону врахував: характер та ступінь тяжкості вчинених ним злочинів; його особу, а саме те, що він в силу ст. 89 КК судимості не має, посередньо характеризується за місцем проживання, працює барменом в магазині "Кухель", має міцні соціальні зв'язки, одружений, має на утриманні малолітню дитину, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, а також його молодий вік, стан здоров'я та майновий стан. При цьому суд визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та добровільне відшкодування завданого збитку ОСОБА_1 обставинами, що пом'якшують покарання, та не встановив обставин, що його обтяжує. Окрім цього, враховано судом і відсутність будь-яких претензій у потерпілого.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених Кримінальним кодексом України, і дійшов обґрунтованого висновку про призначення засудженому мінімального покарання, передбаченого санкцією статті, за якою його засуджено, та зі звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК.

Підстав вважати призначене ОСОБА_1 покарання явно несправедливим через м'якість або призначеним у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність Верховний Суд не вбачає.

З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновком місцевого і апеляційного судів, про можливість виправлення засудженого ОСОБА_1 та попередження вчинення ним нових злочинів без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК та з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 75 КК . Призначене засудженому покарання відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості.

Що стосується доводів прокурора щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме розгляду кримінального провадження відносно ОСОБА_1 в порядку ч. 3 ст. 349 КПК, то Верховний Суд зазначає таке.

Так, показання засудженого ОСОБА_1, наведені у вироку місцевого суду, щодо суттєвих фактичних обставин вчинення злочину співпадають із обставинами, зазначеними у цьому судовому рішенні, як такими, що визнані судом доведеними.

Вказане прокурором порушення було також перевірено і судом апеляційної інстанції, який у свою чергу зазначив, що засуджений повністю визнав правильність встановлених місцевим судом фактичних обставин вчинення злочину та щиро розкаюється у його вчиненні.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, у касаційній скарзі прокурором не наведено.

Посилання прокурора у касаційній скарзі на обставину, що обтяжує покарання, а саме вчинення злочину ОСОБА_1 у стані алкогольного сп'яніння, є необґрунтованими, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій вказана обставина не була встановлена.

Зі змісту касаційної скарги та долученої до неї копії ухвали апеляційного суду вбачається, що прокурор, не погоджуючись із вироком місцевого суду, подав апеляційну скаргу, в якій наводив доводи щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого ним злочину через м'якість, які за змістом є аналогічні доводам, викладеним прокурором у касаційній скарзі.

Під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку цей суд перевірив усі посилання й доводи, викладені прокурором у згаданій апеляційній скарзі, і, не встановивши підстав для скасування або зміни вироку місцевого суду, в частині призначення засудженому покарання вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши аргументи та підстави для прийняття такого рішення.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішень суду першої та апеляційної інстанцій, умотивованість їх висновків з питань правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність при призначенні ОСОБА_1 покарання, справедливості обраного йому заходу примусу, а також істотного порушення вимог кримінального процесуального закону прокурор у касаційній скарзі не навів.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Таким чином, оскільки з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає, Верховний Суд відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовляє у відкритті касаційного провадження.

На цих підставах Верховний Суд постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 28 серпня 2019 року щодо ОСОБА_1.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

М. І. Ковтунович Ю. М. Луганський С. Б. Фомін