Історія справи

Ухвала КГС ВП від 13.04.2021 року у справі №910/2416/20

УХВАЛА

15 червня 2021 року

м. Київ

справа № 910/2416/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І. В. (головуючий), Малашенкової Т. М. і Селіваненка В. П.,

за участю секретаря судового засідання - Шевчик О. Ю.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Алтаюр",

представник позивача - Гук Т. І., адвокат (ордер від 10.06.2021 № 1102693),

відповідач - приватне підприємство "Промислове та цивільне будівництво і проектування",

представник відповідача - Занузданов М. Ю., директор (у порядку самопредставництва),

розглянув касаційну скаргу приватного підприємства "Промислове та цивільне будівництво і проектування"

на рішення господарського суду міста Києва від 12.11.2020 (головуючий суддя Щербаков С. О.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 (головуючий Владимиренко С. В., судді: Євсіков О. О. і Корсак В. А.)

у справі № 910/2416/20

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Алтаюр" (далі - Товариство)

до приватного підприємства "Промислове та цивільне будівництво і проектування" (далі - Підприємство)

про стягнення 1 071 390,52 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства про стягнення 800 000,00 грн передоплати, 195 703,92 грн пені, 75
686,60 грн штрафу та стягнення судових витрат у розмірі 56 070,86 грн, у тому числі 16 070,86 грн судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- на виконання умов договору від 14.12.2018 № П-1412/18 (далі - Договір) Товариство перерахувало Підприємству передоплату у розмірі 800 000,00 грн, у свою чергу, Підприємством, станом на 14.02.2020, згідно з розробленою документацією та кошторисом роботи не виконані;

- Підприємство не повідомило Товариство про готовність до передачі закінчених робіт, не надсилало довідки про вартість виконаних робіт (форми КБ-2В, КБ-3);

- оскільки Підприємством не виконано станом на 14.02.2020 роботи, які належало виконати до 28.02.2019 на суму 1 081 237,13 грн згідно з умовами Договору і розробленої проєктної документації та кошторису, тобто порушені встановлені Договором строки, то у Товариства існують всі правові підстави для розірвання Договору, повернення коштів та стягнення штрафних санкцій.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.11.2020 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь Товариства 800 000,00
грн передоплати, 194 622,68 грн пені, 75 686,60 штрафу та 16 054,65 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

- Підприємством порушено умови Договору, а саме не надіслано Товариству повідомлення про готовність до передачі закінчених робіт, не складено та надіслано Товариству довідки про вартість виконаних робіт (форми КБ-2В, КБ-3), що відповідно до пунктів 5.5,10.3 Договору є підтвердженням виконанням робіт за Договором та підставою для прийняття їх замовником;

- Підприємство прострочило виконання зобов'язання з повернення перерахованих Товариством коштів у розмірі 800 000,00 грн;

- на підставі положень пункту 7.3 Договору та з урахуванням приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України) судом здійснено власний перерахунок пені.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 рішення господарського суду міста Києва від 12.11.2020 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь Товариства 127 585,98 грн пені та 75 686,60 грн штрафу. У решті позовних вимог відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що:

- обладнання системи основного електропостачання: АВР-1, ЩВО, ГРЩ, ЩР, кабельні лінії; обладнання системи резервного живлення: ДЕС (Commins C200E5, щит приєднання, АВР-2, кабельні лінії, змонтоване у приміщенні щитової, приміщенні серверної адміністративної будівлі за адресою: м. Київ, б-р Дружби Народів, 28, що входить до складу майнового комплексу приміщень Національного агентства запобігання корупції, пройшло комплексне випробування, включаючи необхідні пусконалагоджувальні роботи разом з усіма комунікаціями з 09.07.2019 по
26.06.2019 відповідно до: ПТЕЕС, ПБЕЕС, ПКЕЕ, ПУЕ;

- комплексне випробування, включаючи необхідні пусконалагоджувальні роботи, виконано Товариством. Дефекти проєктування, виготовлення і монтажу обладнання (за необхідності вказується у додатку до акта), виявлені у процесі комплексного випробування, а також недороботки: відсутні. За рішенням робочої комісії обладнання, що пройшло комплексне випробування, вважається готовим до експлуатації, передбаченої проєктом, і прийнятим з 26.06.2019, що, у свою чергу, спростовує доводи Товариства про невиконання Підприємством робіт за Договором, тому відсутні правові підстави для стягнення 800 000,00 грн передоплати у зв'язку з невиконанням робіт;

- матеріали даної справи не містять доказів виконання Підприємством робіт у встановлений у Договорі строк, а тому з 01.03.2019 має місце прострочення виконання ним своїх зобов'язань за Договором; таким чином, стягненню підлягає 75
686,60 грн штрафу з розрахунку 1 081 237,13 грн * 7% та пені у розмірі 127
585,98 грн з розрахунку 1 081 237,13 * 0,1% * 118 днів (з 01.03.2019 по
26.06.2019).

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій у частині стягнення штрафу та пені, Підприємство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що суди при ухваленні оскаржуваних рішень не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/3362/18, від 07.08.2019 у справі № 910/3693/18, від 20.08.2019 у справі № 910/3554/18 щодо застосування положень статей 216, 230, 231 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), які прийняті в інших справах у подібних правовідносинах, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині та ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу та пені.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, зазначило про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи та касаційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження з огляду на таке.

За приписами пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Підприємство у касаційній скарзі посилається на те, що суди при ухваленні оскаржуваних рішень не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/3362/18, від 07.08.2019 у справі № 910/3693/18, від 20.08.2019 у справі № 910/3554/18 щодо застосування положень статей 216, 230, 231 ЦК України у подібних правовідносинах.

Водночас у даній справі № 910/2416/20 суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувану постанову, встановив, що Підприємство виконало роботи, які належало виконати згідно з умовами Договору і розробленої проєктної документації та кошторису, оскільки за рішенням робочої комісії обладнання, що пройшло комплексне випробування, вважається готовим до експлуатації, передбаченої проєктом, і прийнятим з 26.06.2019, однак з порушенням строку, передбаченого Договором, тому що матеріали справи не містять доказів виконання Підприємством робіт у встановлений у Договорі строк, тобто з 01.03.2019 має місце прострочення виконання ним своїх зобов'язань за Договором.

При цьому у справах:

- № 910/3362/18 та № 910/3693/18 Верховний Суд, направляючи справи на новий розгляд у частині стягнення штрафу та пені, зазначив, що суди попередніх інстанцій не дослідили передбаченого договором та календарним планом-графіком строку виконання робіт, загальної вартості робіт по договору та здійсненої оплати вартості виконаних робіт, що унеможливило встановлення залишку суми невиконаних робіт. Вказані обставини мають важливе значення з огляду на підстави позову - неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, зокрема щодо належного, в повному обсязі та вчасного виконання комплексу робіт, визначених у договорі. Оскільки судами попередніх інстанцій не були з'ясовані обставини справи щодо додержання сторонами договору підряду своїх зобов'язань за таким договором, наявність/відсутність обставин, які б свідчили про відсутність вини відповідача у невиконанні своїх зобов'язань та/або неможливість належного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань внаслідок дій чи без діяльності позивача, та, як наслідок, наявність підстав для передбаченої договором відповідальності за відповідне порушення, їх висновки по суті спору у частині вимог про стягнення пені та штрафу є передчасними. Тобто судами було встановлено часткове невиконання зобов'язань стороною договору. Крім того, передача справ на новий розгляд, що не означає остаточного вирішення спору у такій справі, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у справі. Слід також зазначити, що за результатами нового розгляду справи фактично-доказова база в ній може істотно змінитися, адже направлення справи на новий розгляд стало наслідком недостатнього дослідження у ній обставин і доказів, і така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки, які будуть зроблені в ній;

- № 910/3554/18 суди встановили, що у разі порушення боржником - підрядником строків виконання окремих видів робіт за договором будівельного підряду, для застосування до боржника відповідальності згідно з нормами абзацу третього частини 2 статті 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України) у договорі підряду мають бути погоджені умови як щодо строків виконання окремих видів (етапів) робіт, так і щодо вартості цих робіт. За відсутності погодження сторонами в договорі підряду одночасно цих умов відсутні підстави для застосування до боржника - підрядника вказаних штрафних санкцій згідно з нормами абзацу третього частини 2 статті 231 ГК України, оскільки відсутні підстави для здійснення розрахунку цих санкцій через неможливість встановити необхідну для проведення цього розрахунку сукупність обставин: чи мало місце порушення підрядником строків виконання окремого виду (видів, етапів) робіт; прострочення якого виду (етапу) робіт мало місце; який період (кількість днів) прострочення певного виду (етапу) робіт мав місце; з якої вартості окремого (окремих) виду робіт (етапів робіт), строк виконання якого порушений, слід розраховувати пеню 0,1 % та 7 % штрафу. Враховуючи викладене, а також встановлені судами обставини погодження сторонами у Договорі умов щодо: строків виконання Відповідачем кожного виду (етапу) робіт [пункт 5.2 Договору з урахуванням календарного плану графіку (Додаток № 2)], однак без погодження сторонами поетапної оплати робіт та вартості кожного виду (етапу) робіт, що мають виконуватись у межах Договору; відповідальності підрядника за порушення строків виконання робіт, визначених у пункті 5.2 Договору, що за змістом ідентична відповідальності, визначеній нормами абзацу третього частини 2 статті 231 ГК України, Верховний Суд погодився з правильним висновком апеляційного суду в оскаржуваній постанові про відсутність підстав для застосування відповідальності до відповідача згідно з нормами абзацу третього частини 2 статті 231 ГК України, умовами Договору та з висновком про відсутність підстав для задоволення вимог щодо стягнення спірних сум пені та 7 % штрафу як таких, що нараховані позивачем відповідачу всупереч вимогам абзацу третього частини 2 статті 231 ГК України та умовам Договору.

Тобто у кожній із зазначених справ судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймалися відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин, оскільки під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Що ж до визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду (справи № 305/1180/15-ц, № 922/2383/16, № 757/31606/15-ц).

Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).

Отже, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що подібність правовідносин визначається за їхніми елементами, зокрема суб'єктами, об'єктами та змістом (правами й обов'язками суб'єктів правовідносин) у конкретній справі, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин.

Також Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

У зв'язку з тим, що касаційне провадження зі справи закривається, судові витрати в даній справі з урахуванням вимог статей 129, 130 ГПК України розподілу не підлягають. Адже за змістом зазначених норм покладення судових витрат на ту чи іншу сторону або компенсація таких витрат здійснюється у випадках розгляду справи по суті або у разі визнання позову, закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду (причому закриття провадження у справі є процесуальною дією, відмінною від закриття касаційного провадження).

Керуючись статтею 234 та пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою приватного підприємства "Промислове та цивільне будівництво і проектування" на рішення господарського суду міста Києва від 12.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 у справі № 910/2416/20.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова

Суддя В. Селіваненко